П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38879/25
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 16.02.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
судді -Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з не проведення належного розрахунку при звільненні 23.10.2024 у період з 23.10.2024 по 11.11.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні 23.10.2024;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, вона проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), зокрема, у період з 01.12.2015 по 23.10.2024. Втім, у день її звільнення и 23.10.2024 відповідач, не виплатив усіх належних при звільненні сум. Позивач вказувала, що остаточний розрахунок був проведений з нею лише 11.11.2025, а тому вона має право на середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при її звільненні 23.10.2024. Також позивач зазначала, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25 при виплаті грошового забезпечення компенсація сум податку на доходи фізичних осіб не проводилась.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 позов задоволений:
- визнана протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 155745,81 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч сімсот сорок п'ять гривень 81 копійок) з урахуванням обов'язкових відрахувань;
- визнані протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, апелянт зазначає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Крім того апелянт зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) добровільно виконало рішення суду від 26.05.2025 у справі №420/1833/23.
Крім того, апелянт наголошує на необхідності застосування принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, врахувавши пасивну поведінку останнього.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та суд першої інстанції встановив, що позивач проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), зокрема, у період з 01.12.2015 до 23.10.2024.
Сторонами у справі не оспорюється той факт, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 21.10.2024 №361-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення по Регіональному центру зв'язку та інформаційних систем майстер-сержанта ОСОБА_1 , техніка-експедитора відділення криптографічного захисту інформації, звільнену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 30.09.2024 року №334-ОС у відставку за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п'ятого статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу. Зокрема, передбачено виключення зі списків особового складу управління та з видів забезпечення, з урахуванням часу та здавання справ та посади, з 23.10.2024.
Також сторони не оспорюють той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) добровільно виконало рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25, а саме виплатило 197287,54 грн. двома сумами (30.10.2025 - суму 182712,17 грн, та 11.11.2025 - 14575,37 грн).
Відповідно до листа від 07.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на запит адвоката позивача, позивач була повідомлена про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25 при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення компенсація сум податку на доходи фізичних осіб не проводилась, що також підтверджено розрахунковим листом за жовтень 2025 р. листопад 2025 р. на виконання рішення суду по справі №420/1833/25.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача за серпень вересень 2024 року, середній заробіток за один календарний день позивача становить 851,07 грн (51915,20/61).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку правильним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Апеляційний суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведений не у день її виключення зі списків особового складу 23.10.2024, а 11.11.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що правильно визначено судом першої інстанції.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України 25.06.2018 №558, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 23 жовтня 2024 року по 11 листопада 2025 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
Апеляційний суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №560/17619/24 від 06 квітні 2026 року.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2024 року (наступний після звільнення день) по 11 листопада 2025 року встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
(4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу виплачено: 27.10.2024 року - 420821,35 грн., 15.11.2024 року - 14298,39 грн., 27.11.2024 року - 144090,89 грн.
Крім того, відповідачем виконане рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №420/1833/25, а саме виплачено 197287,54 грн. двома сумами (30.10.2025 - 182712,17 грн. та 11.11.2025 - 14575,37 грн.).
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 776498,17 грн.
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 197287,54 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 25,41 % (197287,54 / 776498,17 *100).
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача за серпень-вересень 2024 року, середній заробіток за один календарний день позивача становить 851, 07 грн (51915,20/61).
Затримка розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП не більше 6 місяців, за період з 24.10.2024 року по 24.04.2025 року становить 183 календарних дні.
Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 155745,81 грн (851,07 грн х 183) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 39575,01 грн, тобто 25,41 % від 155745,81 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Суд першої інстанції, зробивши правильний висновок про наявність у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, не визначив та не обрахував істотність частки, у зв'язку із чим помилково визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за період по 11 листопада 2025 року.
Щодо висновків суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 недоотриманого грошового забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду, апеляційний суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За приписами частин 4-6 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Приписами ст.168 Податкового кодексу України (далі - ПК) врегульовано порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 168.5 ст.168 ПК суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Передбачена пунктом 168.5 статті 168 ПК компенсація утриманої з грошового забезпечення (грошових винагород та інших виплат) суми податку на доходи фізичних осіб здійснюється за рахунок таких сум, тобто законодавцем встановлено особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для наведених у цьому пункту осіб.
Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Аналізуючи вищенаведене апеляційний суд зазначає, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з тим, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки та право на яке набуте у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Оскільки суми, які виплачені на виконання рішення суду, безпосередньо входять до складу грошового забезпечення, відтак наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача існував обов'язок нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, нараховане на виконання рішення суду, в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який стягується на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 39575,01 грн. (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень 01 копійок) з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія