12 травня 2026 року Справа № 280/1708/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії від 21.01.2026 року № 045750012013 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 в стаж, що надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» періоди його роботи з 01.08.1984 по 01.08.1985; з 02.08.1985 по 19.02.1987; з 23.02.1987 по 05.02.1988; з 12.06.1989 по 18.06.1990; з 07.05.1996 по 17.11.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, пр.Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 13.01.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з січня 2021 року та отримую пенсії за віком, призначену за положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою №1016 про перехід на пенсію за іншим Законом (за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Вказує, що відповідачем визнано, (станом на 28.02.2025), наявність у позивача 45 років 9 місяців 20 днів страхового стажу та 29 років 1 місяць 0 днів стажу працівника охорони здоров'я (посади із постанови 909). Вважає, що рішення про відмову в перерахунку пенсії від 21.01.2026 № 045750012013 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не містить належних підстав відмови у здійсненні призначенні пенсії за вислугу років, є необґрунтованим та не відповідає вимогам п.п. 3, 4, 5, 6 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву вх. № 15706 від 24.03.2026, в якому він покликається на те, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 Порядку № 22-1, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії. Вказує, що на підставі виключно трудової книжки право на призначення пенсії за вислугу років визначити неможливо. Покликається на те, що до заяви № 1016 від 13.01.2026 не надано додаткових документів для проведення заявленого перерахунку. Тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Ухвалою суду від 09.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1708/26. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 02.04.2026 у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі № 280/1708/26 в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, - відмовлено.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком згідно Закону № 1058 в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
13.01.2026 ОСОБА_1 звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою № 1016 щодо перерахунку пенсії: «Перехід на пенсію за іншим Законом», а саме: на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.01.2026 року № 045750012013 ОСОБА_1 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії, у зв'язку з відсутністю наданих додаткових документів.
Не погодившись з рішенням відповідача та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Приписами пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, пункт "е" статті 55 Закону №1788-XII викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII) до статті 55 Закону №1788-XII з 01 січня 2016 року також було внесено зміни. З урахуванням цих змін пункт "е" вказаної статті має такий зміст: "право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року".
Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян - 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, Законом №911-VIII.
Зокрема, Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пункті "е", "ж" статті 55 Закону №1788-XII - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
При цьому, суд зазначає, що 03.10.2017 прийнято Закон України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом №2148-VIII внесені зміни до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у такій редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положеннями пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся органів Пенсійного фонду із заявою про перехід на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів, з матеріалів електронної пенсійної справи позивача, позивачу Пенсійним фондом зараховано 45 років 9 місяців 20 днів страхового стажу та 29 років 1 місяць 0 днів стажу працівника охорони здоров'я (посади із постанови 909).
Вказані обставини не спростовано відповідачем.
В свою чергу, у спірному рішенні відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначивши, що до заяви не надано додаткових документів для проведення заявленого перерахунку.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить також постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі -Порядок №637).
Так, згідно пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, як положення Закону № 1788-ХІІ, так і Порядку №637 визначають, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки, або у разі, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З матеріалів справи встановлено, та не заперечується відповідачем, що позивачем було надано трудову книжку НОМЕР_2 на підтвердження наявності у нього відповідного стажу. При цьому, будь-яких зауважень щодо записів трудової книжки по певним періодам роботи, сумнівів щодо їх достовірності відповідач у спірному рішенні не висловив.
Крім того, зазначаючи про необхідність надання додаткових документів, відповідач не вказав, які саме документи слід надати, щодо якого періоду стажу та які саме записи трудової книжки потребують уточнення.
Більш того, як вже було зазначено, згідно матеріалів електронної пенсійної справи позивача, Пенсійним фондом вже зараховано до його страхового стажу 45 років 9 місяців 20 днів та до стажу працівника охорони здоров'я (посади із постанови 909) 29 років 1 місяць 0 днів.
При цьому, відповідач у спірному рішенні взагалі не надав оцінку записам трудової книжки позивача та не обґрунтував неможливість призначення позивачу пенсії за вислугу років згідно таких записів.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Аналізуючи спірне рішення, суд зазначає, що воно не містить належної мотивації, правової оцінки відповідних документів та доводів, що свідчили б про його обґрунтованість.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.01.2026 року № 045750012013 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо способу захисту прав позивача, суд зазначає, що частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Водночас, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання про наявність підстав для призначення (перерахунку) позивачу пенсії за вислугу років відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Суд встановив, що відповідачем не було надано належної оцінки доводам, викладеним у заяві позивача та доданим до неї документам, а саме трудовій книжці.
За таких обставин, з метою ефективного поновлення прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.01.2026 року № 045750012013 про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1016 від 13.01.2026 з урахуванням висновків суду у даному рішенні.
Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.
Водночас, не підлягають задоволенню вимоги про зарахування до стажу позивача, що надає право на призначення пенсії за вислугу років періодів його роботи з 01.08.1984 по 01.08.1985; з 02.08.1985 по 19.02.1987; з 23.02.1987 по 05.02.1988; з 12.06.1989 по 18.06.1990; з 07.05.1996 по 17.11.2025, оскільки, як свідчить оскаржуване рішення, під час розгляду заяви позивача вказане питання не розглядалось відповідачем. При цьому, до матеріалів справи не надано доказів порушення прав позивача в цій частині. Більш того, сам позивач у позовній заяві зазначив, що вказані періоди відповідачем зараховано до його стажу, як працівника охорони здоров'я (посади із постанови 909).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 798,72 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.01.2026 року № 045750012013 про відмову у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, 69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158-б) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) №1016 від 13.01.2026 з урахуванням висновків суду у даному рішенні.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 798 (сімсот дев'яносто вісім) грн. 72 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, 69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158-б).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 12.05.2026.
Суддя Л.Я. Максименко