13 травня 2026 року м. Київ № 640/86/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію за віком на пільгових умовах ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії та зарахування стажу. Відповідач у своєму рішенні відмовив у зарахуванні стажу. Позивач зауважив, що відповідачем не взято до уваги стаж роботи за засвідченими записами копії трудової книжки. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а рішення про відмову в призначенні пенсії незаконним, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.204 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у позивача відсутній спеціальний стаж, передбачений ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог повернуто заявнику без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом відповідач повідомив позивача, що йому відмовлено у призначенні пенсії. За змістом листа ГУ ПФУ в м. Києві, підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного стажу. Страховий стаж особи становить 25 років 2 місяці 29 дні, за списком №1 пільговий стаж не встановлено. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки позивачем не надано завірену копію трудової книжки, пільговий стаж по списку №1 не визначено
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Водночас, частиною першою статті 114 Закону №1058-ІV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
Зазначеній статті 62 Закону №1788-ХІІ кореспондуються положення пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), за змістом якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію за віком на пільгових умовах або вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують трудовий стаж, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи та уточнююча довідка, яка видається у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 22.11.2018 у справі №822/1241/15.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Записами трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивач:
- 09.02.1994 прийнятий в коксовий цех електромонтером по ремонту Маріупольського коксохімічного заводу (ВАТ «Маркохім»);
- 31.12.1996 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УРСР Маріупольського коксохімічного заводу (ВАТ «Маркохім»);
- 07.02.1997 прийнятий в конвертерний цех електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання 4 розряду Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургічний комбінат»;
- 01.08.2002 переведений в конвертерний цех електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання 5 розряду Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургічний комбінат»;
- 20.02.2015 переведений в цех сервісного обслуговування електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання 5 розряду Служби сервісного обслуговування конвертерного цеху, дільниця по ремонту електричного обладнання №3. Бригада по ремонту і обслуговуванню технологічного електрообладнання конвертерного цеху Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургічний комбінат»;
- 07.08.2015 звільнений у зв?язку з переведенням в ТОВ «МЕТІНВЕСТ- ПРОМСЕРВІС»;
- 10.08.2015 прийнятий в цех сталеплавильного виробництва електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання 5 розряду. Бригада по ремонту і обслуговуванню технологічного електрообладнання конвертерного відділення. Дільниця по ремонту електрообладнання №3 по переводу з ВАТ «МКМ імені Ілліча» ТОВ «МЕТІНВЕСТ- ПРОМСЕРВІС»;
- 01.04.2017 переведений в Цех сервісного обслуговування сталеплавильного виробництва електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання 5 розряду. Дільниця по ремонту електричного обладнання №3 в ТОВ «МЕТІНВЕСТ- ПРОМСЕРВІС»;
- 27.01.2020 переведений в цех по ремонту сталеплавильного виробництва . Дільниця з ремонту електричного устаткування №3 електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду в ТОВ «МЕТІНВЕСТ- ПРОМСЕРВІС».
Суд констатує, що будь-яких виправлень чи неточностей такі записи в трудовій книжці позивача не містять.
Таким чином, вказані записи трудової книжки в повній мірі підтверджують зайнятість позивача у шахтах, на відповідних посадах.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Пунктом 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637 та Порядку №383, лише у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що посади, на яких позивач працював впродовж спірного періоду містяться в Списку №1 та відноситься до робіт з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Однак, відповідач жодним чином правової оцінки таким записам в трудовій книжці позивача не надав та відомостей, зазначених у ній, не спростував.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування спірного періоду страхового стажу з мотивів ненадання позивачем копії трудової книжки.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, однак законодавством прямо передбачено можливість підтвердження трудового стажу також іншими документами.
Так, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж може підтверджуватися довідками, наказами, особовими рахунками, відомостями про нарахування заробітної плати, архівними документами та іншими документами, виданими за місцем роботи або архівними установами.
Згідно частини третьої статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії (п.4.7 розділу VI, п.3.2 розділу ІІІ).
Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Всупереч наведеному, відповідачем не надано суду доказів щодо здійснення ним своїх повноважень в частині отримання додаткових документів/надання заявнику допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до спеціального стажу.
Більше того, орган Пенсійного фонду, відмовляючи у зарахуванні спеціального стажу з підстав відсутності додаткових довідок на його підтвердження, жодних дій по самостійному отриманню додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів не вчиняв.
Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а та від 11.07.2019 у справі №127/1849/17 викладено висновки, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні чи перерахунку пенсії.
Зважаючи, що означені періоди роботи позивача на підземних роботах з повним робочим днем відображені в трудовій книжці, яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Доказів визнання недостовірними записів у такій трудовій книжці щодо цих періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком.
Суд також зауважує, що пунктом 20 Порядку №637 визначено, що уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників приймаються для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Тобто, надання уточнюючих довідок підприємством, установою або організацією необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Між тим записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у спірний період за Списком № 1, що надає право на включення спірного періоду до стажу.
Щодо атестації робочих місць, суд вказує на таке.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. №442 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України №41 від 1 вересня 1992 р.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно пункту 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 та Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Так само, відсутня відповідальність працівника за несплату або несвоєчасну сплату власником підприємства витрат на виплату й доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача в спірний період роботи.
Разом з тим, судом встановлено, що після звернення позивача до суду відповідачем було призначено позивачу пенсію, у зв'язку із чим спірне рішення про відмову у призначенні пенсії фактично втратило свою юридичну дію та не породжує для позивача правових наслідків у відповідній частині.
При цьому суд враховує, що під час розгляду справи позивач звернувся із заявою про зміну позовних вимог, у якій просив, зокрема, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та здійснити перерахунок пенсії. Однак вказану заяву було залишено судом без розгляду у зв'язку з пропуском процесуального строку, визначеного положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас суд зазначає, що предметом спірних правовідносин у даній справі фактично є наявність або відсутність у позивача права на врахування спірних періодів роботи до страхового стажу, що безпосередньо впливає на розмір призначеної йому пенсії.
Відтак формальне вирішення спору виключно шляхом оцінки правомірності первісного рішення про відмову у призначенні пенсії без надання правової оцінки обставинам щодо зарахування спірного стажу не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача та не забезпечить остаточного вирішення спору між сторонами.
Згідно із частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправною відмову викладену у листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.10.2023 у зарахуванні стажу позивача.
При цьому, ефективний захист порушеного права також потребує задоволення похідної позовної вимоги та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 09.02.1994 по 31.12.1996, з 07.02.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2011 по 06.05.2014, здійснивши перерахунок та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням вже проведених виплат.
Разом з тим, суд зазначає, що первісні позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії не підлягають задоволенню, оскільки під час розгляду цієї справи позивачу фактично призначено пенсію, а відтак спірне рішення вичерпало свою дію та не породжує для позивача самостійних правових наслідків.
Суд враховує, що після призначення пенсії між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві фактично виник спір не щодо права позивача на призначення пенсії як такого, а щодо правильності визначення страхового стажу та, відповідно, належного розміру пенсійного забезпечення.
За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не формальне скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, а вирішення питання щодо зарахування спірних періодів стажу та здійснення відповідного перерахунку пенсії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області саме у первісно заявлений спосіб захисту, оскільки ефективне поновлення прав позивача у спірних правовідносинах забезпечується шляхом зобов'язання відповідного органу Пенсійного фонду зарахувати спірні періоди страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1984,80 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позову частково, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 1984,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову, викладену у листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.10.2023 щодо неврахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 періодів роботи з 09.02.1994 по 31.12.1996, з 07.02.1997 по 31.12.1999 та з 01.01.2011 по 06.05.2014.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи: з 09.02.1994 по 31.12.1996, з 07.02.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2011 по 06.05.2014, здійснивши перерахунок та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням вже проведених виплат.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) судові витрати у розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.