іменем України
13 травня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/5751/25
Головуючий у першій інстанції - Роздайбіда О. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/758/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Любчика О.В., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»
Відповідач: ОСОБА_1
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості (суддя Роздайбіда О.В.), ухвалене у м. Ніжин ,
У жовтня 2025 року ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 128100,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.09.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». 29 квітня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-09/25, за умовами якого первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору права вимоги, а новий кредитор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 128100 грн з яких: 35000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 75600,00 грн - заборгованість по відсотках, 17500,00 грн - пеня, яку позивач просить стягнути з відповідачки у судовому порядку.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено, стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором №1791962 про надання споживчого кредиту від 25 вересня 2024 року в загальному розмірі 128100 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, пов'язані з видачею кредитних коштів на користь відповідача. Відповідач допустив порушення строків повернення кредитних коштів та сплати процентів. Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволені позовних вимог в повному обсязі та захисту порушеного права позивача в судовому порядку. Судовий збір відповідно до ст. 141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача, на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 2422,40 грн.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 вказує на те, що між нею та ТОВ «Селфі Кредит» не були погоджені умови споживчого кредитного договору №1625964 від 25.09.2024 року, оскільки з наданих в якості доказів примірників договору не вбачається її підпису, як позичальника. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний у матеріалах справи Договір про споживчий кредит у вигляді його паперової копії було створено у порядку визначеному Законом України « Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує, що саме цю редакцію договору вона розуміла та узгодила із позивачем. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення позичальнику, підтвердження позичальником пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину. Відповідачка також вказує на те, що попри її позицію про неукладення кредитного договору, судом у порушення вимог ч.5 ст.100 ЦПК України не витребувано оригінал кредитного договору з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору усіма сторонами. Позивачем не надано суду докази первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт отримання нею кредитних коштів. Наявність розрахунку не може підтвердити отримання позичальником кредитних коштів. Судом першої інстанції не враховано при задоволенні вимог про стягнення пені вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК за якими у період воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки ( штрафу, пені). ОСОБА_1 також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріалами справи не доведено право вимоги у позивача за договором №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», оскільки матеріали справи не містять доказів оплати новим кредитором коштів первісному кредитору за відступлення права вимоги, до матеріалів долучено лише витяг з реєстру боржників на якому відсутні підписи сторін договору факторингу.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Так, порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Судом у справі встановлено, що 25 вересня 2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort». Сума кредиту 35000,00 грн, строком на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується в межах строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього Договору.
Кредитні кошти у відповідності до п.2.1 надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .
Відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором - P299 о 17 годині 10 хвилин 25.09.2024 року.(а.с.7-11).
Згідно з п. 7.1. договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт . Електронна ідентифікація споживача в ІКС товариства здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, що є електронним підписом споживача та направлений товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході/протягом періоду обслуговування в товаристві. Код доступу також може надсилатись з використанням меседжерів (Viber,Telegram, тощо), в тому числі з використанням роботизованого функціоналу таких менеджерів ( ботів). При цьому споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програми і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту товариства.
Сторони договору в п.7.2 передбачили, що передукладенням договору товариство здійснює віддалену ідентифікацію споживача з метою надання фінансових послуг. В залежності від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один або декілька із способів ідентифікації та верифікації споживача ( в тому числі здійснений з метою укладення попередніх правочинів між сторонами) з урахуванням вимог, визначених нормативно- правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу:
- отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних;
- отримання копії ідентифікаційного документу та довідки про присвоєння РНОКПП , засвідченої КЕП власника ідентифікаційного документа;
- отримання ідентифікаційних даних та фінансового номеру телефону з бюро кредитних історій та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фото фіксації особи із використанням методу розпізнання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням КЕП уповноваженим працівником товариства та кваліфікованої електронної позначким часу та отриманий електронний документ, що містить фото;
- використання інструменту покладання шляхом отримання інформації від третьої особи - суб'єкта первинного фінансового моніторингу про ідентифікацію, верифікацію клієнта.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку вказаного в п.1.3 договору.
Пунктом 8.3 сторони передбачили, що з метою уникнення доступу третіх осіб до інформації, що може надходити на додаткові контактні дані та/або електронну адресу споживача від товариства у процесі укладення, виконання та припинення цього договору, споживач бере на себе зобов'язання обмежити доступ третіх осіб до таких контактних даних споживача.
ОСОБА_1 також підписано одноразовим ідентифікатором Р299 Додаток №1 до договору, що є Графіком платежів та Додаток №2, що є Інформаційним повідомленням від споживача фінансових послуг. Також відповідачкою підписано Паспорт споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором Х526 25.09.2024 року о 17:10 годині.
За таких обставин, по кредитному договору, укладеному з відповідачкою у письмовій формі було досягнуто згоду з істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з довідки від 08.05.2025 ТОВ «Пейтек» повідомило ТОВ «Селфі Кредит» про перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 в сумі 35000,00 грн 25.09.2024 (а.с. 28). Крім того, довідкою за №КНО-07.8.5/3950БТ від 12.03.2026 року банк «ПУМБ» підтвердив, що на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_2 до поточного рахунку № НОМЕР_3 у гривні. Оперпція на суму 35000 грн 25.09.2024 року о 17.12.14 року проведена з використанням сервісу переказу через АТ «ПУМБ». Кошти направлені на картку № НОМЕР_2 , яка випущена на ім'я ОСОБА_1 в сумі 35000 грн 25.09.2024 року о 17.12.14 року . ( а.с. 138).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», позивач надав суду документи: договір факторингу від 29.04.2025 року № 01.02-09/25, укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінас»; реєстр боржників від 29.04.2025 року №01.02-09/25 де під №425 зазначено передачу права вимоги відносно кредитного договору укладеного з ОСОБА_1 ; актприймання-передачі реєстру боржників від 29.04.2025 року №01.02-09/25 ; платіжну інструкцію від 30.04.2025 про оплату фінансування згідно договору факторингу №29.04.2025 року № 01.02-09/25 ( а.с.29-56,156)
Надані копії договору та витяг з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до відповідачки за укладеним нею з ТОВ «Селфі Кредит» кредитним договором.
Із розрахунку заборгованості за договором №1791962 від 25.09.2024 року вбачається, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 29.04.2025 становить 128100,00 грн, з яких: 35000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 75600,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 17500,00 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями. Даний розрахунок заборгованості був здійснений ТОВ «Селфі Кредит» (а.с. 25-27).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Прийнявши до уваги надані позивачем докази, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді, фактичну видачу коштів кредитором боржнику та неналежне виконання ОСОБА_1 свого обов'язку з повернення кредитних коштів.
Колегія суддів Чернігівського апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що 25 вересня 2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», за умовами якого через платіжну систему ТОВ «ПЕЙТЕК» було перераховано кошти у розмірі 35000 грн ТОВ «Селфі Кредит» на картковий рахунок № НОМЕР_1 .
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про ненадання належних доказів укладання електронного договору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «;Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачкою логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на її контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису. Після зарахування коштів не звернулась до банку з запитом про джерело надходження коштів на її рахунок.
Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідачки, останньою суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідачка не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 25.09.2025 між ТОВ «ФК «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 договору №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом NewShort» за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора та погодження сторонами усіх його істотних умов .
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Положеннями статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії ( електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Водночас частиною п'ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Ухвалою суду від 03.03.2026 року було витребувано у ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа фінанс» оригінал договору №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом NewShort». На виконання зазначеної ухвали від ТОВ «Селфі Кредит» надійшов в паперовому вигляді договір та додатки до нього.
Оскільки укладення договору в часі збігається з отриманням коштів відповідачкою, також враховуючи підписане нею інформаційне повідомлення, як споживача фінансових послуг, де повідомлялись особи яким може бути передана інформація щодо укладння договору та його виконання, у суду відсутні сумніви щодо надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договору на певних умовах.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки неустойки, нарахованої у період дії воєнного стану, за прострочення зобов'язання, яке виникло з договору про надання фінансового кредиту, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 пені у загальному розмірі 17500грн.
Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненю кредитна заборгованість у розмірі 110600 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з квитанцією до платіжної інструкції АТ “ОТП БАНК» від 22.09.2025 № 15 позивачем було сплачено судовий збір на суму 2 422.40 грн, який судовим рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідачки на користь позивача .
Звертаючись до суду ТОВ «Свеа Фінанс» просив стягнути з відповідачки на його користь 128100 грн, які судом першої інстанції задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції в цілому. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 110600 грн, що становить 86.34%.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Отже, при зверненні до суду першої інстанції позивачем не було доплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що сплачений судовий збір має бути компенсовано відповідачкою на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 2008.74 грн, а також з відповідачки на користь держави підлягає стягненню - 605.60 грн за розгляд справи судом першої інстації та з позивача на користь відповідача - 620.44 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованості за договором №1791962 про надання споживчого кредиту за продуктом NewShort» від 25 вересня 2024 року з 128100 грн до 110600 грн та судового збору з 2422.40 грн до 2008.74 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 605.60 грн за розгляд справи судом першої інстації.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 620.44 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: