іменем України
13 травня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/1901/25
Головуючий у першій інстанції - Сороколіт Є. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/693/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Любчика О.В., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»
Особа, яка подала апеляційну скаргу: Акціонерне товариство «Українська залізниця»
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку (суддя Сороколіт Є.М.), ухвалене у м. Бахмач о 12 годині 43 хвилини, повний текст рішення складено 10.11.2025 року,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного Товариства «Українська Залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював на посаді машиніста виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії « Південно-Західна залізниця» який є одним із підрозділів АТ «Українська Залізниця», з якої звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 01.05.2025 року №42/ос. Колективним договором Локомотивне депо Конотоп регіональної філії « Південно-Західна залізниця» передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітних плат при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті. У наказі про звільнення було зазначено про виплату даних допомог, але при звільненні вони сплачені не були. Їх розмір видодячи з розміру середньомісячної заробітної плати зазначеної в довідці виданій відповідачем становить: 128543.35 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні та 25708.67 грн додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.Також відповідачем не було виплачено матеральну допомогу на оздоровлення в сумі 16104 грн за 2023 рік, виплата якої передбачена п.3.9 Колективного договору. У зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачені при звільненні: одноразова матеріальна допомога в розмірі 128 543,35 грн , додаткова матеріальна допомога в розмірі 25 708,67 грн, матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 783,64 грн та судовий збір у розмірі 1 791,33 грн. В задодоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 11 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, що й було зроблено відповідачем. Вирішення питання про нарахування та виплату всіх належних працівникові від підприємства сум при звільненні у залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Українська Залізниця» , та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Українська Залізниця», тобто від певних об'єктивних та суб'єктивних обставин без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов'язань, є непропорційним і, безсумнівно, порушує трудові права позивача, які підлягають судовому захисту, оскільки така виплата потенційно може ніколи і не настати, а отже - становить надмірний тягар для позивача. За таких обставин суд прийшов до висновку про наявність підстав для захисту порушених прав позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь одноразової матеріальної допомоги в розмірі 128 543,35 грн , додаткової матеріальної допомоги в розмірі 25 708,67 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104,00 грн. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середннього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував, що відповідачем не доведено існування обставин, що об'єктивно перешкодили б йому виконати обов'язок щодо здійснення виплат. Ним не було доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставинами непереборної сили, на які посилається АТ«Українська Залізниця» та неможливістю належного виконання свого грошового зобов'язання щодо проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником. Суд першої інстанції не погодився з проведеним позивачем розрахунком середньоденного заробітку та провів власний розрахунок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100, якою затверджено « Порядок обчислення середньої заробітної плати». З врахуванням фактичних обставин справи, законодавчих змін, суд з врахуванням середньозваженої ставки по кредитах у національній валюті за даними Національного банку України прийшов до висновку про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнув з відповідача на користь позивача 8783,64 грн.
В апеляційній скарзі АТ «Українська Залізниця» просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі відповідач вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, оскільки ст. ст.1,11 та п.2 розділу «Прикінцевих положень» Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» передбачає, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин установлені цим законом. Судом першої інстанції, на думку заявника, не вірно проаналізовано причини призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, які мають особливості щодо їх призупинення. Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог передбачених колективним договором, а лише відтермінував реалізацію цих виплат, відповідно до повноважень наданих відповідачу законом. Це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку. АТ «Українська Залізниця» звертає увагу, що рішення правління товариства від 14.03.2022 року про призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальних допомог, прийнято на законних підставах про що неодноразово було зазначено у судових рішеннях. Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що з 01.07.2024 року рішенням правління АТ «Українська Залізниця» від 27 червня 2024 року зупинена дія окремих положень колективних договорів товариства, регіональних філій та їх структурних підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Разом з тим п.4 вищевказаного рішення передбачена можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Українська Залізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з товариством під час дії рішення правління від 14.03.2022 року матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 року до 30.06.2024 року в розмірі та на умовах передбачених Колективними договорами. Подальше відновлення таких виплат відбудеться за окремим рішенням правління. Пунктом 1.2 протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Українська Залізниця» від 27.06.2024 року передбачено нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам товариства в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Згідно пункту 9 протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Українська Залізниця» від 27.06.2024 року, підпункт 1.1.4 пункту 1 рішення правління від 14.03.2022 року в частині призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07. 2024 року. Однак, судом першої інстанції належним чином не надано оцінку зазначеним обставинам та доказам наданим на їх підтвердження. Відповідач також не погоджується з висновками суду про те, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію належать до обов'язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати та не належить до фонду оплати праці. Для застосування ст.117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Українська Залізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним нормам закону частково відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди'зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
По справі встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) від 01.05.2025 № 42/ос начальника депо Виробничого підрозділу “Локомотивне депо “Конотоп» регіональної філії “Південно-Західна залізниця» АТ “Українська залізниця», 19.05.2025 було звільнено ОСОБА_1 з посади машиніста тепловоза Дільниці експлуатації на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 від 01.05.2025. Виплатити матеріальну допомогу у розмірі п'яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену розділом 8 пункту 8.7 колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2023 рік, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ “Українська залізниця». Стаж роботи у галузі становить 20 років 11 місяців 22 дні (а.с. 11).
Відповідачем не заперечується подання позивачем йому заяви про виплату матеріальної допомоги у 2023 році та не сплату зазначених коштів.
Для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії за вислугою років за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видана довідка від 19.05.2025 № 147 Виробничим підрозділом “Локомотивне депо “Конотоп» Регіональної філії “Південно-Західна залізниця» АТ “УКРЗАЛІЗНИЦЯ» із зазначенням періодів роботи на посадах із виконанням перевезення вантажів, періоди розрахунків пільгового стажу, періодів відпусток без збереження заробітної плати (а.с. 12).
Відповідно до розрахунку оплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 , табельний номер 59541, перебуваючого на посаді машиніста “Локомотивне депо “Конотоп», за період з травня 2024 року по квітень 2025 року така заробітна плата становить 25 708,67 грн, вихідна допомога - 154252.03 грн (а.с. 13).
Колективним договором укладеним між адміністрацією “Локомотивного депо “Конотоп» Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006-2010 роки, пролонгованим на 2011-2025 роки (зі змінами та доповненнями, які затверджені робочими комісіями згідно з протоколами) пунктом 3.9 розділу 3 “Оплата праці» передбачено: надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (а.с. 14).
Згідно з пунктом 8.7 розділу 8 “Соціальні гарантії, пільги та компенсації» того ж колективного договору визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року). Цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років - 2 середньомісячний заробітки, від 10 до 15 років - 3 середньомісячних заробітків, більше 15 років - 5 середньомісячний заробітків.
У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, а при звільненні на пенсію працівників, які набули цього права раніше та продовжують працювати протягом двох місяців з моменту прийняття даного доповнення - виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі(для чоловіків): з 20 до 25 - 1 середньомісячний заробіток, з 25 до 30 - 2 середньомісячних заробітки, з 30 до 35 - 3 середньомісячних заробітки, з 35 до 40 - 4 середньомісячних заробітки, понад 40 - 5 середньомісячних заробітків.
Працівникам депо, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком “Почесному залізничнику», “Залізнична слава» трьох ступенів, яким присвоєно почесне звання “Заслужений працівник транспорту України», “Заслужений енергетик України», “Заслужений зв'язківець України», “Заслужений будівельник України» та інші почесні державні звання, а також тим, які нагородженні державними та галузевими орденами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків (а.с. 15).
Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що отримавши щорічну відпустку у 2023 році, ОСОБА_1 відповідно до положень п. 3.9 Колективного договору набув право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за цей рік, а прийнявши рішення про звільнення набув права на виплату одноразової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків та одноразової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірах передбачених п.8.7 Колективного договору.
У свою чергу, рішенням правління АТ “Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління АТ “Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31), було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Листом за № ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06.09.2022 року за підписами голови правління, членів правління та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників повідомлялось керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», Раді Профспілки залізничників і транспорних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій було повідомлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року ( прототкол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. ( а.с.49)
В подальшому протокольним рішенням правління АТ « Українська залізниця» за №Ц-54-90 Ком.т. від 24.10.2022 року було відновлено виплату працівникам АТ «Українська залізниця» які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були зупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 р. ( а.с. 42)
Судом було встановлено, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, товариство призупинило виплати коштів на оздоровлення за 2023 рік, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий орган, членом якого вона є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Крім того, товариство ухвалило рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця» яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги на оздоровлення було прийнято 14 березня 2022 року.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
При вирішенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення апеляційний суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року залишеним без змін постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги .
Отже, АТ «Українська залізниця» протиправно не виплатило ОСОБА_1 при наданні йому щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів у 2023 році матеріальної допомоги на оздоровлення за цей рік у сумі 16104 грн .
Оскільки суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік виходив з того, що відповідно до статті 11 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, що й було зроблено відповідачем. Вирішення питання про нарахування та виплату всіх належних працівникові від підприємства сум при звільненні у залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Українська Залізниця» , та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Українська Залізниця», тобто від певних об'єктивних та суб'єктивних обставин без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов'язань, є непропорційним і, безсумнівно, порушує трудові права позивача, які підлягають судовому захисту, апеляційний суд прийшов до висновку про задоворлення вказаних вимог з інших підстав, тому рішення суду першої інстанції слід змінити виклавши мотивувальну його частину, щодо вирішення зазначених вимог, в редакції цієї постанови.
У той же час, відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв'язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.
При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Також, 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ( в редакції на час виникнення спірних відносин) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Витягом з протоколу № Ц-1-1.5-25/47-25засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Українська залізниця» та у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства прийняте рішення : що починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинити.
Про зазначене рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» листом №Ц-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 року довела до відома керівників регіональних філій, філій АТ «Україниська залізниця» ( а.с. 46)
Також листом за №НЗК-49/371 від 10.04.2025 року заступник директора регіональної філії з управління персоналом та соціальної політики регіональної філії « Південно-Західна залізниця» АТ « Українська залізниця» повідомив головного бухгалтера, начальника виробничих підрозділів регіональної філії « Південно-Західна залізниця» АТ « Українська залізниця» про призупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій і їх структурних ( виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.( а.с. 47-48)
Отже, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів , якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» вчинено у законний спосіб . Зазначене рішення судом не визнано незаконним.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлагає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та ухвалення нового рішення в цій частині вимог про їх відмову.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З 19 липня 2022 року статтю 117 КЗпП України викладено у наступній редакції «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
У цій справі ОСОБА_1 заявив позовну вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періо з 20 травня 2025 року по день ухвалення рішення (05 листопада 2025 року), тобто в межах 6 місяців і з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
У даному випадку, колегією суддів встановлено, що відповідач порушив строк виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У справі, що переглядається, позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при звільненні, як того передбачають положення ст. 116 КЗпП України.
У цьому випадку подією, з якою пов'язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
Колегія суддів при здійсненні розрахунку відмічає, що останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача є березень та квітень 2025 року та листопад 2022 року, в яких було 56 робочих дні, з яких фактично відпрацьовано 27 днів та відповідно за які було нараховано заробітну плату відповідно за березень 2025 року 18130.41 грн. та за квітень 2025 року 1456172 грн.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що середньоденна заробітна плата із розрахунку за останні повні відпрацьовані два місяці становить 1210.82 грн. Зазначений розмір середньоденного заробітку збігається з розміром середньоденного заробітку зазначеного у довідці №326 від 18.08.2025 року, яка була приєднана до матеріалів справи відповідачем.
Судом першої інстанції помилково визначено період затримки розрахунку - за 58 робочих днів, тоді як позивач просив суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до ухвалення судом першої інстанції рішення становить: 1210.82 грн. (середньоденна заробітна плата) х 117 робочих днів (кількість робочих днів за період з 20.05.2025 року по 05.11.2025 року) = 141665.94 грн без відрахування податків і обов'язкових платежів.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц в якій зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати (16104 грн) та середнього заробітку ( 141665.94 грн) за час затримки розрахунку при звільненні , а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов'язку виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік, що стало підставою для звернення до суду, стягнутий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений судом першої інстанції у розмірі 8783.64 грн на думку апеляційного суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
Визначеняя судом першої інстанції меншого періоду для стягнення середнього заробітку не може бути підставою для скасування рішення в цій частині вирішення позовних вимог.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14/696/16-ц (провадження №61-2793св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 212/6977/15-ц (провадження № 61-22714св18), від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20-ц (провадження №61-1683св21), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 613026св21), від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20 (провадження № 61-5070св21).
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні")".
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) відступила від висновку Верховного Суду у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: "Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".
Разом із цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця, то стаття 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
Отже доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не наслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині.
При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання АТ «Українська залізниця» в апеляційній скарзі на ту обставину, що до спірних правовідносин пріоритетне застосування мають саме відповідні норми Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не заслуговують на увагу, з огляду на те, що введення в Україні воєнного стану не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі частково заслуговують на увагу суду, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ « Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті скасуванню, з відмовою в задоволенні цих вимог, а також рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ « Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при оздоровленні зміні, в частині мотивів задоволення зазначених вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з квитанцією до платіжної інструкції АТ “ОЩАДБАНК» від 09.09.2025 № 48 Позивачем було сплачено судовий збір на суму 2 507,81 грн (дві тисячі п'ятсот сім гривень 81 коп.), що становить 1 відсоток ціни позову.
Судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 1 791,33 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 250781.31 грн. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено на суму 179139.66 грн. В апеляційній скарзі АТ « Українська залізниця» просило скасувати рішення суду першої інстанції в цілому. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 24887.64 грн.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що сплачений судовий збір має бути компенсовано відповідачем на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 248.77 грн за розгляд судом першої інстації.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ « Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті скасувати, відмовивши в задоволенні цих вимог.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ « Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік змінити, виклавши мотивувальну частину рішення, щодо цих вимог, в редакції цієї постанови.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року в частині розподілу судових витрат судом першої інстанції змінити, зменшивши визначену до стягнення судом суму судового збору з 1791.33 грн до 248.77 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року.
Головуючий: Судді: