13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 380/20220/24
адміністративне провадження № К/990/17340/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №380/20220/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 усього грошового забезпечення в період з 30.01.2020 по 29.05.2023 (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали в період проходження служби) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривні, 01.01.2023 у розмірі 2684,00 гривні);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 усього грошового забезпечення в період з 30.01.2020 по 29.05.2023 (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали в період проходження служби) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривні, 01.01.2023 у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали в період проходження служби), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які належали в період проходження служби), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з врахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 змінено, викладено другу та третю частини резолютивної частини рішення суду в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (до 19.05.2023)), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, компенсаційних виплат, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (до 19.05.2023)), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з врахуванням раніше виплачених сум». В решті рішення суду залишено без змін.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, 20.01.2026 військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2026 зазначену касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
02.02.2026 військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» вдруге подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2026 зазначену касаційну скаргу залишено без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків шляхом: 1) надання документа про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі; 2) надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням підстав для поновлення строку, підтверджених відповідними доказами.
18.02.2026 військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2026 касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №380/20220/24 повернуто скаржнику.
16.04.2026 військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» втретє подала касаційну скаргу до Верховного Суду, яка зареєстрована 17.04.2026.
Ухвалою Верховного Суду від 01.05.2026 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду касаційної інстанції клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням підстав для поновлення строку, підтверджених відповідними доказами.
05.05.2026 на виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржником надіслано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Указана заява обґрунтована тим, що військову частину НОМЕР_1 не позбавлено права на повторне звернення з касаційною скаргою у цій справі. З метою захисту своїх прав та запобіганню затягуванню процесу, військова частина НОМЕР_1 знову в найкоротший термін (після надходження коштів від вищого командування для сплати судового збору) подала повторну касаційну скаргу. Військова частина НОМЕР_1 вживає заходів для запобігання затягування судового процесу та активно бере участь у розгляді цієї справи.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд зазначає таке.
Верховний Суд, не ставлячи під сумнів важливості вчинених відповідачем дій, звертає увагу скаржника, що частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов'язків.
Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.01.2023 у справі №160/6211/21, від 14.02.2023 у справі №240/462/22 та від 20.04.2023 у справі №440/7433/21.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд зауважує, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з касаційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.05.2008 "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду (справи №806/2321/16, №826/24448/15, №806/2950/15, №200/11691/19-а, №405/7262/17, №1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
У постанові від 28.04.2021 у справі №640/3393/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Отже, зазначені скаржником в заяві про поновлення строку на касаційне оскарження доводи не свідчать про об'єктивну неможливість звернутися відповідачу із цією касаційною скаргою без зайвих затримок та зволікань, а тому не можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску строку, встановленого КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 329, 333 КАС України, Верховний Суд
Визнати неповажними причини пропуску військовою частиною НОМЕР_1 строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №380/20220/24.
У задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №380/20220/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук