печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13153/25-ц
пр. 2-3338/26
08 квітня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Птащука Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 757/13153/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат, -
У березні 2025 року адвокат Смирнов Андрій Ігорович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, Казначейство)про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат.
У обґрунтування вимог вказано, що з 06.11.2024 року на обліку Державної казначейської служби України перебуває виконавчий лист Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/7377/21 про відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 761 597, 80 грн, що підтверджується у відповіді Державної казначейської служби України на адвокатський запит.
Отже строк виконання закінчився 06.02.2025 року, що є кінцевою датою тримісячного строку виконання.
Станом на момент подання позову, перерахування коштів здійснено не було, чим порушено строк перерахування коштів та виконання судового рішення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.03.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
11.04.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
30.04.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
02.05.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Казначейство вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні вимог позову.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, проте на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без представника відповідача. Просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи убачається, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2024 у справі № 495/7377/21 рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.03.2023 та постанову Одеського апеляційного суду від 08.08.2023 змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди».
Додаткове рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.05.2023 у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 28.12.2023 змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертиз у розмірі 2 347,80 грн та 2 250 грн, а всього 4 597,80 грн, та витрати на надання правової допомоги у розмірі 7 000,00 грн».
На виконання рішення суду у справі № 495/7377/21 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 26.08.2024 видано виконавчий лист про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 (далі - виконавчий лист у справі № 495/7377/21).
Стаття 25 Бюджетного кодексу України (далі ? БК України) передбачає, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 845, цей акт визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до пункту 36 Порядку № 845, у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
На адресу Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області адвокатом Смирновим А.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , було направлено заяву на виконання рішення суду у справі № 495/7377/21 та оригінал виконавчого листа.
Так, Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області листом від 23.10.2024 року № 16-08-08/13376 направило до Казначейства пакет документів у справі № 495/7377/21, який зареєстровані в Казначействі 06.11.2024 за вх. № 08-93651.
Отже, з 06.11.2024 року виконавчий лист у справі № 495/7377/21 обліковується на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі ? КПКВК 3504030).
Згідно з пунктом 38 Порядку № 845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Оскільки встановлений Законами про Державний бюджет України на відповідний рік обсяг коштів не дозволяє Казначейству здійснити погашення заборгованості за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 за всіма рішеннями судів, гарантованими державою, то кошти Державного бюджету на виконання виконавчого листа у справі № 495/7377/21 наразі не перераховані стягувачеві з незалежних від Казначейства причин/обставин.
Позивач наполягає на тому, що підлягають застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України у разі виконання Казначейством рішення суду про відшкодування шкоди Державою (стягнення з Державного бюджету), ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон про відшкодування шкоди).
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Натомість частина друга статті 1 ЦК України визначає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Так, спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав виконання Казначейством (як суб?єктом владних повноважень) судового рішення про безспірне списання коштів Державного бюджету України (відшкодування шкоди Державою).
Тобто ці правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України є неможливим.
У позові позивач посилається на Закон про гарантії як на підставу своїх вимог.
Зокрема Позивач, цитуючи частину п'яту статті 3 Закону про гарантії, вважає, що рішення суду про відшкодування шкоди на його користь мало бути виконано у тримісячний строк.
Згідно зі статтею 2 Закону про гарантії, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Стаття 3 Закону про гарантії передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону про гарантії, регламентований пунктами 33, 47 - 52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» Порядку № 845.
Виконання зазначених судових рішень здійснюється шляхом стягнення коштів з рахунків боржника (державного органу), а у разі неможливості такого стягнення - за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Частина друга статті 5 Закону про гарантії визначає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейством).
Отже, Закон про гарантії встановлює строк для виконання та визначає обов'язок нарахування компенсації винятково за рішеннями суду про стягнення коштів з державного органу.
Однак, поданий позивачем виконавчий документ містить резолютивну частину про стягнення шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, позивач не взяв до уваги, що правова регламентація відносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому - держава (бюджет), відрізняється, і застосування позивачем у позові нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. Аналогічний припис щодо виконання рішення про стягнення коштів державного бюджету винятково в порядку черговості міститься в підпункті 1 пункту 9 розділу VI БК України.
Так, ані Порядок № 845, ані Закон про відшкодування шкоди не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Так само зазначені акти спеціального законодавства не передбачають можливості нарахування 3% річних у разі/після виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою.
Отже, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання рішення.
Крім того, спосіб стягнення трьох відсотків річних з Казначейства, який обрав позивач, є помилковим та являє собою порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі ? Положення № 215), Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Конституційний суд України у рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 дійшов таких висновків: «Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави».
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Частина друга статті 625 ЦК України передбачає нарахування трьох процентів річних як складову грошового зобов'язання та особливу міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).
Підпункт 3 пункту 4 Положення № 215 визначає, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів на підставі рішення суду.
Казначейство є винятково органом виконання судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України. Крім того, у виконавчому листі у справі № 495/7377/21 у графі «боржник» зазначено Держава Україна.
Верховний Суд неодноразово наголошував (постанови від 25.09.2019 у справі № 607/5841/17, від 18.11.2020 у справі № 554/5980/18, від 15.06.2022 у справі № 398/2910/20, від 09.02.2022 у справі № 757/6203/21-ц, від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, від 25.01.2023 у справі №757/4091/20-ц, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22), що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Таким чином, Казначейство у справі № 495/7377/21 НЕ є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, з урахуванням принципу диспозитивності, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Соколов