Справа № 420/550/26
13 травня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов сформований через систему «Електронний суд» адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159.
Ухвалою суду від 12.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме докази виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, нарахованої та виплаченої на виконання рішення суду у справі 420/2830/22.
16.01.2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків до якої долучено копію виписки з банківського рахунку.
Ухвалою від 20.01.2026 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/550/26, та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
До суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, яке обґрунтовані тим, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 420/2830/22 щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017 у розмірі 51 756,78 грн було фактично виконано відповідачем ще 17.12.2023 року. відтак відповідач уважає, що позивач повинен був реалізувати своє право на звернення до суду з цим позовом в строк до 17.03.2024 року, що однак зроблено ним не було. Натомість з позовом позивач звернувся лише в січні 2026 року, після спливу як тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, так і шестимісячного строку, визначеного ст. 122 КАС України, без подання клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою суду від 07.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
11.05.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач вказує, що згідно з наказом про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , він не звільнявся з військової служби, а лише був переведений до нового місця служби. Також позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційним частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. З огляду на викладене, на думку позивача, зважаючи на те, що він не звільнявся з військової служби, застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин є неможливим.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.
Зі змісту поданої позивачем заяви, убачається, що позивач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційним частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, уважає, що його право на звернення до суду з даним позовом не обмежено будь-яким строком, оскільки він не звільнявся з військової служби.
Так, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Верховний Суд, зокрема, в постановах від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25, від 31 березня 2026 року у справі №400/953/25, від 30 квітня 2026 року у справі № 400/7181/24, в яких позивачі звернулася до суду з позовом під час дії трудових відносин, вказав, що позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.
Позивач наполягає на тому, що він не звільнявся з військової служби.
До позовної заяви позивачем долучено витяг з послужного списку, з якого убачається, що з 01.02.2016 року по 01.06.2017 року позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді юрисконсульта; 01.06.2017 року по 05.01.2018 року у військовій частині НОМЕР_3 на посаді помічника командира з правової роботи; з 05.04.2018 року по 25.01.2021 року у військовій частині НОМЕР_3 на посаді помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; станом на 02.03.2021 року зі списків особового складу військової частини не виключений.
Суд зазначає, що позивачем ні до заяви від 11.05.2026 року, ні до позовної заяви не долучено докази проходження військової служби з 02.03.2021 року по день звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звернувся до суду під час дії трудових відносин та перебування на військовій службі.
Заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, позивачем до суду не подано.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.
Частиною 1 ст. 123 КАС України передбачено, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Згідно з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160,161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Відповідно до частини 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду
Зміст наведеної норми вказує на те, що продовження процесуального строку, встановленого судом, передбачає надання нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважних причин вчинена у первісно встановлений строк.
Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене суддя вважає за необхідне продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Виявлені недоліки мають бути усунені позивачем шляхом надання до суду:
- заяву про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій або доказів на підтвердження звернення до суду під час дії трудових відносин та перебування на військовій службі.
Роз'яснити позивачу, що у разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде залишено без розгляду (ч. 15 ст. 171 КАС України).
Пунктом 7 ч. 1. ст. 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
Надати позивачу для усунення недоліків позовної заяви 5-денний строк з дня отримання копії ухвали.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде залишено без розгляду.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.
Суддя Г.В. Лебедєва