12 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/6833/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
прокурора - Ковальчука О. І.
відповідача - 1 - Хлапоніної О. Р. (у порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024
(суддя Ніколенко М. О.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025
(Кощеєв І. М. - головуючий, судді: Чус О. В., Дармін М. О.)
у справі за позовом Керівника Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" та Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 207 422,24 грн
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2023 року керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради (далі - Сільради) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" (далі - Товариства) і Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради (далі - Відділ) про визнання недійсними додаткових угод від 20.05.2021 № 2, від 28.02.2021 № 3, від 02.08.2021 № 4, від 28.08.2021 № 5, від 15.09.2021 № 6, від 02.11.2021 № 7, від 03.11.2021 № 8, від 04.11.2021 № 9, від 14.12.2021 № 10, від 15.12.2021 № 11 та від 16.12.2021 № 12 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 13.04.2021 № 14/Т/2021, укладеного між останнім і Товариством, а також на підставі статей 216, 670 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з Товариства на користь Сільради надмірно сплачені кошти у розмірі 207 422,24 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що ці угоди суперечать інтересам держави та статті 5, пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок їх укладення змінені істотні умови договору шляхом збільшення ціни одиниці товару.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 13.04.2021 за наслідком публічних закупівель Відділ як споживач і Товариство як постачальник уклали договір про постачання з 01.04 по 31.12.2021 електричної енергії споживачу № 14/Т/2021. Місце поставки та обсяг постачання електричної енергії обумовили у пункті 3.4 договору: 52300, Дніпропетровська область, Криничанський р-н, межа балансової належності електроустановок замовника (підпорядковані йому заклади), кількість - 260 180 кВт/год. Ціна договору з ПДВ склала 505 000 грн. Ціна на електричну енергію на моменту укладення договору складала 1,94 грн за 1 кВт год з ПДВ.
4. У пункті 13.6 договору сторони обумовили свої дії у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку, але погодили, що у будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
5. Протягом квітня - грудня 2021 сторони уклали додаткові угоди №№ 1-12, згідно з якими змінювали ціну електричної енергії за 1 кВт год, унаслідок чого на підсумку договірна ціна одиниці товару загалом збільшилася на 108,8 %, що, на переконання прокурора, спричинило порушення бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об'єктивної й неупередженої оцінки тендерних пропозицій і принципу запобігання корупційним діям, а також зловживанням під час публічних закупівель.
6. Постачальник поставив споживачу 153 390,596 кВт*год електричної енергії, останній оплатив її вартість у розмірі 505 000 грн.
7. Прокурор вважає, що додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 %, установленого пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Надмірно сплачена сума за оспорюваними додатковими угодами склала 207 422,24 грн, яка заявлена прокурором до стягнення з Товариства на користь Сільради на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. 22.04.2024 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025, про задоволення позову.
9. За наслідком розгляду клопотання Товариства про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області суд першої інстанції виснував про дотримання Прокурором, який звернувся з цим позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, правил територіальної підсудності, позаяк це відповідало домовленості сторін у пункті 3.4 договору і узгоджувалося з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/674/21 у подібних правовідносинах.
10. Щодо представництва Прокурором інтересів держави суди виснували про порушення державного інтересу в особі Сільради, позаяк засновником Відділу та власником його майна є ця територіальна громада, вона фінансує і контролює діяльність комунального закладу і виконання районного бюджету, зокрема, законність та ефективність використання Відділом бюджетних коштів за договорами про закупівлю товарів. Сільрада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів.
11. Щодо суті спору - мотивували невідповідністю оспорюваних угод частині п'ятій 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за наслідком їх підписання ціна електроенергії збільшилася на 108,8 %. Урахували при цьому висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" стосовно неможливості збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни у договорі про закупівлю.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
12. Товариство у касаційній скарзі просить їх скасувати і направити справу до суду першої інстанції за належною підсудністю. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
13. Товариство не згодне із судом першої інстанції про дотримання Прокурором правил територіальної підсудності, адже вважає, що вирішення цього спору мало відбуватися за загальними правилами, унормованими статтею 27 ГПК України, тобто за місцезнаходженням Товариства як відповідача, оскільки вимога про стягнення з нього коштів є похідною від вимоги про визнання недійсними додаткових угод. У зв'язку з цим вважає, що суд помилково не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 03.06.2019 у справі № 903/432/18, у якій суд касаційної інстанції виснував про підсудність справи у спорі про стягнення орендної плати за місцезнаходженням орендаря;
- від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, у якій Верховний Суд, розглядаючи справу щодо способу захисту прав учасників ринку електричної енергії та аналізуючи норми Закону України "Про ринок електричної енергії", виснував про необхідність урахування при вирішенні спорів специфіки ринку електричної енергії. Скаржник наполягає, що суд першої інстанції цього не врахував, що зумовило порушення ним приписів статті 27 ГПК України.
14. Товариство також стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини першої статті 714 ЦК України, статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", 1.1.2, 1.2.1, 5.3, 10 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, що призвело до порушення правил підсудності.
15. Крім того скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій за наслідками визнання недійсними додаткових угод помилково застосували односторонню реституцію, що не передбачено законом і є неефективним способом захисту, тоді як мали застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України, але застосування двосторонньої реституції може призвести до погіршення становища Відділу, оскільки у нього можуть виникнути додаткові витрати з компенсації Товариству вартості спожитої електричної енергії за цінами на момент відшкодування. У зв'язку з цим стверджує, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування таких висновків суду касаційної інстанції, а саме: Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, Верховного Суду у постановах від 21.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/21 та від 12.01.2022 у справі № 921/511/20.
16. Товариство заперечує проти того, що Сільрада є належним позивачем у цій справі, оскільки вона не є стороною договору, а здійснює лише бюджетне фінансування Відділу як сторони у зобов'язальних правовідносинах. Вважає, що суди помилково присудили до стягнення коштів з Товариства на користь Сільради, оскільки вони мали повертатися Відділу, тоді як задоволення вимоги про стягнення коштів на користь Сільради не призведе до ефективного способу захисту інтересів держави, в інтересах якої звернувся Прокурор. У зв'язку з цим стверджує, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування таких висновків суду касаційної інстанції, а саме: Великої Палати Верховного Суду у пунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, пунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 і пункті 8.30 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
17. Тож основними аргументами Товариства у касаційній скарзі є незаконність висновків судів попередніх інстанцій про застосування "односторонньої" реституції, підсудність цього спору господарському суду за місцем виконання договору, обрання Прокурором неефективного способу захисту порушеного права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
18. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що цей спір вирішений Господарським судом Дніпропетровської області (за місцем виконання договору) з дотриманням правил підсудності.
19. Звернув увагу на відповідність правової позиції судів попередніх інстанцій щодо суті спору висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, ухваленій у подібних правовідносинах, і на правильне застосування судами частини першої статті 216 ЦК України у частині стягнення грошових коштів на користь Сільради, на тій підставі, що укладення оспорюваних додаткових угод призвело до зайвих виплат саме із селищного бюджету громади і шкода у зв'язку з їх укладенням завдана інтересам територіальної громади, захист яких здійснює Сільрада, яка є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду
Щодо оскарження додаткових угод і застосування реституції у вигляді стягнення коштів
20. Підстави, за яких правочини визнаються недійсними, обумовлені статтею 215 ЦК України.
21. Згідно з абзацом першим частини першої статті 216 цього ж Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
22. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 цього ж Кодексу.
23. Уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі договір, сторони погодили всі його істотні умови, серед яких предмет, ціну та строк виконання зобов'язань, що узгоджується з приписами цивільного законодавства та приписами Закону України "Про публічні закупівлі". Адже відповідно до частини першої статті 41 цього закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
24. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (частина четверта статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
25. Разом з тим пункт 2 частини п'ятої цієї ж статті передбачає, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
26. Тож зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (висновок Верховного Суду у постановах від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22).
27. У цій справі суди застосували положення статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, у якій Прокурор також оскаржував додаткові угоди до договору, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, як він вважав, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі.
28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 наголосила на тому, що зміна ціни товару у бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялися, то зміна ціни товару у бік збільшення у випадку збільшення ціни такого товару на ринку можлива лише, якщо це призвело до істотної зміни обставин у порядку статті 652 ЦК України якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали би його на інших умовах. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 ЦК України та пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
29. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню до правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону та при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій його врахували і правильно застосували названі положення Закону.
30. До того ж у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила на відсутності підстав для відступу від свого попереднього висновку щодо застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Звідси актуальність і сталість зазначеної правової позиції підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
31. З огляду на збільшення сторонами у додаткових угодах ціни за одиницю електроенергії за відсутності доведення відповідного коливання ціни такого товару на ринку та загалом більше ніж на 10 % від первісної ціни суди попередніх інстанцій правильно виснували про невідповідність оспорюваних додаткових угод наведеним вище нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", що є наслідком визнання їх недійсними.
32. Оскільки зазначені вище додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі Товариство має повернути, і суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з Товариства цих коштів (див. пункти 70, 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та пункти 110, 163, 181 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
33. Тож застосування судами положень статті 216 ЦК України щодо реституції у вигляді повернення коштів Товариству відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у названих вище постановах.
34. Водночас суди присудили ці кошти до стягнення з Товариства, застосувавши положення статті 670 ЦК України, тоді як вони підлягають поверненню на підставі статті 1212 цього ж Кодексу. Про застосування саме статті 1212 ЦК України як підстави для повернення постачальником коштів висловилася Велика Палата Верховного Суду у названих вище постановах і Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23, до якої зупинялося провадження у цій справі.
35. Тому неправильна правова кваліфікація підстав повернення зазначених коштів не вплинула на законність і обґрунтованість висновків місцевого та апеляційного господарських судів про наявність таких підстав і необхідність стягнення цих коштів із постачальника, тоді як у силу положень частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Стосовно дотримання судами правил територіальної юрисдикції у вирішенні цього спору
36. Як зазначалося раніше, прокурор оскаржує додаткові угоди до договору і просить стягнути на користь Сільради безпідставно отримані Товариством за цими угодами кошти, які останньому перерахував Відділ. З цим позовом він звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області.
37. Товариство у суді першої інстанції клопотало про передачу цієї справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області за його місцезнаходженням, але суд не знайшов підстав для цього, що мотивував правильністю звернення Прокурора до суду за місцем виконання договору, яким є територія Дніпропетровської області. Апеляційний господарський суд перевірив ці висновки місцевого господарського суду і визнав їх такими, що відповідають приписам процесуального права.
38. Скаржник вважає неправильним висновок судів попередніх інстанцій і просить суд касаційної інстанції сформулювати висновок щодо територіальної юрисдикції у вирішенні цього спору з урахуванням специфіки правовідносин, що стосуються ринку електричної енергії.
39. Утім наразі у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23 у подібних правовідносинах, до ухвалення якої зупинялося провадження у цій справі, існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини п'ятої статті 29 ГПК України.
40. За висловленою Верховним Судом правовою позицією у таких позовах підсудність справи має визначатися з урахуванням встановленого у частині п'ятій статті 29 ГПК України правила за вибором позивача, що у цьому випадку зумовлено місцем виконання договору.
41. Тож у контексті доводів Товариства, якими обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів не виявила процесуальних порушень у розгляді цієї справи Господарським судом Дніпропетровської області.
Щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права
42. Частина перша статті 15 і частина перша статті 16 ЦК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, за яким вона може звернутися до суду.
43. Велика Палата неодноразово виснувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, що означає таке: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
44. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
45. Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15- ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
46. Положення частини другої статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
47. Відповідно до частини першої статті 216 цього ж Кодексу у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
48. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
49. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
50. У постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
51. При цьому колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, зазначивши, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
52. Звідси заявлення Прокурором в інтересах Сільради як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, вимоги про визнання недійсними укладених Товариством і Відділом, засновником якого є Сільрада, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, у поєднанні з вимогою про стягнення з Товариства сплачених за цими додатковими угодами грошових коштів, які складають різницю, між сумою, фактично сплаченою Товариству за цими додатковими угодами, та сумою, що підлягала сплаті за електричну енергію за ціною договору з урахуванням оспорюваних додаткових угод, є ефективним способом захисту, який відповідає характеру спірних у цій справі правовідносин і спрямований на реальне відновлення порушеного права/інтересу, що скаржник, з огляду на наведене раніше у цій постанові, у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження не спростував. Такий же висновок зробив Верховний Суд у пункті 69 постанови від 29.04.2026 у справі № 916/2615/24, який враховується колегією суддів у силу частини четвертої статті 300 ГПК України.
53. Слід звернути увагу скаржника на те, що спори в аналогічних правовідносинах також неодноразово перебували на розгляді Верховного Суду і наразі практика у такій категорії спорів сформована. Так, у постанові від 30.10.2024 у cправі № 910/9383/23, правовідносини у якій є подібними з цієї справою, на розгляд Верховного Суду передавалося питання, зокрема, стосовно належного складу сторін у справі, за наслідком вирішення якого Верховний Суд виснував про те, що всі сторони правочину мають бути відповідачами у такій справі.
54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 також зазначала, що оскільки позовну вимогу про визнання недійсним правочину вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем (пункт 38).
55. У постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
56. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
57. Звідси колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо неналежного суб'єктного складу відповідачів та помилкового визначення прокурором у цій справі Сільради як позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
59. Згідно зі статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
60. За результатами касаційного перегляду колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішення і задоволення касаційної скарги немає.
Судові витрати
61. За загальним правилом статті 129 ГПК України у зв'язку із залишенням без задоволення касаційної скарги судовий збір за її подання покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 у справі № 904/6833/23 без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко