15 квітня 2026 року м.Дніпросправа № 340/7665/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 340/7665/25 (суддя Савонюк М.Я.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) 10 листопада 2025 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.01.2020 по 25.10.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 25.10.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення з 19.07.2022 по 25.10.2024, а також компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» залишено без розгляду.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення 25.10.2024 грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). При цьому, до суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10.11.2025, тобто у строк, що значно перевищує три місяці з дати виключення з особового складу військової частини та отримання наведених відомостей про грошове забезпечення.
Суд вказав, що у заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Натомість, доводи про те, що відповідач не надав йому письмову інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні, спростовані наявними у матеріалах справи доказами.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач, діючи через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Вказує, що ним не було одержано письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Позивач не мав об'єктивної можливості дізнатися про порушення свого права на момент отримання виплати, оскільки: військовослужбовець не отримує повного розрахункового листа або відомостей про структуру нарахувань; інформація про наявність/відсутність індексації або додаткових виплат не є відкритою та зрозумілою без спеціальних розрахунків і роз'яснень фінансових органів; лише після звернення (запиту, отримання відповіді, ознайомлення з довідками чи документами) позивач міг дізнатися, що право порушене.
Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві вказав, що погоджується з висновками суду першої інстанції, що звернення позивача з позовом здійснено з порушенням строків, визначених КАС України та КЗпП України. Предметом спору позивач обрав перерахунок грошового забезпечення за період 2020- 2024 років. Проте, позивач був звільнений зі служби 25.10.2024 року, а з позовом звернувся лише 10.11.2025 року, тобто через рік після звільнення та більш ніж через два роки після початку перебігу тримісячного строку (01.07.2023). При цьому, доводи представника позивача про те, що йому не було відомо про порушення його прав, є безпідставними та повністю спростовуються доказами, які відповідач надав до суду, а саме: щомісячні видаткові відомості на виплату грошового забезпечення в період з січня 2020 по вересень 2024, з якими позивач ознайомлювався під підпис, що підтверджує обізнаність щодо розміру отримуваних виплат у кожному місяці проходження служби; при звільненні 25.10.2024 позивач під підпис отримав грошовий атестат (копія Журналу реєстрації вихідних документів військової частини НОМЕР_1 , який підтверджує отримання позивачем повної інформації про виплати при звільненні); копія рапорту позивача, що на момент звільнення, а саме 03.10.2024 претензій до Міністерства оборони України чи до військової частини НОМЕР_1 не мав. З огляду на наведене, позивач знав або повинен був знати про розмір свого грошового забезпечення щомісячно, починаючи з моменту отримання кожної
виплати, а також точно знав про всі виплати при звільненні 25.10.2024 року.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 233 (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Враховуючи такі зміни законодавства, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що законодавець не обмежив будь-яким строком право на звернення з відповідним позовом особу, яка продовжує працювати в органі, з яким виник спір.
Натомість, частиною 2 статті 233 КЗпПУ прямо встановлено присічний строк щодо права звернення особи з позовною заявою про виплату всіх належних сум заробітної плати/грошового забезпечення, який становить три місяці та обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Отже, для правильного вирішення питання строку звернення до суду з цим позовом суд мав встановити дату звільнення позивача та день одержання ним письмового повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому.
Суд встановив, що відповідно до наказу від 25.10.2024 №314 позивач був звільнений з військової служби з 25.10.2024.
У спірному випадку, основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата його ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати КАС ВС у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас, такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у позивача виникає реальна і об'єктивна можливість оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Грошовий атестат, який отримав позивач при звільненні, та видаткові відомості, на які посилається відповідач у відзиві, не розкривають інформації про те, який саме розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів у спірному періоді з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов'язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
Законодавство чітко не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з'ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
Таким чином, для встановлення дат, з якими стаття 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022 по 25.10.2024, суд повинен з'ясувати чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суд першої інстанцій дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, залишення частини позовних вимог без розгляду на підставі пункту ч.3 ст. 123 КАС України.
Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року в адміністративній справі № 340/7665/25 скасувати.
Адміністративну справу №340/7665/25 направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак