13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 560/6294/25
адміністративне провадження № К/990/6086/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Бевзенка В.М., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 560/6294/25
за позовом ОСОБА_1 до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.01.2026 (головуючий суддя Граб Л. С., судді Матохнюк Д. Б., Сторчак В. Ю.),
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради (далі - відділ містобудування та архітектури, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії відділу містобудування та архітектури щодо відмови у видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, оформленої повідомленням від 23.10.2024 № К/02-01-86/2024 (реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва ВР01-5128-7837-9348-9133);
- зобов'язати відділ містобудування та архітектури розглянути звернення щодо видачі будівельного паспорту на забудову земельної ділянки площею 0,1041 га., кадастровий номер 6810500000:02:005:0710, яка розташована по АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 доводив, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні будівельного паспорта через невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проєктів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам та правилам, а саме: земельна ділянка, що планується під забудову потрапляє в зону ПС-4 - зони озеленення спеціального призначення, де не передбачено будівництво індивідуальних (садибних) житлових будинків, господарських будівель та споруд.
Позивач наголошував, що цільовим призначенням належної йому на праві приватної власності земельної ділянки є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а тому відповідач порушує права позивача як власника земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 15.09.2025 позов задовольнив.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання, в тому числі, органів місцевого самоврядування в таке користування, забороняється.
Суд зазначив, що норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» також передбачають обов'язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.
Крім того суд першої інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/23893/19, відповідно до якого «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» та «функціональне призначення території» не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин.
Так, стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
При цьому суд встановив, що земельна ділянка, власником якої є позивач, має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Суд зазначив, що положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну силу, ніж рішення Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 про затвердження Плану зонування території міста Нетішина Хмельницької області.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що відмова у видачі позивачеві будівельного паспорта перешкоджає реалізації його права власності на використання належної йому земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, така відмова є протиправною.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.01.2026 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з чинним планом зонування території, затвердженим рішенням Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин та плану зонування території м. Нетішин», земельна ділянка, що на АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 6810500000:02:005:0710, потрапляє у зону ПС-4 - зони озеленення спеціального призначення, де не передбачено будівництва індивідуальних (садибних) житлових будинків, господарських будівель та споруд.
Відповідно до пункту 2.4 Порядку надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіону від 05.07.2011 № 103, будівельний паспорт не надається у разі невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на день звернення позивача із заявою про видачу будівельного паспорту рішення від Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 було чинним та позивачем не оскаржувалось, а тому відділ містобудування та архітектури не мав правових підстав для невраховування останнього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.01.2026, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.09.2025.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказав не неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 373, частини першої статті 375 Цивільного кодексу України, частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» внаслідок неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 та від 21.02.2022 у справі № 826/1732/18.
Верховний Суд ухвалою від 24.02.2026 залишив касаційну скаргу без руху, а ухвалою від 23.04.2026 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 6810500000:02:005:0710, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (договір дарування від 03.10.2024, витяг з Державного реєстру речових прав від 03.10.2024 № 397741901). Цільове призначення земельної ділянки, зазначене в пункті 1.3 договору дарування від 03.10.2024, - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
11.10.2024 позивач звернувся до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки 6810500000:02:005:0710 на об'єкт будівництва: Нове будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Повідомленням від 23.10.2024 №К/02-01-86/2024 (А3485128783785100523) (реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва ВР01:5128-7837-9348-9133) відділ містобудування та архітектури повідомив про відмову в наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проєктів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. У примітці зазначено, що відповідно до Плану зонування території, затвердженого рішенням Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин та плану зонування території м. Нетішин», ця земельна ділянка потрапляє у зону ПС-4 - зони озеленення спеціального призначення, де не передбачено будівництво індивідуальних (садибних) житлових будинків, господарських будівель та споруд.
Позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із статями 316 - 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно із статтею 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Положеннями статей 5, 78, 91, 154 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, зокрема, на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю,.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов'язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 280/12008/21.
Також Верховний Суд у постановах від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 та від 21.02.2022 у справі № 826/1732/18 зазначив, що обов'язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання, в тому числі, органів місцевого самоврядування в таке користування, забороняється.
Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону № 3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 16 указаного Закону закріплено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов'язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.
Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (частина друга статті 24 Закону № 3038-VI).
Таким чином, норми Закону № 3038-VI також передбачають обов'язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.
Згідно зі статтею 27 Закону № 3038-VI забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).
Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.
Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів
За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.
Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.
Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
На виконання вимог вказаного Закону № 3038-VI Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 05.07.2011 № 103 затвердило Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки (далі - Порядок № 103).
Відповідно до пункту 1.2. Порядку № 103 будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.
Розроблення будівельного паспорта здійснюється в межах населених пунктів - відповідно до наявної містобудівної документації на місцевому рівні (пункт 1.4 Порядку № 103).
Згідно з пунктом 2.3 Порядку № 103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Пунктом 2.4 Порядку № 103 передбачено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику, зокрема з такої підстави, як невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 3038-VI вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
За приписами статті 16 цього ж Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр» (частина п'ята статті16 Закону № 3038-VI).
Положеннями статті 17 Закону № 3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 Закону № 3038-VI план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні (частина перша статті 25 Закону № 3038-VI).
Частиною четвертою статті 26 Закону № 3038-VI передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що реалізація права на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог, зокрема, містобудівної документації на місцевому рівні. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. План зонування території належить до одного із визначених законом видів містобудівної документації і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон. Відповідно вирішення уповноваженим органом питання щодо видачі будівельного паспорта повинно здійснюватися з врахуванням встановлених на місцевому рівні умов та обмежень використання території для містобудівних потреб.
Як свідчить зміст листа відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 23.10.2024 №К/02-01-86/2024 (А3485128783785100523) позивачеві відмовлено в наданні будівельного паспорта у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: відповідно до Плану зонування території, затвердженого рішенням Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин та плану зонування території м. Нетішин», дана земельна ділянка потрапляє у зону ПС-4 - зони озеленення спеціального призначення, де не передбачено будівництво індивідуальних (садибних) житлових будинків, господарських будівель та споруд.
Верховний Суд у постанові від 02.12.2021 у справі №640/23893/19 вже звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.
Так, стаття 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Судами попередніх інстанцій установлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6810500000:02:005:0710, належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а відтак може бути використана останнім для будівництва житлового будинку.
При цьому Суд зауважує, що положення Закону № 3038-VI, Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну, ніж рішення Нетішинської міської ради від 22.09.2023 № 39/1924 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин та плану зонування території м. Нетішин».
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, вирішуючи цей спір, належить застосовувати положення Закону № 3038-VI та Цивільного кодексу України, як акти вищої юридичної сили.
Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 та від 21.02.2022 у справі № 826/1732/18.
До такого ж висновку цілком обґрунтовано дійшов і суд першої інстанції.
Як підсумок, колегія суддів вказує на підтвердження під час касаційного перегляду справи доводів позивача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про правомірність спірних у цій справі дій відповідача та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позову.
Натомість суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.01.2026 у справі № 560/6294/25 скасувати.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі № 560/6294/25 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і не оскаржується.
СуддіЛ.В. Тацій В.М. Бевзенко С.Г. Стеценко