12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 620/11882/24
адміністративне провадження № К/990/19903/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №620/11882/24 за позовом Приватного підприємства «Гепард» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «Гепард» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2024 №12784/ж10/25-01-07-00, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 215323,00грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 107661,50грн; №12786/ж10/25-01-07-00, яким позивачу було зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість на 3883659,00грн; №12785/ж10/25-01-07-00, яким позивачу було відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 724312,00грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 18.07.2025 скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025, а справу направлено на новий розгляд.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026, позов задоволено повністю.
Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 заяву представника Приватного підприємства «Гепард» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Приватного підприємства «Гепард» судовий збір у розмірі 21196,00грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 04.09.2024 №486. У задоволенні решти вимог заяви, - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що на користь позивача підлягає стягненню лише сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 21196,00гр, а питання щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій віднесено виключно до повноважень цих судів відповідно.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви Приватного підприємства «Гепард» про стягнення судових витрат (судового збору), що пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким заяву Приватного підприємства «Гепард» задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Приватного підприємства «Гепард» сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 105980,00грн.
Ухвалюючи спірну постанову апеляційний адміністративний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви Приватного підприємства «Гепард» про стягнення судових витрат (судового збору), що пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанції, оскільки, як на переконання суду, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції Головне управління ДПС у Чернігівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 01.05.2026 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №620/11882/24 та ухвалити в цій справі нову постанову, якою у задоволенні вимог заяви Приватного підприємства «Гепард» відмовити повністю.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення у касаційному порядку.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 цього ж Кодексу дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстава для касаційного оскарження судових рішень пов'язана із випадками порушеннями судами попередніх інстанції норм процесуального права, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. При цьому, у випадку зазначення у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про наявність підстав для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов'язкові підстави) визначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійної підстави для касаційного оскарження судових рішень може бути прийнятним.
Доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній, як на підставу касаційного оскарження, міститься посилання на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судового рішення у касаційному порядку на цих підставах, скаржником не наведено.
Неврахування правової позиції Верховного Суду скаржник обґрунтовує неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень статті 252 КАС України в частині надання судом неправильної правової оцінки доцільності відшкодування заявнику витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій, оскільки повернення справи на новий розгляд касаційним судом означає, що справа не закрита і не залишена без розгляду, а була направлена на перегляд з метою усуненням недоліків, тому збір за касацію не повертається, оскільки він сплачений за той етап розгляду, який відбувся, вказуючи, що суд апеляційної інстанції у спірній постанові застосував вказану норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом в ухвалах: від 13.10.2020 у справі №540/474/19, від 20.11.2023 у справі №160/14306/21, від 24.01.2024 у справі №520/12293/2020, від 07.02.2024 у справі №280/8788/21, від 19.01.2022 у справі №500/2632/19.
Разом з тим, посилання скаржника на зазначені ухвали Верховного Суду є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у справах, на які посилається контролюючий орган, суд касаційної інстанції вирішував виключно процесуальні питання щодо розгляду заяв про розподіл судових витрат за наслідками касаційного перегляду у випадках, коли судові рішення не залишались без змін, а справи направлялись на новий розгляд до суду першої інстанції.
За таких обставин у суду касаційної інстанції не виникало підстав для вирішення питань, пов'язаних із остаточним розподілом судових витрат, оскільки спір по суті не був остаточно вирішений.
Натомість у цій справі правовідносини є відмінними та не можуть вважатися релевантними для обґрунтування доводів касаційної скарги.
Верховний Суд наголошує, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат, має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судового рішення (рішень) у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення такої заяви. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані й відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться виключно до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами та цитування положень процесуального закону, який регулює підстави й порядок розподілу судових витрат, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Далі, зі змісту касаційної скарги убачається, що відповідач, як на додаткову підставу на якій подається касаційна скарга, також посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 та пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Поряд з цим, доводи про невстановлення судом істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судом попередньої інстанції та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні заяви позивача, що передбачено статтею 351 КАС України.
Доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судом обставин справи та оцінкою доказів у справі.
Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.
До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №620/11882/24 за позовом Приватного підприємства «Гепард» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер