Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
13 травня 2026 р. № 520/3859/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27 січня 2025 року по 11 лютого 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 27 січня 2025 року по 11 лютого 2026 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 квітня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11 лютого 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 квітня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11 лютого 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2025 року по 11 лютого 2026 року, але не більш як за шість місяців, та така виплата має бути здійснена ІНФОРМАЦІЯ_2 , звідки позивач був звільнений зі служби, однак відповідачем відповідна виплата позивачу не здійснена. Також, позивач уважає, що має право на виплату йому Військовою частиною НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 квітня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11 лютого 2026 року, за весь час затримки виплати. Зазначене слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 09.03.2026 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачам до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого виклав свої заперечення проти позову. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого виклав свої заперечення проти позову. Відповідач зазначив, що позивач не звертався до нього з заявою про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а відповідач не відмовляв у задоволенні такої заяви, що свідчить про відсутність порушеного права позивача. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, до якого долучив довідку про його середній заробіток за два останні місяці перед звільненням.
Ухвалою від 15.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін - п'ять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій уточнити позовні вимоги шляхом: приведення їх у відповідність до викладених обставин справи; визначення періоду, за який заявлено вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку; визначення періоду, за який заявлено вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати; зазначення обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для заявлення позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Від представника позивача 20.04.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву з уточненими позовними вимогами, чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 22.04.2026 продовжено розгляд справи.
Ухвалою від 05.05.2026 витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку про виплачену ОСОБА_1 суму грошового забезпечення при звільненні. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати до суду витребувані документи протягом п'яти календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.
Відповідач 13.05.2026 подав до суду через систему "Електронний суд" заяву про виконання вимог ухвали, до якої надав витребувані документи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено такі обставини.
Позивач з 21.04.2022 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.
З 04.04.2024 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та вважається таким, що справи та посаду, яку обіймав, здав і вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається з витягу з наказу від 04.04.2024 № 97 (а.с. 11).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.01.2025 № 23 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.01.2025 № 10 у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 27.01.2025 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та всіх видів забезпечення (а.с. 12-13).
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем служби у Військовій частина НОМЕР_1 , позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі №520/18180/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 21 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Рішення набрало законної сили 02.01.2026.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі №520/18180/25 відповідачем 11.02.2026 виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 143 017,80 грн, що вбачається з наявної в матеріалах справи роздруківки про надходження коштів (а.с. 15).
Разом із тим, за доводами позивача, йому має бути додатково виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2025 по 11.02.2026, але не більше як за шість місяців, однак відповідна виплата йому не була здійснена. При цьому, позивач зазначив, що відповідний середній заробіток має бути виплачений йому саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивач звільнений зі служби з ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Також, позивач уважає, що має право на виплату йому Військовою частиною НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21.04.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11.02.2026, за весь час затримки виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо вимог про виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2025 року по 11 лютого 2026, але не більш як за шість місяців.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу наведених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.
Однак, указаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Суд ураховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Судом установлено, що відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.01.2025 № 23 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.01.2025 № 10 у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 27.01.2025 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та всіх видів забезпечення (а.с. 12-13).
Фактичний остаточний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачем 11.02.2026 на виконання рішення суду (виплачено недоотриману частину перерахованого грошового забезпечення під час проходження служби у Військовій частина НОМЕР_1 ), що підтверджується відповідною роздруківкою про надходження коштів. Сума донарахованої доплати склала 143 017,80 грн (а.с. 15).
Інших відомостей щодо виплаченої відповідачем на виконання рішення суду суми матеріали справи не містять.
Судом установлено, що з позивачем не проведено остаточного розрахунку в повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення суду у справі № 520/18180/25 лише 11.02.2026, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.
Розраховуючи відповідну суму середнього заробітку, суд зазначає таке.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні начисло відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення позивача від 03.03.2026 № 158/ВФЗ, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що за останні два місяці перед звільненням позивачу було виплачено грошове забезпечення: в листопаді 2024 року - 29 796,30 грн, у грудні 2024 року - 29 796,30 грн (а.с. 72).
Кількість календарних днів у листопаді 2024 року становила - 30, у грудні 2024 року - 31.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 976,93 грн = (29 796,30 грн + 29 796,30 грн) / (30+31), що також підтверджується відповідною довідкою-розрахунком.
Як уже було зазначено судом, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не може перевищувати шість місяців такого прострочення.
Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (з 28.01.2025 (наступний день, за днем виключення позивача) - по 27.07.2025 - 181 календарний день) становить 176824,33грн (976,93 грн х 181 дні).
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Аналізуючи обставини справи та порівнюючи розмір грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення суду, що не було виплачено позивачу при звільненні, з сумою середнього заробітку, розрахованого судом у межах даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення відповідного розміру середнього заробітку.
Водночас, загальна сума грошового забезпечення, що повинна була бути виплачена позивачу при звільненні, становить: 231 148,82 грн (виплачені суми при звільненні, що вбачається з розрахунку грошового забезпечення при звільненні) + 143 017,80 грн (сума, виплачена на виконання рішення суду) = 374 166,62 грн.
Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 143 017,80 грн у процентному виразі дорівнює 38,2 %: (143 017,80 грн х 100)/374 166,62 грн.
Ураховуючи, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення складає 38,2%, то розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з урахуванням принципу співмірності становить (976,93 грн х 181 день) х 38,2 % = 67 546,89 грн.
Так, з метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 67 546,89 грн.
При цьому, суд зазначає, що відповідна виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачена позивачу саме за місцем останнього проходження служби позивачем, звідки він був звільнений.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24.
Як було встановлено судом із матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.01.2025 № 23 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.01.2025 № 10 у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 27.01.2025 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та всіх видів забезпечення (а.с. 12-13).
Тобто, останнім місцем служби позивача є ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким має бути здійснена позивачу виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд ураховує, що районні ТЦК та СП не є юридичними особами, а є відокремленими підрозділами обласних ТЦК, тому не мають процесуальної дієздатності та не можуть бути відповідачами. Відповідачем у даному випадку має виступати обласний ТЦК або відповідна юридична особа.
Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.11.2025 у справі № 524/7691/23.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем вірно визначено відповідача, що має відповідати за даним позовом у частині вимог про виплату середнього заробітку - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно стягнути середній заробіток на користь позивача.
Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11 лютого 2026 року.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Правилами ст. 4 цього Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку Військова частина НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Так, у подібних правовідносинах у постанові від 15.08.2018 у справі №653/3356/17 Верховний Суд дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 22.06.2018 у справі №810/1092/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 порушено строки виплати належних позивачу сум при звільненні, а саме виплати грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 20.05.2023, то позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 21.04.2022 (з дня, починаючи з якого позивачу не було виплачено в належному розмірі грошове забезпечення) по 10.02.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Отже, з метою ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 21.04.2022 по 10.02.2026, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 67 546,89 грн (шістдесят сім тисяч п'ятсот сорок шість гривень 89 копійок).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 21.04.2022 по 10.02.2026, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 21.04.2022 по 10.02.2026, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН