12 травня 2026 рокусправа № 320/55632/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить:
- визнати протиправними рішення Головного управління ПФУ у Львівській області від 30.09.2025 № 347/5311/08 та 28.10.2025 № 24552-26178/І-52/8-1300/25;
- зобов'язати відповідача зарахувати період роботи з 04.11.1985 до 31.12.1998 до страхового стажу позивачки, який вже врахований в реєстрі застрахованих осіб Пенсійного фонду України;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачці пенсію з 31.07.2025;
- стягнути з ГУ ПФУ у Львівській області компенсацію моральної шкоди в розмірі 15000 грн (втрачений час, емоційні страждання).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що предметом оскарження є рішення ГУ ПФУ у Львівській області, викладене у листі від 30.09.2025 №347/5311-08 щодо незарахування трудового стажу за період роботи з 04.11.1985 до 31.12.1998 на Куйбишевському управлінні ЖКГ «Донецьквугілля». Наголошує, що 12.10.2025 зверталася через Портал ПФУ зі скаргою, на яку листом від 28.10.2025 №24552-26178/І-62/8-1300/25 рекомендовано повторно подати заяву про призначення пенсії, додавши уточнюючу довідку про перейменування організації. На думку позивачки, період роботи підтверджено записами трудової книжки, тому рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним. З метою захисту порушеного права, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 справа №320/55632/25 передана до Львівського окружного адміністративного суду для розгляду за територіальною підсудністю.
Ухвалою судді Кисильової О. Й. від 06.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
23.01.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Стверджує, що 21.07.2025 позивачка подала заяву про призначення пенсії за віком за посередництвом Фонду Соціального Страхування Республіки Польща відповідно до Угоди, відповідачем прийнято рішення від 30.09.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 03.06.1985 до 27.09.1885, оскільки трудова діяльність проходила за межами України (на території росії); з 04.11.1985 до 31.12.1998, оскільки печатка, що засвідчує звільнення з роботи не відповідає організації прийняття на роботу, інформація про зміну назви організації відсутня. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
25.01.2026 позивачка подала відповідь на відзив, у якій наголосила, що відповідач не навів норми закону, яка б вимагала довідку про перейменування підприємства у випадку збігу коду ЗКПО, не вказав, чому не враховано дані Реєстру застрахованих осіб. Стосовно моральної шкоди вказала, що у грудні 2025 року перебувала на лікарняному 3 тижні через стрес, спричинений неправомірними діями відповідача.
25.01.2026 позивачка подала клопотання про долучення доказів, до якого додала рішення Пенсійного фонду України від 14.11.2025 №010130001047 про призначення пенсії, що підтверджує призначення їй пенсії з 31.07.2025 та врахування страхового стажу, та платіжний документ про виплату пенсії за 2025 рік.
На виконання розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 №7/р проведено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_2 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2026 справу №320/55632/25 передано на розгляд судді Андрусів У. Б.
01.02.2026 позивачка подала клопотання про долучення доказів, до якого додала лист ГУ ПФУ у Львівській області від 13.11.2025 №1300-5311-8/152854, за змістом якого ОСОБА_1 призначено пенсію з 31.07.2025 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 5983,33 грн.
Ухвалою судді від 02.02.2026 адміністративну справу прийнято до провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Записами трудової книжки позивачки підтверджуються, серед іншого, такі періоди трудової діяльності:
04.11.1985 - прийнята на роботу маляром в ЖЕК-2 Куйбишевського управління ЖКГ «Донецьквугілля» (запис №10);
07.02.1986 - переведена інженером ЖЕК №2 (запис №11);
02.01.1989 - переведена начальником ЖЕУ ЖЕК №2 (запис №12);
12.10.1998 - переведена майстром ЖЕК №2 (запис №14);
01.11.2000 - переведена начальником ЖЕК №2 (запис № 13);
16.02.2001 - звільнена у зв'язку з переведенням в ЖЕО Куйбишевського районного МКП (міське комунальне підприємство).
Як стверджує позивачка та не заперечується відповідачем, 21.07.2025 подала заяву про призначення пенсії за віком за посередництвом Фонду Соціального Страхування Республіки Польща відповідно до Угоди.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ у Львівській області.
За результатом розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 30.09.2025 №347/5311-08 про відмову у призначенні пенсії.
За змістом рішення «Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу, зокрема, починаючи з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025, не менше 32 років.
Загальний страховий стаж заявниці становить 28 років 4 місяці 8 днів, в тому числі страховий стаж в Україні 21 рік 4 місяці 12 днів та страховий стаж, набутий на території Республіки Польща - 6 років 11 місяців 26 днів (формуляр PL-UA 6), тобто менше необхідних 32 років страхового стажу.
За наданою копією трудової книжки НОМЕР_1 не підтверджено періоди роботи з 03.06.1985 по 27.09.1985, оскільки трудова діяльність заявниці проходила за межами України (на території російської федерації) та з 04.11.1985 по 31.12.1998, оскільки відсутня інформація про зміну назви організації.
Також до заяви про призначення пенсії (формуляр PL-UA 7) заявницею не надано довідки з реквізитами банківського рахунку, відкритого на території Республіки Польща.
Враховуючи вищевикладене, в органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно Закону та Угоди».
У відповідь на звернення позивачки від 12.10.2025, поданого через вебпортал Пенсійного фонду України, листом від 28.10.2025 №24552-26178/І-52/8-1300/25 відповідач повідомив ідентичну інформацію, викладену у рішенні про відмову у призначенні пенсії. Крім того запропонував для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.11.1985 до 31.12.1998 повторно подати заяву про призначення пенсії, долучивши уточнюючу довідку з інформацією про перейменування організації.
За змістом листа Пенсійного фонду України від 08.12.2025 №2800-030502-8/84225 «…На підставі формуляра-заяви PL-UA 7 від 30.07.2024 ОСОБА_1 призначено з 31.07.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з урахуванням положень Угоди за страховий стаж, набутий на території України, 31 рік 6 місяців 9 днів.
Періоди роботи, набуті до 01.01.2024, зараховано на підставі записів трудової книжки та диплома про навчання, після 01.01.2004 зараховано на підставі даних, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки положеннями Угоди передбачено, що призначення пенсії здійснюється з урахуванням страхового стажу, набутого на території Договірних Сторін (України і Польщі), до страхового стажу, набутого на території України, не враховано період роботи з 03.06.1985 до 27.09.1985, який набутий на території російської федерації.
Формуляри UA-PL з підтвердженням страхового стажу, набутого на території України, та UA-PL5 з інформацією про дату призначення пенсії та її розмір надіслано до ZUS листом Головного управління від 13.11.2025 №1300-5311-10/5654.
Переказ призначеної пенсії буде здійснено протягом четвертого кварталу 2025 року на наданий особистий рахунок, відкритий у банку Польщі».
Листом від 05.01.2026 №2800-030502-8/742 Пенсійний фонд України, серед іншого, повідомив, що період роботи з 04.11.1985 до 16.02.2001 на державному підприємстві Куйбишевське управління житлово-комунального господарства враховано до страхового стажу, набутого на території України.
01.01.2026 позивачка звернулася до відповідача із повторною скаргою щодо ненадання рішення про призначення пенсії, відсутності інформації в електронній пенсійній справі та невиплати пенсії, у якій просила надати рішення про призначення пенсії за віком з 31.07.2025, із зазначенням розміру пенсії та дати початку її виплати; надати інформацію про фактичну дату здійснення пенсійної виплати, яка мала бути проведена у IV кварталі 2025 року, надати пояснення про відсутність інформації про призначення пенсії в електронній пенсійній справі.
Листом від 15.01.2026 №2164-58/І-02/8-1300/26 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило позивачку про те, що вона перебуває на обліку у відділі міжнародних договорів як одержувач пенсії, який проживає на території Польщі відповідно до Угоди. До листа додано копію рішення про призначення пенсії.
За змістом рішення Відділу організації виконання міжнародних договорів в ПФУ №010130001047 від 14.11.2025 про призначення пенсії ОСОБА_1 :
«Умови призначення: ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Додаткова умова призначення: Міжнародна угода з Польща. На дату звернення проживає в Польща, на сьогодні проживає в Польща.
Дата звернення, вік, ознака роботи: 21.07.2025, 59 р. 11 м 21 д, Працює.
Страховий стаж (повний) 32 роки. Стаж, що зараховується як український 31 рік 6 місяців 9 днів.
Призначено пенсію з 31.07.2025».
Не погодившись з рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивачка пред'явила цей позов до суду.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку із прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.
Цією нормою регламентовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Приписами ст.1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Як вбачається з оскаржуваного акту індивідуальної дії, періоди роботи позивачки згідно трудової книжки не зараховано, оскільки відсутня інформація про зміну назви організації.
Згідно з приписами ст. 62 Закону 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - порядок № 637).
Відповідно до п. 1, п. 2 порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз. 1 п. 3 порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Приписами п. 18 порядку № 637 унормовано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тому разі, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.
На момент заведення трудової книжки позивачки була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі - інструкція №162).
Підпунктом 1.1 інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з пп. 2.1 інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.
Підпунктом 2.2 інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.
У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Згідно з абз. 1 п. 2.10 інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пп. 2.11 інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
За правилами пп. 2.3 інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з п. 2.5 інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
Заразом суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - інструкція №58).
Відповідно до п. 1 інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами п. 2.4 інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Пунктом 4 постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних нормативних приписів дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд установив, що записами трудової книжки підтверджено, що позивачка працювала у спірний період:
04.11.1985 - прийнята на роботу маляром в ЖЕК-2 Куйбишевського управління ЖКГ «Донецьквугілля» (запис №10);
07.02.1986 - переведена інженером ЖЕК №2 (запис №11);
02.01.1989 - переведена начальником ЖЕУ ЖЕК №2 (запис №12);
12.10.1998 - переведена майстром ЖЕК №2 (запис №14);
01.11.2000 - переведена начальником ЖЕК №2 (запис № 13);
16.02.2001 - звільнена у зв'язку з переведенням в ЖЕО Куйбишевського районного МКП (міське комунальне підприємство).
Отже, у трудовій книжці позивачки зроблено записи про її прийняття та звільнення з роботи, з покликанням на відповідні накази про прийняття на роботу, про звільнення з роботи. Запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою відповідної організації (підприємства).
Щодо покликань відповідача у спірному рішенні на окремі недоліки записів у трудовій книжці позивачки, а саме відсутність інформації про зміну найменування організації, то суд зазначає, що такий недолік, хоч і підтвердився у процесі розгляду справи, однак працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Ба більше, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо такі виявлені, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудової діяльності особи. Трудовим законодавством України не надано можливості працівнику здійснювати контроль за правильністю ведення обліку та заповнення роботодавцем трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку її заповнення.
Наведене корелюється з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 23.04.2019 у справі № 593/1452/16-а, від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, висновки якого враховуються судом відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.
Слід також зауважити, що положеннями Закону №1058-IV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог під час заповнення трудової книжки. Своєю чергою, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а.
В контексті наведеного суд не може оминути й те, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих заявником документів, пенсійний орган наділений правом самостійного звернення до підприємств, установ, організацій, окремих осіб з метою отримання інформації, необхідної для здійснення своєї діяльності.
Суд наголошує, що, реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема у спосіб отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, перевірки змісту і належного оформлення наданих документів, а у разі їх невідповідності вимогам законодавства, роз'яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення недоліків.
Однак жодних доказів вчинення таких дій у межах спірних правовідносин відповідачем не надано.
Суд також звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Відтак, суд виснує про наявність у позивачки права на зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Як встановлено судом, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугувало відсутність необхідного страхового стажу роботи.
Зважаючи на викладене вище, відповідач під час прийняття рішення від 30.09.2025 №347/5311/08 протиправно не зарахував позивачці період роботи з 04.11.1985 до 31.12.1998 до страхового стажу, тому суд вважає за необхідне визнати такий акт індивідуальної дії протиправним та скасувати.
Водночас у позовній заяві позивачка просить визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ у Львівській області від 28.10.2025 № 24552-26178/І-52/8-1300/25.
У контексті зазначеного, суд звертає увагу на таке.
У ході судового розгляду встановлено, що 28.10.2025 відповідачем підготовано лист за №24552-26178/І-52/8-1300/25, який містить ідентичну інформацію, викладену в рішенні Головного управління ПФУ у Львівській області від 30.09.2025 № 347/5311/08. Цей лист є внутрішнім документом, підготований не на виконання владних управлінських функцій та не породжує правових наслідків для позивачки, тобто не є індивідуальним актом у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, який може бути визнаним протиправним та скасованим. Тому заявлена позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги позивачки про зобов'язання відповідача призначити та виплатити пенсію з 31.07.2025, суд акцентує на такому.
Відділ організації виконання міжнародних договорів в ПФУ прийняв рішення №010130001047 від 14.11.2025 про призначення пенсії ОСОБА_1 .
За змістом цього рішення:
«Умови призначення: ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Додаткова умова призначення: Міжнародна угода з Польща. На дату звернення проживає в Польща, на сьогодні проживає в Польща.
Страховий стаж (повний) 32 роки. Стаж, що зараховується як український 31 рік 6 місяців 9 днів.
Призначено пенсію з 31.07.2025».
Крім того листом від 15.01.2026 №2164-58/І-02/8-1300/26 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило позивачку про призначення її пенсії за віком та надало копію рішення.
Суд звертає увагу, що факти призначення пенсії за віком з 31.07.2025 та здійснення виплати пенсії визнаються позивачкою, зокрема у поданих нею клопотаннях про долучення доказів від 25.01.2026, 01.02.2026, до яких, зокрема, додано копію рішення від 14.11.2025 №010130001047 та лист від 13.11.2025 №1300-5311-8/152854.
На підтвердження факту здійснення позивачці виплати пенсії нею додано платіжний документ від 25.01.2026.
Відповідно до ч. 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що право позивачки в частині призначення пенсії та її виплати на момент вирішення справи не порушено, відтак заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню.
З аналогічних підстав не підлягає задоволенню вимога про зарахування періоду роботи з 04.11.1985 до 31.12.1998 до страхового стажу позивачки. Факт зарахування спірного періоду на підставі записів трудової книжки, крім рішення №010130001047 від 14.11.2025, підтверджено листами Пенсійного фонду України від 08.12.2025 №2800-030502-8/84225 та від 05.01.2026 №2800-030502-8/742.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.
У позовній заяві позивачка просить стягнути моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн, покликаючись на протиправність дій відповідача, що зумовили глибокі моральні страждання. На підтвердження цих обставин надає інформацію про непрацездатність упродовж періодів з 02.12.2025 до 09.12.2025, з 10.12.2025 до 23.12.2025.
Статтею 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
Приписами ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) унормовано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52)
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56)
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність поведінки відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої шкоди.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача. Самого лише покликання на протиправність дій (рішення) суб'єкта владних повноважень та на незадовільний стан здоров'я (надання інформації про непрацездатність) недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду у контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивачка не довела, що її негативні емоції, спричинені відмовою у призначенні пенсії за віком, досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності). Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з прийняттям рішення про відмову у призначені пенсії.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.
З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 30.09.2025 №347/5311/08.
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна