Справа № 473/5370/14-ц
"13" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,
представниці скаржника - ОСОБА_1 ,
стягувачки - ОСОБА_2 ,
представниці Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Кашарайло К. С.,
дослідивши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність посадової особи Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
07 травня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, поданою в його інтересах адвокатом Кудіною Тетяною Михайлівною, на бездіяльність посадової особи Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Справа підсудна Вознесенському міськрайонному суду Миколаївської області.
Скарга за формою та змістом відповідає вимогам ст.ст. 447-448 ЦПК України.
У Скарзі зазначено, що державним виконавцем Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області було неправильно та необ'єктивно проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 46717520. Скаржник вказує, що у різних розрахунках, складених у квітні 2026 року, містяться суттєві розбіжності щодо суми заборгованості, хоча вони були сформовані з різницею лише у декілька днів.
Також у скарзі зазначено, що державним виконавцем безпідставно не враховано частину коштів, які були сплачені скаржником безпосередньо на банківський рахунок стягувачки ОСОБА_2 як аліменти на утримання дитини. При цьому раніше сама стягувачка підтверджувала отримання цих коштів та подавала відповідні заяви до відділу ДВС про їх зарахування в рахунок сплати аліментів.
Крім того, у скарзі вказано, що державний виконавець неправильно застосував порядок визначення доходу для обчислення заборгованості по аліментах, оскільки до січня 2026 року скаржник не був працевлаштований як ФОП, а тому розрахунок мав здійснюватися виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості відповідно до ст. 195 Сімейного кодексу України, а не із середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ та організацій.
У скарзі також зазначено, що дії стягувачки ОСОБА_2 , яка через значний проміжок часу почала заперечувати факт отримання коштів, є зловживанням правом, оскільки раніше нею було підтверджено отримання аліментів.
Скаржник вважає, що бездіяльність та дії посадових осіб Першого відділу ДВС порушують його права та призвели до неправильного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів.
Судом витребувано від Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області матеріали виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
12 травня 2026 року на адресу суду надійшла заява від представниці стягувачки Вуїв О.В., в якій зазначено, що державний виконавець правомірно здійснив розрахунок заборгованості по аліментах із застосуванням показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників по Миколаївській області, оскільки саме такі офіційні статистичні дані надавалися органами статистики в умовах воєнного стану. Також представниця стягувачки вказала, що державний виконавець обґрунтовано не врахував частину наданих боржником квитанцій, оскільки у них не було зазначено призначення платежу як аліментів, а частина коштів, за твердженням стягувачки, була сплачена на додаткові витрати на лікування дитини.
12 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив від представника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буланчі О.В., в якому зазначено, що державним виконавцем під час виконання виконавчого провадження № 46717520 вживалися всі передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема накладалися арешти на майно та кошти боржника, вносилися відомості до Єдиного реєстру боржників, а також застосовувалися тимчасові обмеження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Також у відзиві зазначено, що розрахунок заборгованості по аліментах проведено відповідно до вимог ст. 195 Сімейного кодексу України та на підставі наявних у матеріалах виконавчого провадження документів, а підстав для врахування окремих квитанцій про переказ коштів не було у зв'язку з відкликанням стягувачкою заяви про їх зарахування та відсутністю у частині квитанцій призначення платежу як аліментів.
У зв'язку з викладеним представник Відділу просить суд відмовити у задоволенні скарги.
13 травня 2026 року в судове засідання представниця скаржника Кудіна Т. М.- з'явилася, просила скаргу задовольнити.
Стягувачка - з'явилася, просили відмовити в задоволені скарги.
Представник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), - Кашарайло К .С., з'явилася, просила відмовити в задоволенні скарги.
Вивчивши матеріали Скарги, а також всебічно їх дослідивши, суд дійшов наступних висновків.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, виконання судового рішення має розглядатися, як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції та статті 1 протоколу 1 Конвенції.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Суд звертає увагу, що обов'язковість судового рішення виступає невід'ємним елементом сучасної демократичної держави. Виконання судового рішення, з одного боку, є проявом реального рівня захисту прав свобод та інтересів особи, який може забезпечити держава, а з іншого - обов'язком особи щодо якої постановлений такий акт судової влади.
Предметом аналізу в межах Скарги є 4 вимоги:
1. Визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520.
2. Скасувати попередньо виготовлений розрахунок заборгованості но сплаті аліментів за ВП № 46717520 сформований 30.04.2026 року де сума заборгованості вказана 89 868,19 грн.
3. Зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520 з урахуванням квитанцій:
1. 2000,00 грн. від 26.05.2023 року;
2. 200,00 грн. від 23.06.2026 року;
3. 2000,00 грн. від 26.06.2023 року;
4. 1100,00 грн. від 07.02.2024 року;
5. 4000,00 грн. від 06.05.2024 року;
6. 4000,00 грн. від 08.2024 року;
7. 4000,00 грн. від 10.07.2024 року;
8. 1005,03 грн. від 10.04.2025 року;
9. 502,51 грн. від 10.04.2025 року;
10. 4020,10 грн. від 10.04.2025 року;
11. 9045,23 грн. від 19.05.2025 року:
12. 5000,00 грн. від 24.07.2025 року;
13. 2000,00 грн. від 26.08.2025 року.
4. Зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій.
Загальні засади розгляду.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2023 року в справі № 9901/43/21 пояснила, що означає кожна зі складових даної норми.
Як зазначила ВП ВС, указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції передбачає підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний, кожна особа повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11).
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності ,у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Згідно ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з принципом змагальності (ч. 7 ст. 81 ЦПК України), суд не збирає докази з власної ініціативи, окрім випадків, передбачених законом. Сторони користуються своїми процесуальними правами на свій розсуд.
Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане у строки, визначені процесуальним законом. У разі подання клопотання з пропуском встановленого строку суд залишає його без задоволення, якщо особа не обґрунтує неможливість його подання з причин, що не залежали від неї.
Згідно ч. 1 ст. 76, ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вивчивши матеріали виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документу відкрито державним виконавцем 04.03.2015 року, про що винесено відповідну постанову, яка того ж дня направлена сторонам до відома та виконання.
В ході виконання виконавчого провадження державним виконавцем вживаються заходи, спрямовані на виконання рішень суду, а саме:
13.11.2020 - дані щодо боржника внесено до Єдиного реєстру боржників.
13.07.2021 - державним виконавцем відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копія якої того ж дня направлено на виконання. Відповідні дані внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна та державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
15.07.2021 - державним виконавцем на підставі п. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено наступні постанови:
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолодженою зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, яку того ж дня за направлено сторонам для виконання;
13.07.2021, 19.07.2021, 31.03.2026, 14.04.2026, 20.04.2026 - постанови про арешт коштів боржника, направлені на виконання до банківських установ в Автоматизованій системі виконавчих проваджень.
07.01.2026 року до відділу надійшла заява боржника про зняття обмеження в праві керування транспортними засобами, за результатом розгляду якої, 07.01.2026 року державним виконавцем винесено постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
30.03.2026 року начальником відділу Буланчею О. В. здійснено перевірку законності виконавчого провадження № 46717520 в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», за результатами якої винесено відповідну постанову. Вказаною постановою дії головного державного виконавця відділу Кашарайло К. Є. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог пункту 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не надано достатню кількість підстав для встановлення, що це є єдине джерело доходу боржника та скасовано постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 07.01.2026 року.
02.04.2026 року до Відділу надійшла заява боржника про зняття обмеження в праві керування транспортними засобами, до якої було додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, договір оренди транспортного засобу від 15.03.2026 року та податкову декларацію про майновий стан та доходи. За результатом розгляду заяви 07.04.2026 року державним виконавцем Відділу винесено повторно постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, її скасовано Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області.
Щодо першої вимоги - «Визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520», суд зазначає наступне.
Судом встановлено, а матеріалами виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - підтверджено, що уповноваженими особами Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України неодноразово здійснювалися розрахунки заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520. На ст.ст. виконавчого провадження № 46717520 містяться розрахунки (а. с. 230-234).
Тож бездіяльність уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520 не знайшла підтвердження. Розрахунки здійснювалися. Бездіяльність - відсутня. У задоволенні слід відмовити.
Щодо другої вимоги - «Скасувати попередньо виготовлений розрахунок заборгованості но сплаті аліментів за ВП № 46717520 сформований 30.04.2026 року де сума заборгованості вказана 89 868,19 грн.», суд зазначає наступне.
Підставою скасування розрахунку скаржник зазначає неправильний розрахунок, без дотримання вимог ч.2 статті 195 Сімейного кодексу України.
Так, 02 лютого 2026 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 296/6029/22 дійшла висновку: під час воєнного стану порядок визначення заборгованості за аліментами не змінювався. Якщо платник не працює, державний виконавець зобов'язаний виходити із середньої заробітної плати для даної місцевості - навіть якщо статистика оприлюднила її востаннє до запровадження воєнного стану. Використання загальнонаціональних показників замість регіональних суперечить статті 195 СК України.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду сформулювала чітку правову позицію:
1. Закон не змінювався. Стаття 195 СК України прямо передбачає: якщо платник аліментів не працює, заборгованість визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Жодних винятків на період воєнного стану законодавець не встановив.
2. Неможливість оновлення статистики не змінює формулу. Те, що органи статистики тимчасово не оприлюднювали регіональні показники, не означає, що державний виконавець має право змінити передбачений законом механізм. Використання загальнонаціонального показника замість регіонального - це фактична зміна способу визначення заборгованості, що виходить за межі закону.
3. Останні оприлюднені регіональні дані є правомірною базою. Слід використовувати офіційні дані по Миколаївській області, які були оприлюднені.
4. Відступ від попередньої практики не потрібен.
Як вбачається з відповіді начальника Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а.с. 183) та встановлено в судовому засіданні, розрахунок здійснювався на підставі ч.2 статті 195 Сімейного кодексу України на підставі регіональних показників. Розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства.
Таким чином, підстави для скасування попередньо виготовленого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520, сформованого 30.04.2026 року, де сума заборгованості вказана 89 868,19 грн. - відсутні. В задоволенні слід відмовити.
Щодо третьої вимоги - «Зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП № 46717520 з урахуванням квитанцій:
1. 2000,00 грн. від 26.05.2023 року;
2. 200,00 грн. від 23.06.2026 року;
3. 2000,00 грн. від 26.06.2023 року;
4. 1100,00 грн. від 07.02.2024 року;
5. 4000,00 грн. від 06.05.2024 року;
6. 4000,00 грн. від 08.2024 року;
7. 4000,00 грн. від 10.07.2024 року;
8. 1005,03 грн. від 10.04.2025 року;
9. 502,51 грн. від 10.04.2025 року;
10. 4020,10 грн. від 10.04.2025 року;
11. 9045,23 грн. від 19.05.2025 року:
12. 5000,00 грн. від 24.07.2025 року;
13. 2000,00 грн. від 26.08.2025 року», суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі від 5 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 (провадження 61-7389св25) дійшов висновку, що факт здійснення боржником грошових переказів на користь стягувача без конкретизації їх призначення як аліментів не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов'язань, навіть за відсутності інших боргових зобов'язань між сторонами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що розрахунок заборгованості аліментів обчислюється виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
КЦС ВС зазначив, що лише призначення платежу дає змогу ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів.
Підсумовуючи викладене, КЦС ВС виснував, що при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець може зараховувати як добровільну сплату аліментів лише ті платежі, в яких чітко визначено призначення платежу як аліменти чи борг на утримання дітей. Грошові перекази з призначенням «переказ власних коштів» без додаткової конкретизації не можуть бути автоматично зараховані як сплата аліментів, навіть за відсутності інших боргових зобов'язань між сторонами.
Доводи представника скаржника щодо необхідності застосовувати положення постанови Верховного Суду лише до правовідносин, які склались після її прийняття - не враховано судом. Адже зарахування платежів віднесено до дискреційних повноважень державного виконавця. У задоволенні слід відмовити.
Щодо четвертої «Зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій», суд зазначає наступне.
Вимога про те, що при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року слід застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості - відповідає чинному законодавству та правовій позиції Верховного Суду, зазначеній вище. Так, 02 лютого 2026 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 296/6029/22 дійшла висновку: під час воєнного стану порядок визначення заборгованості за аліментами не змінювався. Якщо платник не працює, державний виконавець зобов'язаний виходити із середньої заробітної плати для даної місцевості - навіть якщо статистика оприлюднила її востаннє до запровадження воєнного стану. Використання загальнонаціональних показників замість регіональних суперечить статті 195 СК України. В судовому засіданні було уточнено формулювання вимоги з представником скаржника, виходячи із загального контексту предмету розгляду.
Слід зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій.
Керуючись ст. ст. 258-260, 448-449 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність посадової особи Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при подальших розрахунках заборгованості по сплаті аліментів в межах виконавчого провадження № 46717520 до січня 2026 року використовувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 13 травня 2026 року.
Суддя М. С. Булкат