Справа № 420/42058/25
13 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 за результатом якого позивач просить:
стягнути з ОСОБА_2 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду в сумі 21032,96 грн.;
стягнути з ОСОБА_2 на користь військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані, тим, що в ході службового розслідування, виявлено факт відсутності речового майна, яке було видано молодшому сержанту військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 на загальну суму 21032,96 грн..
Враховуючи вищезазначене, військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом про стягнення на її користь суми 21032,96 грн. відшкодування майнової шкоди за нестачу речового майна.
29 грудня 2025 року була винесена ухвала про залишення адміністративного позову без руху та надання строку для усунення недоліків.
02 січня 2026 року позивачем до суду було надано клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
Ухвалою суду від 08 січня 2026 року відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по справі, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2024 року №249/нст молодшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 призначено на посаду старшого водія 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
На підставі рапорту командира 2 зведеної роти зведеного загону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 від 14.03.2025 року за вх. №940/16426-в наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №820/нагд від 04.03.2025 призначено службове розслідування за фактом відсутності інвентарного майна, а саме: Бронежилет «Корсар», шолом захисний МТД, сумка транспортна, рюкзак індивідуальний, килим польовий ізоляційний, спальний мішок, дощовик пончо, наколінники, казанок індивідуальний, аптечка медична, рушник (2 штуки), яке було видано колишньому старшому водію 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшому сержанту ОСОБА_3 , який виконував бойові (спеціальні) завдання в оперативному підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_3 .
В ході проведення службового розслідування було встановлено, що вина молодшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 полягає у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з нестачею (втратою) військового майна, а саме: бронежилет «Корсар», шолом захисний МТД, сумка транспортна, рюкзак індивідуальний, килим польовий ізоляційний, спальний мішок, дощовик пончо, наколінники, казанок індивідуальний, аптечка медична, рушник (2 штуки), на загальну суму 21032,96 грн, чим було заподіяно Державі в особі військової частини НОМЕР_1 істотну шкоду матеріального характеру у вигляді нестачі військового майна речової служби, що обліковується за 2 стрілецькою ротою 3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Також звертаю увагу, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23.01.2025 року №31 було призначено та проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_5 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» від 03.02.2025 року №18, колишнього старшого водія 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив місце служби з 20.01.2025 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.01.2025 року №21/нст молодшого сержанта ОСОБА_2 , старшого водія 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з самовільним залишенням місця служби 20 січня 2025 року.
Військова частина НОМЕР_1 направляла ОСОБА_3 заяву про добровільне відшкодування завданої шкоди (вих. №940/37851 від 14.102.2025 року), проте станом на день подання позовної заяви завдана шкода не відшкодована.
Відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 позбавлена можливості утримувати кошти з ОСОБА_2 та здійснювати стягнення за нестачу речового майна в сумі 21032,96 грн, оскільки ОСОБА_6 вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та станом на зараз до розташування військової частини НОМЕР_1 - не повернувся та за захистом своїх прав звернулась до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб» від 03 жовтня 2019 року № 160,наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов'язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
Пунктами четвертим та п'ятим частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Статтею 3 Закону №160-ІХустановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ установлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Згідно частини 1 статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Частиною 2 статті 10 Закону №160-IX передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Частиною 1 статті 11 Закону №160-IX встановлено, що уразі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.
Відповідно до статті 12 Закону №160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Як встановлено судом раніше, військова частина НОМЕР_1 направляла ОСОБА_3 заяву про добровільне відшкодування завданої шкоди (вих. №940/37851 від 14.102.2025 року), проте станом на день подання позовної заяви завдана шкода не відшкодована.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Суд зазначає, що жодних доказів відшкодування заборгованості відповідачем не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що з огляду на встановлений факт наявності у відповідача матеріальної відповідальності за завдані збитки державі та не відшкодування їх на користь позивача у встановленому законом порядку є протиправним.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Ухвалою суду від 08 січня 2026 року відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по справі.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги необхідність задоволення позовних вимог позивача, суд вважає за необхідне суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн. за подання адміністративного позову у справі №420/42058/25 стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України на р/р UA468999980313171206084015756, отримувач коштів ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду в сумі 21032,96 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) суму судового збору у розмірі 3028,00 грн. за подання адміністративного позову за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України на р/р UA468999980313171206084015756, отримувач коштів ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко