04 травня 2026 року м. Київ № 320/54220/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Овчіннікова О.С.,
від відповідача - Ліщук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДОЗ УКРАЇНА"
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "САНДОЗ УКРАЇНА" з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 872910704 від 17.09.2025, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що здійснює господарську діяльність з імпорту та подальшої реалізації лікарських засобів і дієтичних добавок торгової марки «SANDOS» на митній території України, а спірна сума від'ємного значення ПДВ сформована за рахунок сум податку, фактично сплачених при ввезенні товарів на митну територію України та при придбанні супутніх послуг. Позивач зазначає, що відповідно до положень п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України право на бюджетне відшкодування виникає у разі наявності від'ємного значення ПДВ, фактичної сплати сум податку та відсутності податкового боргу, при цьому жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено залежності такого права від подальшої реалізації товару або від моменту виникнення податкових зобов'язань у майбутніх податкових періодах. Позивач наголошує, що податкове законодавство не містить вимог щодо обов'язкового попереднього продажу імпортованих товарів для отримання бюджетного відшкодування, а також не ставить у залежність право на таке відшкодування від факту отримання доходу від реалізації відповідного товару.
Крім того, позивач посилається на те, що під час перевірки на вимогу контролюючого органу проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, за результатами якої розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю товару не встановлено, що, на думку позивача, підтверджує реальність господарських операцій, наявність товарних залишків та правомірність формування податкового кредиту. Також позивач звертає увагу, що у самому акті перевірки контролюючим органом не встановлено порушень щодо достовірності визначення податкового кредиту, відсутності товару, нереальності господарських операцій або несплати ПДВ до бюджету. Позивач зазначає, що висновки контролюючого органу фактично ґрунтуються виключно на припущенні про те, що у майбутньому податковий кредит буде погашений податковими зобов'язаннями від реалізації товару, однак така обставина не визначена законом як підстава для відмови у бюджетному відшкодуванні. Окремо позивач посилається на рішення ДПС України за результатами адміністративного оскарження попереднього аналогічного податкового повідомлення-рішення, а також на висновки ради бізнес-омбудсмена, якими було підтверджено відсутність правових підстав для пов'язування права на бюджетне відшкодування із майбутньою реалізацією товару. У зв'язку з викладеним позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.
Відповідач проти задоволення позову заперечив та зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «САНДОЗ УКРАЇНА» встановлено порушення п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, у зв'язку з чим позивачу правомірно відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ у розмірі 50 077 011 грн. Відповідач зазначає, що основним джерелом формування від'ємного значення ПДВ є операції з імпорту лікарських засобів та дієтичних добавок торгової марки «SANDOS», які в подальшому реалізуються позивачем на митній території України з нарахуванням податкових зобов'язань. На думку відповідача, сформований позивачем податковий кредит фактично погашається податковими зобов'язаннями, які виникають при подальшій реалізації товару, а тому заявлена до бюджетного відшкодування сума ПДВ у майбутньому буде компенсована у складі ціни реалізації товару. Відповідач вказує, що залишки товарно-матеріальних цінностей, які обліковуються на складах позивача та заявлені до бюджетного відшкодування, не доведено як такі, що використовуються або будуть використовуватися в операціях, які оподатковуються за нульовою ставкою або звільняються від оподаткування. Крім того, відповідач зазначає, що господарська діяльність позивача має комерційний характер та спрямована на отримання доходу від подальшого перепродажу імпортованої продукції, а тому відповідний податковий кредит економічно пов'язаний із майбутнім виникненням податкових зобов'язань при реалізації товару. Також відповідач посилається на положення п. 200.1 та п. 200.4 ст. 200 ПК України та зазначає, що бюджетне відшкодування не є автоматичним наслідком формального декларування від'ємного значення ПДВ, а платник податків повинен довести наявність усіх передбачених законом умов для його отримання. Водночас, відповідач підтверджує, що на виконання вимог контролюючого органу позивачем проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, за результатами якої розбіжностей між фактичною наявністю товару та даними бухгалтерського обліку не встановлено. З огляду на викладене, відповідач вважає спірне податкове повідомлення-рішення правомірним та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Протокольною ухвалою від 03.03.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на підставі п.п 20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «САНДОЗ УКРАЇНА» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2025 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 14.07.2025 року №9205636401 сум бюджетного відшкодування на поточний рахунок платника податку за червень 2025 року.
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 27.08.2025 року № 74255/Ж5/26-15-07-04-05/38419586.
Перевіркою встановлені порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "САНДОЗ УКРАЇНА" :
- п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації) за червень 2025 року у розмірі 50 077 011 грн.
На підставі акта перевірки від 27.08.2025, винесено спірне податкове повідомлення-рішення:
- від 17.09.2025 № 872910704, яким відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на загальну суму 50 077 011 грн.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Положеннями статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1. статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Відповідно до пункту 78.4. статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
За змістом пункту 78.5 статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Так, відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
За правилами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку із ввезення товарів на митну територію України.
Згідно із пунктом 187.8 пункту 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами абзаців першого, другого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пункт 200.1 статті 200 ПК України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Як встановлено в акті перевірки, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, стали висновки контролюючого органу про відсутність у ТОВ «САНДОЗ УКРАЇНА» права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у сумі 50 077 011 грн, оскільки, на думку відповідача, сформований позивачем податковий кредит за операціями з імпорту лікарських засобів та дієтичних добавок торгової марки «SANDOS» у подальшому «погашається» податковими зобов'язаннями при реалізації такого товару, а тому відповідна сума податку нібито буде повернута позивачу у складі ціни реалізації товару.
Надаючи оцінку вказаним висновкам контролюючого органу, суд виходить із того, що відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.
У свою чергу, пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні такої різниці платник податків має право заявити до бюджетного відшкодування суму податку, фактично сплачену постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України.
Таким чином, законодавець прямо визначив виключний перелік умов, необхідних для виникнення права на бюджетне відшкодування, а саме: наявність від'ємного значення ПДВ, фактичну сплату податку та відсутність обмежень, передбачених законом.
При цьому наведені норми не ставлять право платника податків на бюджетне відшкодування у залежність від подальшої реалізації імпортованого товару, швидкості його реалізації, залишків товару на складі або майбутнього виникнення податкових зобов'язань у наступних податкових періодах.
Суд звертає увагу, що в акті перевірки відсутні посилання на будь-яку норму Податкового кодексу України, яка б передбачала необхідність попередньої реалізації імпортованого товару як умови для отримання бюджетного відшкодування.
Натомість, висновки відповідача ґрунтуються виключно на власному тлумаченні економічної сутності господарської діяльності позивача та припущенні про те, що в майбутньому сума податкового кредиту буде «компенсована» шляхом нарахування податкових зобов'язань при реалізації товару.
Разом з тим суд зазначає, що механізм бюджетного відшкодування ПДВ за своєю правовою природою є самостійним інститутом податкового права, врегульованим статтею 200 ПК України, та не може бути поставлений у залежність від прогнозованих майбутніх господарських операцій платника податків.
Твердження відповідача про те, що сума ПДВ «буде повернута у складі ціни товару» фактично зводиться до ототожнення податкового кредиту та податкових зобов'язань різних звітних періодів, що суперечить самому механізму функціонування податку на додану вартість.
Податкове законодавство України не містить конструкції «остаточного фінансового навантаження» як умови для бюджетного відшкодування, на чому безпідставно наголошує контролюючий орган у відзиві на позов.
Більше того, як встановлено судом та підтверджується актом перевірки, контролюючим органом не встановлено жодних порушень щодо реальності господарських операцій позивача, відсутності товару, фіктивності постачання, неправомірності формування податкового кредиту чи несплати ПДВ при імпорті товару.
Навпаки, під час проведення перевірки за ініціативою відповідача проведено повну інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей на аптечному складі позивача, за результатами якої розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю товару не встановлено, а загальна кількість товару становила 6 224 964 упаковки на суму понад 1,3 млрд грн.
Таким чином, сам відповідач фактично підтвердив наявність імпортованого товару, достовірність його обліку та реальність господарської діяльності позивача.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не довів використання залишків товару в операціях, що оподатковуються за нульовою ставкою або звільнені від оподаткування. Такі твердження не лише не узгоджуються зі змістом статті 200 ПК України, а й суперечать фактичним обставинам справи, оскільки самим відповідачем встановлено, що позивач здійснює реалізацію лікарських засобів на митній території України з нарахуванням податкових зобов'язань з ПДВ за ставкою 7 %.
Отже, твердження про можливе використання товару у звільнених або неоподатковуваних операціях є припущенням, яке не підтверджене жодним належним доказом.
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо ділової мети та економічного ефекту господарської діяльності позивача. Наведені аргументи не спростовують права позивача на бюджетне відшкодування, оскільки контролюючим органом не встановлено ані безтоварності господарських операцій, ані їх спрямованості виключно на отримання податкової вигоди.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює реальну господарську діяльність з імпорту та реалізації лікарських засобів, має постійних контрагентів-покупців, веде бухгалтерський облік, декларує доходи та сплачує податки, що безпосередньо підтверджується самим актом перевірки.
Суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28.04.2024 у справі № 640/30798/20 та від 13.11.2024 у справі № 640/20363/20, норми статті 200 ПК України не передбачають обчислення від'ємного значення ПДВ окремо щодо конкретних операцій чи окремого товару, а право на бюджетне відшкодування виникає за наявності визначених законом умов незалежно від подальшої реалізації товару.
Аналогічні висновки наведені й у рішенні ДПС України від 05.06.2025 № 16208/6/99-00-06-01-03-06, яким було скасовано попереднє аналогічне податкове повідомлення-рішення щодо цього ж позивача.
При цьому суд звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається фактична тотожність правової позиції контролюючого органу під час попередньої перевірки за грудень 2024 року та спірної перевірки за червень 2025 року.
Як вбачається із наданих позивачем доказів, ДПС України вже надавала оцінку аналогічним висновкам контролюючого органу та дійшла висновку про їх невідповідність вимогам податкового законодавства.
Однак відповідач, попри висновки контролюючого органу вищого рівня, повторно застосував тотожний підхід, який уже був визнаний необґрунтованим.
Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.02.2021 у справі №380/671/20, відповідно до якого у випадку неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків платника податків застосуванню підлягає принцип презумпції правомірності рішень платника податків, а тягар доведення протиправності поведінки платника покладається саме на контролюючий орган.
У цьому випадку відповідач не навів жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит, що сума ПДВ не була фактично сплачена до бюджету при імпорті товару або що заявлена до відшкодування сума не відповідає критеріям, встановленим статтею 200 ПК України.
Фактично підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стало лише припущення контролюючого органу про те, що майбутня реалізація товару нівелює право платника податків на бюджетне відшкодування.
Однак, таке тлумачення не ґрунтується на положеннях податкового законодавства та суперечить правовій природі механізму ПДВ.
За таких обставин суд дійшов до висновку, що висновки акта перевірки про порушення позивачем пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи, а відтак податкове повідомлення-рішення від 17.09.2025 №872910704 є протиправним та підлягає скасуванню.
Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для їх задоволення.
Доводи відповідача не спростовують встановлену під час розгляду справи відсутність підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за результатами проведення податкової перевірки.
Решта тверджень та посилань податкового органу судом не приймається до уваги та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Податковим органом під час судового розгляду справи, не наведено переконливих та підтверджених доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів ведення позивачем обліку, та/або свідчили б про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.
Наведені у відзиві на позовну заяву доводи є загальними, відображають зміст акта перевірки, проте не містять належно обґрунтованої правової позиції податкового органу, з чітким посиланням на докази, що мають бути прийнятими до уваги судом, а також, не спростовують покладених в основу позовної заяви доводів.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що, таке податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управління Державної податкової служби в м. Києві є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 30 280,00 грн, з огляду на що, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.09.2025 № 872910704.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандоз Україна» (код ЄДРПОУ: 38419586, місцезнаходження: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 28-А, літера Г) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 12 травня 2026 р.