13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 140/14872/24
адміністративне провадження № К/990/19130/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 140/14872/24 за позовом Державного виробничо-торгового підприємства «Волиньфармпостач» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,
установив:
Державне виробничо-торгове підприємство «Волиньфармпостач» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати:
1) податкові повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року:
- № 0233360701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 104 610 812,50 грн, у тому числі: за податковим зобов'язанням - 83 688 650,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 20 922 162,50 грн;
- № 0233370701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1 111 920,00 грн, у тому числі: за податковим зобов'язанням - 889 536,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 222 384,00 грн;
- № 0233380701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - частина чистого прибутку комунальних (унітарних) підприємств, що вилучається до відповідного бюджету, на загальну суму 87 072 940,00 грн, у тому числі: за податковим зобов'язанням - 69 658 352,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17 414 588,00 грн;
- № 0233390701 - за платежем ПДВ штраф у сумі 1 020,00 грн;
- № 0233600701, яким зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 9 636 381,00 грн;
2) вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 26 серпня 2024 року № Ю-О 236582408 на суму 125 624,84 грн;
3) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 серпня 2024 року №0236662408 на суму 27 957,60 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено.
20 червня 2025 року до суду надійшли заяви від представників позивача про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000 грн та 45 000 грн відповідно.
Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року заяви представників позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. У задоволенні решти заяв відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року змінено в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишено без змін.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року залишено без задоволення, а додаткове рішення - без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник формально покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Подана касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до відомостей комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник уже реалізував своє право на касаційне оскарження у цій справі. Водночас ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року його касаційну скаргу було повернуто як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження. У зазначеній ухвалі надано вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми та змісту касаційної скарги, зокрема в частині визначення підстав касаційного оскарження.
Втім, звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені, передбачені цим Кодексом, підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 140/14872/24 - повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О. О. Шишов