13 травня 2026 року
м. Київ
справа №560/17669/25
адміністративне провадження № К/990/15447/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 10.03.2026 у справі № 560/17669/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестгідроенергія" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 10.03.2026 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестгідроенергія" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 18348/2201-0706 від 29.07.2025 року, яким позивачеві за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначено до сплати суму штрафних санкцій в розмірі 530 545,44 грн.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 10.03.2026 у справі № 560/17669/25, яка ухвалою Верховного Суду від 24.04.2026 залишена без руху для усунення скаржником її недоліків у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, а також сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 4844,80 грн та надання оригіналу платіжного документа.
На виконання вимог вказаної ухвали суду податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу та надано оригінал платіжної інструкції від 29.04.2026 № 1939 про сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 4844,80 грн.
Підставою касаційного оскарження скаржником знову зазначено пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування ч.3 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473- VІІІ з урахуванням п.14 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», пп.2 п.7 розділу II, пп.3 п.9 розділу III Інструкції «Про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів», затвердженою постановою Національного банку України від 02.01.2019 №7, ст.ст. 5, 6, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки спірні правовідносини виникають на підставі завершення валютного контролю за здійсненням розрахунків по імпортній операції, а тому підлягають застосуванню саме спеціальні норми права, які зазначені скаржником вище, а не вимоги ст. 5, 6, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», які не підлягають застосуванню, бо спір не полягає у свободі позивача вчиняти господарські операції. Враховуючи викладене, скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме: ст. 242 КАС України, оскільки суди не надали оцінки доводам відповідача і дійшли неправомірних висновків, що момент виконання зобов'язання за імпортним договором пов'язаний із передачею товару за актом приймання-передачі за межами України, що в сукупності призвело до винесення незаконних судових рішень, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
Також, окремою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив частину 5 статті 328 КАС України з посиланням на те, що дана справа має виключне значення для податкового органу, оскільки стосується реалізації повноважень щодо здійснення валютного нагляду, впливає на можливість ефективного застосування заходів впливу за порушення валютного законодавства та формує підхід до виконання функцій контролю за дотриманням строків розрахунків, а також становить значний суспільний інтерес.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що в уточненій касаційній скарзі скаржник, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених ним вимог законодавства, та необхідності застосування саме визначених скаржником положень спеціального на його думку законодавства, не враховує, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Скаржник вказує про те, що Верховний Суд повинен сформувати висновок про те, що порушення граничних строків розрахунків є самостійною підставою для застосування передбачених законом заходів впливу, а наявність актів приймання-передачі товару, без його фактичного, належним чином оформленого ввезення на територію України, не є належним підтвердженням завершення імпортної операції, тоді, як фактичне отримання товару без його належного митного оформлення у встановлений строк не свідчить про дотримання вимог валютного законодавства.
Однак колегія суддів звертає увагу скаржника, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, посилаючись на вимоги Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII та статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у відповідності до яких сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суди дійшли висновку, що норми, зокрема, цивільного законодавства кореспондуються з положеннями Закону №959-XII, який є спеціальним в контексті спірних правовідносин, та передбачають, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України, а також, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
За наслідками розгляду справи судами встановлено, що основним спірним питанням є дотримання граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним договором №01/01/2024 від 23.01.2024, укладеним між ТОВ «Вестгідроенергія» та Przedsiebiorstwo Budowy i Eksploatacji Elektrowni Wodnych "WODEL" Sp.z o.o. (Польща). Згідно з умовами договору, перехід права власності на обладнання відбувався на території Польщі за умовами EXW, а неввезення обладнання на митну територію України зумовлене технічною готовністю комплексу. Проте за встановленими судами обставинами справи, обладнання фактично було передане позивачу 18 липня 2024 року (156-й день від здійснення авансового платежу), що підтверджується актом приймання-передачі та іншими товаросупровідними документами. Отже, момент виконання зобов'язання за договором не збігається з датою фактичного перетину митного кордону, і ТОВ «Вестгідроенергія» не порушило встановлені законодавством строки розрахунків.
Верховний Суд зазначає, що скаржником не вказано, в чому полягає неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, а лише зазначено про переоцінку доказів у справі та необхідність застосування саме тих вимог законодавства, на які він посилається в доводах касаційної скарги та стосовно яких відсутній висновок Верховного Суду, що в свою чергу не є належним викладенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Тоді, як зі змісту пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Однак лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування судами певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для
скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
При цьому враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, а також зводяться до висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами і переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження, враховуючи водночас межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
Однак суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржником не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, не усунуто у повному обсязі недоліки касаційної скарги, які були підставою для залишення її без руху.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 10.03.2026 у справі № 560/17669/25, повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва
О.О. Шишов М.М. Яковенко