справа № 462/7623/25
11 травня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова
в складі :
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судженого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,-
обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, у зв'язку з прийняттям Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022, із подальшими змінами та доповненнями, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, 31.07.2024, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про явку до збірного пункту 31 липня 2024 року, для подальшої відправки до військової частини для проходження служби за мобілізацією та наслідки неявки на таку, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації за наступних обставин.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 , відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №69/7 від 31.07.2024 визнаний придатним до військової служби та згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призваний на військову службу під час мобілізації, про що був повідомлений про необхідність з'явитися о 18:00 год. 31 липня 2024 року, до збірного пункту, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшої відправки до військової частини для проходження служби за мобілізацією.
Водночас, військовозобов'язаний ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, із подальшими змінами та доповненнями, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки або встановлення факту непридатності для несення служби, 31 липня 2024 року, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, відмовився від отримання повістки на відправку, про що співробітниками центру комплектування було складено відповідний акт.
А відтак, в подальшому, перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до місця проходження військової служби, на облік до визначеної для проходження служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України не став, до військової служби та покладених на нього обов'язків не приступив, тим самим без поважних причин ухилився від проходження військової служби, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію».
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , свою винність у вчиненні злочину визнав повністю та пояснив, що дійсно пройшовши військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини. Відтак, вказав, що обставини викладені в обвинувальному акті повністю відповідають дійсності, щиро розкаявся. Визнання ним вини є добровільним, без застосування тиску та примусу.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 , повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позицій, роз'яснивши їм про позбавлення в подальшому права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 , слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 336 КК України, оскільки він здійснив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, проте скоєний у сфері недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, обставини його вчинення,- в умовах воєнного стану в Україні та здійснення відсічі збройної агресії рф проти України, а також те, що конституційним обов'язком обвинуваченого є захист Батьківщини. Крім того, суд також враховує особу обвинуваченого, який раніше не суджений, нейтрально характеризується за місцем проживання, а також те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, що є обставинами, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Обставини, які обтяжують покарання - відсутні.
Окрім того, суд безперечно позитивно оцінює сплату обвинуваченим ОСОБА_4 , 20 000 грн., на потреби Збройних сил України, однак зазначає, що підтримка Збройних сил України, не є гарантією уникнення будь якої відповідальності чи її пом'якшення, а є моральним обов'язком кожного і оцінюється судом на рівні з іншими обставинами і доказами у справі.
Крім того, суд виходить із того, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об'єктивні дані.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
Разом із тим, незаперечення і визнання ОСОБА_4 , об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб'єктивне ставлення до вчиненого.
За відсутності ж щирого каяття, визнання вини є формальним твердженням, яке підтверджує лише сам факт вчинення інкримінованих дій, і його покладення в обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання є необґрунтованим.
Вказана позиція суду повністю узгоджується з позицією викладеною колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 28 лютого 2024 року по справі справа № 183/2097/23.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , за ст. 336 КК України, слід обрати в межах санкції ст. 336 КК України, за якою кваліфіковано злочин у виді позбавлення волі, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , яке є неможливим без ізоляції від суспільства, а також з метою попередження нових злочинів та на переконання суду саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Крім того, суд не вважає за можливе застосування ст. 75 КК України, оскільки з урахуванням збройної агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов'язаним ОСОБА_4 , умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення його від відбуванням демотивує інших осіб які підлягають мобілізації, створить в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, знижує рівень військової дисципліни і боєздатності Збройних сил України та інших військових формувань України.
Запобіжний захід у виді особистого зобов'язання після набрання вироком законної сили, - слід скасувати.
Керуючись ст.ст. 323 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 336 КК України та обрати йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 /три/ роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з часу його фактичного затримання та звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді особистого зобов'язання після набрання вироком законної сили, - скасувати.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення.
Суддя: ОСОБА_1