13 травня 2026 року
м. Київ
справа №520/26754/25
провадження № К/990/18383/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
23 квітня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 у сумі 72587,11 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 02 квітня 2019 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3891,16 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 02 квітня 2019 року включно у загальній сумі 50844,49 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03 квітня 2019 року по 25 вересня 2023 року включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3891,16 грн в місяць за період з 03 квітня 2019 року по 25 вересня 2023 року включно у загальній сумі 209214,70 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 30 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 травня 2016 року до 28 лютого 2018 року без врахування базового місяця «січня 2008».
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21 травня 2016 року до 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008», у загальному розмірі 72587,11 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року до 02 квітня 2019 року, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року до 02 квітня 2019 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, виходячи із суми 3962,51 грн на місяць, у загальному розмірі 51429,08 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 03 квітня 2019 року до 31 грудня 2022 року, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення за періоди з 03 квітня 2019 року до 31 грудня 2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, виходячи із суми 3962,51 грн на місяць, у загальному розмірі 164016,69 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зазначення у касаційній скарзі доводів щодо обґрунтування підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із покликанням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 520/26754/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська