12 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10905/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Гонда О. Ю.,
відповідача 1 - не з'явився,
відповідача 2 - не з'явився,
відповідача 3 - не з'явився,
відповідача 4 - не з'явився,
третьої особи 1 - не з'явився,
третьої особи 2 - не з'явився,
третьої особи 3 - не з'явився,
третьої особи 4 - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Майданевич А.Г.-головуючий, Коротун О.М., Сулім В.В.
від 09.02.2026
за позовом ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Проскурня Тетяна Олександрівна, Комунальне підприємство "Правочин" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович
про визнання недійсними договорів, рішення та актів, скасування реєстраційних дій, застосування наслідків недійсності правочину,
1. Історія справи
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про:
- визнання недійсним договору від 13.08.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- застосування наслідків недійсності договору від 13.08.2018 шляхом повернення у власність ОСОБА_2 права власності на частку 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113";
- визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" № 2 від 13.08.2018 стосовно виходу ОСОБА_2 зі складу учасників товариства;
- визнання недійсним акту прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" від 13.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Проскурнею Тетяною Олександрівною;
- скасування реєстраційної дії № 10681070001051460 від 14.08.2018 реєстратора Комунального підприємства "Правочин" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області;
- визнання недійсним договору № 15/08/18-01, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнання недійсним акту прийому-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" від 15.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;
- скасування реєстраційної дії № 10681050002051460 від 15.08.2018 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, таким:
- договір від 13.08.2018, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за умовами якого позивач продав ОСОБА_3 частку в статутному капіталі в розмірі 100%, укладено під впливом обману, оскільки ОСОБА_3 мала намір заволодіти майном позивачки, про що свідчить відсутність виконання зобов'язання покупцем щодо оплати вартості частки;
- у липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт" для отримання позики під заставу майна, а саме: житлового будинку, площею 456,02 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1586817732224; земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:5215, площею 0,1 га; земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:0049, площею 0,0813 га;
- оскільки представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт" запропонували іншу схему отримання позики, ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт" уклали договір доручення, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт" взяло на себе обов'язок створити юридичну особу з назвою "СР113" та сформувати статутний капітал товариства шляхом майнового внеску нерухомого майна, яке належало на праві власності позивачу;
- позивачу не було передано жодного документа, який би підтверджував створення юридичної особи на ім'я ОСОБА_2 , лише було повідомлено, що документи потрібні для подальшого оформлення;
- представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрист. Консалт" вмовили ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" на користь ОСОБА_3 ;
- розрахунку за продаж частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" ОСОБА_3 не здійснила, та кошти в повному розмірі 4 013 600,00 грн ОСОБА_2 не отримала;
- 15.08.2018 з метою введення ОСОБА_2 в оману та створення відчуття впевненості, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір №872/165, за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113"; однак, між позивачем та ОСОБА_3 не було підписано акта прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113", а тому фактично ОСОБА_2 не набула право власності на частку в статутному капіталі товариства;
- внаслідок вказаних дій було незаконно позбавлено позивача його права власності на нерухоме майно шляхом обману та зловживання довірою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/10905/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, позов задоволено.
Постановою від 21.08.2024 Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/10905/21. Справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
06 листопада 2024 року ОСОБА_2 подала заяву про заміну ОСОБА_4 на його правонаступника, залучення співвідповідача ОСОБА_1 та зміну предмету позову. Зокрема, ОСОБА_2 просила змінити предмет позову, виклавши прохальну частину позову в наступній редакції: витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 наступне майно:
1) житловий будинок, площею 456,02 кв. м, житловою площею 183,06 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1586817732224, номер запису про право власності 26820083 - Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 129132519 від 27.06.2018;
2) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:5215, площею 0,1 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229598 - договір купівлі-продажу № 4-4070 від 16.10.1998, державний акт на право приватної власності на землю Серія ІІІ-КВ № 064689 від 29.09.1999, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96690555 від 08.09.2017;
3) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:0049, площею 0,0813 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229358 - договір міни № 3-3487 від 03.12.2005, державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №228309 від 17.05.2006, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96688888 від 08.09.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, задоволено заяву про зміну предмету позову; залучено до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_1 ; відмовлено у задоволенні заяви про заміну ОСОБА_4 його правонаступником - ОСОБА_5 ; матеріали справи № 910/10905/21 передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2025 клопотання ОСОБА_1 від 06.03.2025 про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі № 910/10905/21.
Постановою від 09.07.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Київської області від 24.03.2025 у справі № 910/10905/21. Направив справу № 910/10905/21 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
2. Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2025 заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задоволено; закрито провадження у справі № 910/10905/21. В ухвалі також повідомлено, що даний спір зі зміненими вимогами має розглядатись Києво-Святошинським районним судом Київської області.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
- дослідивши положення та умови договору купівлі продажу будинку та земельних ділянок, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "СР113" та ОСОБА_1 , судом встановлено, що вказаний договір укладено з фізичною особою щодо продажу їй нерухомого майна, а позивачем заявлено вимоги про витребування відповідного нерухомого майна з володіння ОСОБА_1 ;
- безпосередньо в судовому засіданні 16.10.2025 представник позивача зазначив, що метою позову є повернення у власність ОСОБА_2 спірного нерухомого майна;
- дослідивши надані докази до матеріалів справи, з урахуванням позиції Північного апеляційного господарського суду, викладеної в постанові у справі №910/10905/21 від 09.07.2025, суд дійшов висновку, що після зміни предмета позову даний спір втратив ознаки корпоративного;
- з огляду на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, даний спір припинив бути таким, що відноситься до категорій, предметна та суб'єктна юрисдикція яких передбачена статтями 20 та 30 Господарського процесуального кодексу України, а отже й не відноситься до спорів, що розглядаються господарським судом.
Постановою від 09.02.2026 Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 910/10905/21. Направив справу № 910/10905/21 до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- спірне майно, щодо якого заявлено позовні вимоги, було майновим внеском (часткою 100%) до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113", яке вибуло з його власності через вчинення певних дій та у подальшому відчуження цього майна, а саме частки 100% у статутному капіталі Товариства;
- позивач не подавав заяв про зміну підстав позову, тобто змінюючи первісно обраний спосіб захисту, позивач не змінював підстави спору у цій справі. Так, позивач звернувся з первісними вимогами у вигляді повернення йому права власності на частку у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, а у подальшому змінив цю вимогу на вимогу про витребування майна, яке за наведених вище підстав позову, продовжувало бути такою часткою. Водночас, з матеріалів справи та заяв по суті спору вбачається, що спірне майно переходило від відповідача-2 ( ОСОБА_3 ) до відповідача-3 ( ОСОБА_4 ), а потім (можливо) від відповідача-3 до ОСОБА_5 як статутний капітал (майновий внесок до нього) Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" у зв'язку з придбанням вказаними особами 100% частки у Товаристві, а у подальшому до ОСОБА_1 ;
- на момент винесення оскарженої ухвали місцевого суду від 16.10.2025 матеріали справи не містили жодного договору чи іншого розпорядчого документа, за яким спірне майно втратило статус внеску до статутного капіталу Товариства і стало просто нерухомим майном, яке набуте відповідачем-4 просто як фізичною особою, а не у складі корпоративних прав;
- оскільки іншого статусу спірного майна (окрім як внеску до статутного капіталу Товариства) позивач не визначав, а суд - не встановив на підставі належних і допустимих доказів, відповідно, обґрунтовані наведеним вище за текстом постанови вимоги позивача потребують встановлення обставин, які, підтверджені достатніми доказами та дадуть можливість достовірно підтвердити або спростувати - чи продовжує спір залишатись корпоративним або дійсно є процесуальні підстави для його передачі за виключною юрисдикцією до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 у справі № 910/10905/21; залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 910/10905/21.
В своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що Північний апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваної постанови порушив статті 20, 30, частини 1 - 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Скаржниця також зауважує, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.12.2021 у справі № 916/333/20, та що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 20 та 30 Господарського процесуального кодексу України.
4. Позиція Верховного Суду
Згідно із абзацом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, постановлену на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У контексті висновків суду першої інстанції щодо закриття провадження у цій справі та висновків суду апеляційної інстанції про те, що даний спір підлягає розгляду господарськими судами, під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови підлягає з'ясуванню питання щодо юрисдикції спору у цій справі.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча би одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із пунктами 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи: у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Зміст зазначених норм свідчить, що перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, охоплює, зокрема, спори, пов'язані з зі створенням, діяльністю юридичної особи, та спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі.
Спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи (частина 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала, що при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зі встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що первісним предметом спору у цій справі були вимоги позивача, зокрема, про визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" та визнання недійсним договору від 13.08.2018 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" і застосування наслідків недійсності такого договору.
Часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" є нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок площею 456,02 кв. м, земельна ділянка кадастровий номер 3222485901:01:005:5215 площею 0,1 га та земельна ділянка, кадастровий номер 3222485901:01:005:0049 площею 0,0813 га).
Направляючи дану справу на новий розгляд (постанова від 21.08.2024), Верховний Суд зазначив наступне:
- позивач просив застосувати наслідки недійсності договору (укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), повернувши собі право власності на частку 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113";
- однак, позивач оскаржив також договір №15/08/18-01, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і суди відповідну позовну вимогу задовольнили, визнавши цей договір недійсним;
- водночас, аналіз заявлених ОСОБА_2 вимог свідчить про прагнення позивача відновити становище, яке існувало до стверджуваного ним порушення його прав та інтересів, шляхом витребування частки від її власника;
- суди встановили, що ОСОБА_3 15.08.2018 відчужила вказану частку на користь ОСОБА_4 , а, за твердженням позивача, 03.10.2023 ОСОБА_4 продав свої корпоративні права, і власником корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю "СР113" є вже інша особа ( ОСОБА_5 );
- суди цього не врахували і, по суті, витребували частку від ОСОБА_3 , яка нею вже не володіла, що є неналежним способом захисту.
Верховний Суд також зауважив, що якщо позивач прагне повернути у власність саме нерухоме майно, вважаючи, що воно вибуло з його власності через недобросовісні дії всіх трьох відповідачів (введення позивача в оману щодо суми позики та можливості повернення права власності на майно після погашення суми цієї позики), то належним способом захисту буде витребування саме нерухомого майна із чужого незаконного володіння тієї особи, якій належить відповідне майно. Вибіркове оскарження позивачем лише частини вчинених правочинів, які за його твердженням були частиною "схеми", призводить до неможливості судового захисту його прав, що може свідчити про неефективність обраного нею способу захисту.
На момент ухвалення Верховним Судом постанови ОСОБА_1 учасником судового процесу не була.
06.11.2024 позивач подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив: - замінити відповідача ОСОБА_4 на правонаступника - ОСОБА_5 (нібито у зв'язку з продажем ОСОБА_4 ОСОБА_5 частки у ТОВ "СР113"); - залучити до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_1 ; - змінити предмет позову, виклавши прохальну частину позовної заяви в редакції, за якою мають бути розглянуті вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 житлового будинку та двох земельних ділянок.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.12.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, прийняв заяву позивача про зміну предмету позову. Залучив до участі у праві співвідповідача - ОСОБА_1 . У задоволенні заяви позивача про заміну ОСОБА_4 правонаступником - ОСОБА_5 відмовив. Справу передав за підсудністю до Господарського суду Київської області.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне майно, щодо якого заявлено позовні вимоги, було майновим внеском (часткою 100%) до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113", яке вибуло з його власності через вчинення певних дій ,та у подальшому відчуження цього майна, а саме частки 100% у статутному капіталі Товариства.
Апеляційним господарським судом також встановлено, що позивач не подавав заяв про зміну підстав позову, тобто змінюючи первісно обраний спосіб захисту, позивач не змінював підстави спору у цій справі. Так, позивач звернувся з первісними вимогами у вигляді повернення йому права власності на частку у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, а у подальшому змінив цю вимогу на вимогу про витребування майна, яке за наведених вище підстав позову, продовжувало бути такою часткою. Водночас, з матеріалів справи та заяв по суті спору вбачається, що спірне майно переходило від відповідача-2 ( ОСОБА_3 ) до відповідача-3 ( ОСОБА_4 ), а потім (можливо) від відповідача-3 до ОСОБА_5 як статутний капітал (майновий внесок до нього) Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" у зв'язку з придбанням вказаними особами 100% частки у Товаристві, а у подальшому до ОСОБА_1 .
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, а судом касаційної інстанції в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не переоцінюється, на момент винесення судом першої інстанції ухвали суду від 16.10.2025 матеріали справи не містили жодного договору чи іншого розпорядчого документа, за яким спірне майно втратило статус внеску до статутного капіталу Товариства і стало просто нерухомим майном, яке набуте відповідачем-4 просто як фізичною особою, а не у складі корпоративних прав.
Отже, з огляду на характер та зміст спірних правовідносин, беручи до уваги те, що позивач не змінював підстави позову, а також враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини того, що на момент винесення судом першої інстанції ухвали суду від 16.10.2025 матеріали справи не містили жодного договору чи іншого розпорядчого документа, за яким спірне майно втратило статус внеску до статутного капіталу Товариства і стало просто нерухомим майном, яке набуте відповідачем-4 просто як фізичною особою, а не у складі корпоративних прав, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у даній справі.
Враховуючи наведене, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 20, 30, частин 1 - 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.
Разом з тим, посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.12.2021 у справі № 916/333/20, колегія суддів відхиляє, оскільки у справі № 916/333/20 Верховним Судом розглядалося питання щодо безпідставного відкриття судом апеляційної інстанції апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, та щодо належного способу захисту. В той же час, у справі № 916/333/20 не розглядалося питання щодо дотримання судами правил юрисдикції господарських судів, та відповідно не робилися висновки щодо застосування статей 20, 30 Господарського процесуального кодексу України. Тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник, не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
6. Розподіл судових витрат
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 у справі № 910/10905/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова