11.05.2026
Справа № 490/3435/25
Провадження №2/489/163/26
11 травня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,
за участю: представника відповідачки - Притикіна І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 10230,00 грн. та понесені судові витрати.
Мотивуючи свої вимоги тим, що 14.05.2021 між ТОВ «Кошельок» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір № 3398209388-342635 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності за яким відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши позичальниці кредит відповідно до умов договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок НОМЕР_1 . Натомість позичальниця умов договору не виконала, кредит не повернула, проценти не сплатила, у зв'язку з чим станом на 14.05.2021 у відповідачки утворилась заборгованість за Договором №3398209388-342635 на загальну суму 10230,00 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 3000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 7230,00 грн. Посилаючись на наведені обставини, позивач просить стягнути заборгованість з відповідача в судовому порядку.
Від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з відповідачки суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 3000,00 грн.. Зазначає, що подання цього позову є другою спробою ТОВ «Кошельок» стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 3398209388-342635 від 14.05.2021. Попередньо, позивач вже намагався стягнути цей борг в позасудовому порядку шляхом отримання виконавчого напису, посвідченого приватним нотаріусом. Однак, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.12.2023, яке набрало законної сили, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Підставою для скасування напису суд визнав те, що нотаріусу не було надано документів, які б підтверджували безспірність заборгованості. Отже, позивач не змігши довести безспірність боргу навіть для вчинення нотаріальної дії, тепер намагається довести його наявність у позовному провадженні з тим самим набором доказів. Такі діє свідчать про зловживання процесуальними правами та намагання отримати судове рішення всупереч тому, що їхня вимога від самого початку мала спірний характер. Позивач не надав до суду належних та допустимих доказів укладення кредитного договору. До позову долучені лише паперові роздруківки, які не є оригіналами електронних документів. Відповідачка підтверджує факт отримання на свій рахунок 3000,00 грн., але оскільки договірні відносини на умовах, зазначених у позові, відсутні, ці кошти є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню згідно ст.. 1212 ЦК України. Навіть якщо це гіпотетично припустити укладення договору, вимога про стягнення процентів у розмірі 7230,00 грн. є безпідставною через їх несправедливість. Сума процентів перевищує суму основного боргу у 2,4 рази. У паспорті споживчого кредиту вказана реальна річна процентна ставка у розмірі 785% річних. Такі умови є вкрай обтяжливими, не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості.
Від відповідачки надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких просить: відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків понад 1 290,00 грн (нарахованих за період дії договору); повністю відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн як недоведених та фіктивних; застосувати граничне обмеження загальної суми стягнення - 6 000,00 грн (подвійне тіло кредиту). Вказує, що граничний ліміт за законом: Тіло кредиту становить 3 000,00 грн. Мінімальна заробітна плата на дату укладення договору (14.05.2021) становила 6 000,00 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», для кредитів менше однієї мінімальної зарплати загальна сума всіх нарахувань не може перевищувати подвійний розмір кредиту. Загальна заборгованість за будь-яких обставин не може перевищувати 6 000,00 грн (3 000 грн тіло + 3 000 грн всі нарахування). Вимога Позивача про стягнення 10 230,00 грн є прямим порушенням закону. Строк кредитування: Договором та Паспортом кредиту чітко встановлено строк кредитування - 20 днів («Лояльний період»), який закінчився 02.06.2021. Позиція Великої Палати ВС (Справа № 444/9519/12): Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Незаконне продовження терміну договору поза Лояльного періоду: Позивач намагається обійти закон, трактуючи прострочення як «відкладальну обставину» (п. 3.6-3.8 Договору) для продовження нарахувань за ставкою 2,2% на добу. Фіктивність подовження: Будь-які нарахування після 02.06.2021 (на суму 5 940,00 грн) не є платою за користування, а є прихованою неустойкою, що нарахована поза межами строку дії договору та всупереч позиції ВП ВС. Вимога про стягнення 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу є штучно створеною та не підлягає задоволенню. Рішенням суду від 22.12.2023 (справа № 490/9590/23) виконавчий напис по цьому ж договору вже визнано таким, що не підлягає виконанню через відсутність безспірності боргу. Позивач ігнорує встановлені судом факти та намагається повторно стягнути необґрунтовані суми.
Ухвалою суду від 05.05.2025, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
14 травня 2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 3398209388-342635 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за допомогою веб-сайту (https://koshelok.net/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Вказаний договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму (п. 9.1).
Позивач вказує, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши позичальниці кредит відповідно до умов договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок НОМЕР_1 . Натомість позичальниця умов договору не виконала, кредит не повернула, проценти не сплатила, у зв'язку з чим станом на 14.05.2021 у відповідачки утворилась заборгованість.
Норми права та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до умов Кредитного Договору, ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 3000,00грн. (п.1.1. договору, р.3 паспорту кредиту); початковий строк кредитування становить 20 днів (п.2.1 договору, р.3. паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); відсоткова ставка на добу за початковий строк кредитування визначений п. 2.3., п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); загальні витрати за кредитом - 1290,00 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування кредитом (у тому числі тіло кредиту, проценти, комісії та інші платежі - 4290,00 грн.; реальна річна процентна ставка 785% річних (р. 4 паспорта кредиту).
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті.
У судовому засіданні представник відповідачки фактично не заперечував отримання кредитних коштів у розмірі 3000грн. однак вважав що відсотки підлягають стягненню за 20 днів, як зазначено у договорі, та граничний розмір загальної заборгованості не може перевищувати 6000грн. Також вважав що витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки не надано доказів щодо їх фактичного понесення.
Пунктом 3.6. кредитного договору, встановлено, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7. та п. 3.8.
Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто після закінчення лояльного періоду, за ставкою 2% на добу.
Пунктом 3.9. кредитного договору, встановлено, що у разі порушення позичальником своїх зобов'язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі до 2-х % (двох відсотків на добу) від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення Заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення Заборгованості за Кредитом.
Згідно п. 4.1.1. Договору, Позичальник зобов'язався вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.
Згідно п. 4.1.3. Договору, Позичальник зобов'язався у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.
Позичальник на виконання п. 1.1. Договору був зобов'язаний у термін до 03 червня 2021 повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених Договором.
На підтвердження факту видачі кредиту, Кредитодавець вказував, що додає до цієї позовної заяви документи що підтверджують перерахування кредитних коштів. (копія платіжного доручення, та копія довідки-повідомлення про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи).
Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладання кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів (розділ 7 Паспорту кредиту).
Позичальник був достовірно обізнаний про те, що згідно та відповідно до п. 3.9 Договору, у разі порушення взятих на себе зобов'язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування наданим кредитом Позивач має право нарахування пені у розмірі 2 % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення до повернення Заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.
Пунктом 3.6. кредитного договору, за якими позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7. та п. 3.8.
Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором, відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.
У зв'язку з чим, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кошельок» склав 10230,00 грн з яких: 3000,00 грн - заборгованість за кредитом, 7230,00 грн - заборгованості за відсотками.
Вказана заборгованість підтверджена детальним розрахунком заборгованості за Договором № 3398209388-342635 від 14.05.2021.
Щодо посилання представника відповідача про те, що подання дійсного позову до суду є другою спробою стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 3398209388-342635 від 14.05.2021, оскільки спочатку було вчинено виконавчий напис нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виконання на підставі рішення суду від 22.12.2023, слід зазначити, що визнання у судовому порядку виконавчого напису нотаріуса не позбавляє позивача звернення до суду з позовною заявою про стягнення боргу за одним і тим самим кредитним договором.
Щодо відсутності безспірності боргу, ані відповідачкою, ані представником відповідачки до суду не надано контр розрахунок заборгованості.
Відповідачка не надала даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, не надала беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав її звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Щодо тверджень представника відповідачки про те, що про долучення до матеріалів справи паперових роздруківок, які не є оригіналами електронних документів, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «;Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
Щодо прохання представника відповідачки про стягнення з неї на користь позивача суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 3000,00 грн., зазначено наступне.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
Кредитні кошти, які надавалися відповідачці на виконання кредитного договору № 3398209388-342635 від 14.05.2021 у розмірі 3000,00 грн. не є безпідставно набутим майном. Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 не звертається до суду з зустрічними позовними вимогами, а заявляє вимогу у резолютивній частині відзиву.
Суд зазначає, що відповідачка, підписавши договір, підтвердила те, що ознайомилася з текстом договору та Правилами, отримала всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодилася з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, була обізнана про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою у повному розмірі не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором за несвоєчасне погашення кредиту та сплати відсотків, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам у справі.
Щодо судових витрат.
У зв'язку із задоволенням позову, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422,40грн.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За підсумовуючим аналізом наведених правових норм, суд дійшов висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження понесених витратна професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 12.02.2025 укладений між Адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок»; додаток до Договору про надання правничої допомоги від 30.03.2025; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29.05.2019.
З огляду на клопотання представника відповідачки, складність справи, обсяг доказів, кількість судових засідань у яких брав участь представник позивача, тощо, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 3000 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3398209388-342635 від 14.05.2021у загальному розмірі 10230 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 3000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 7230 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», код ЄДРПОУ 40842831, місцезнаходження: 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вулиця Антонова, будинок 8а.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення складено «11» травня 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева