про закриття провадження у справі
12 травня 2026 року № 320/48919/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марич Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 320/48919/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів: ОСОБА_2 та ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРОПРОДУКТ", про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
в с та но в и в:
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/48919/24 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач-1), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - відповідач-2), за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів: ОСОБА_2 та ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРОПРОДУКТ", в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо відмови ОСОБА_1 у виправленні допущеної помилки в Державному земельному кадастрі, яка полягає у присвоєнні кадастрового номеру 1823481200:05:000:0049 земельній ділянці площею 1,84 га, яка передана у власність ОСОБА_3 на підставі акту серії ЯИ № 104932 виданого 15.10.2010 року, при наявності уже раніше присвоєного кадастрового номеру 1823481200:05:000:0049 земельній ділянці ОСОБА_2 площею 1,19 га на підставі Державного акту серії ЯГ № 418132, виданого 25.10.2006 року, шляхом присвоєння за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру нового кадастрового номера, наступного за останнім у відповідному кадастровому кварталі;
- зобов?язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області виправити допущену помилку в кадастровому номері щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1823481200:05:000:0049 площею 1,84 га, яка передана ОСОБА_3 у власність на підставі акту серії ЯЙ № 1 04932 виданого 15.10.2010 року шляхом присвоєння за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру нового кадастрового номера, наступного за останнім у відповідному кадастровому кварталі та внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру.
Справа розглядається у спрощеному провадженні з призначенням судового засідання.
Відповідачем-1 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Позивачем до суду подано заперечення на вказане клопотання.
Суд за згодою сторін розглядатиме подане клопотання у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на сьогоднішній день власником земельної ділянки з кадастровим номером 1823481200:05:000:0049 земельній ділянці площею 1,84 га є ОСОБА_2 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 статті 3 Закон №1952-IV визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно із положеннями статті 4 Закон №1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності; речові права, похідні від права власності; право власності на об'єкт незавершеного будівництва; заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закон №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до вимог статті 317 Цивільного кодексу України, права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику такого майна.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Нормами ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п.1, 2 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно- правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
З матеріалів справи слідує, що спір у справі, що розглядається, виник щодо законності дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку яка за даними реєстру речових прав перебуває у власності ОСОБА_2 та яку має успадкувати ОСОБА_1 , оскільки цей спір стосується права власності та користування як третіх осіб так і самого позивача, незважаючи на заперечення позивача, земельною ділянкою, тобто цивільного права, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).
Зазначена позиція ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 813/7654/14.
Суд зауважує на тому, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах. Розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З огляду на наведені обставини та норми законодавства, які їх регулюють необхідно дійти висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. При цьому рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації свого права в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини в пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Враховуючи викладене, цей спір не є публічно-правовим те не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 1 наведеної статті КАС України).
На виконання вищенаведеної вимоги, суд зазначає, що даний спір належить вирішувати у порядку цивільного судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 238, 239 КАС України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі № 320/48919/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів: ОСОБА_2 та ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРОПРОДУКТ" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Марич Є.В.