05.05.2026м. СумиСправа № 920/383/26
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/383/26
за позовом Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області
(вул. Сумська, 12, м. Охтирка, Сумська область, 42706,
код ЄДРПОУ 03527891)
в інтересах держави в особі позивача:
Чернеччинської сільської ради (вул. Заводська, 2, с. Чернеччина, Охтирський район, Сумська область, 42744, код ЄДРПОУ 04389940)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бабича Сергія Анатолійовича
( АДРЕСА_1 ,
рнокпп НОМЕР_1 )
про визнання договору недійсним та повернення нерухомого майна,
прокурор: Вортоломей М.Ф.,
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув,
при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.,
Суть спору. 23.03.2026 прокурор звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд:
- Визнати недійсним договір зберігання, укладений 30.06.2023 між Чернеччинською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Бабичем Сергієм Анатолійовичем.
- Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Бабича Сергія Анатолійович повернути територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башти Рожновського №1, №2, №3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3,
№6, №5 в с. Іллічівка).
- Стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (м. Суми, вулиця Герасима Кондратьєва,33, код 03527891, р/р UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ у м.Київ, МФО 820172) витрати на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.
Ухвалою суду від 25.03.2026 (з урахуванням ухвали суду від 13.04.2026 про виправлення описки) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/383/26; призначено підготовче засідання на 23.04.2026, 10:00; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
22.04.2026 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду заяву (вх.№2122) про розгляд справи без участі представника Чернеччинської сільської ради.
Ухвалою суду від 23.04.2026 відкладено підготовче засідання у справі №920/383/26 на 05.05.2026, 10:30.
04.05.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем надано до суду клопотання (вх.№2329), відповідно до якого, користуючись своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, Фізична особа-підприємець Бабич Сергій Анатолійович повністю визнає заявлені позивачем вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову. Крім того, просить суд провести судовий розгляд справи без участі відповідача.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 05.05.2026 не прибули, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Прокурор у судовому засіданні 05.05.2026 не заперечив щодо ухвалення рішення судом у справі у підготовчому засіданні, у зв'язку з визнанням відповідачем позову. Прокурор підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов повністю.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу (частина 4 статті 185 ГПК України).
За приписами з ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що останні не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, а також те, що неявка в засідання суду представників сторін не перешкоджає розгляду справи, господарський суд беручи до уваги заяву відповідача про визнання позову, дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін та постановлення рішення в підготовчому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Щодо представництва прокурором у суді законних інтересів держави.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право також звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Порушення інтересів держави у даному випадку полягає у тому, що майно, яке належить до комунальної власності Чернеччинської територіальної громади, використовується фізичною особою - підприємцем без відповідної правової підстави. Такий негативний стан речей призводить до невизначеності у правовідносинах щодо використання вказаного майна територіальної громади, зокрема, кола суб'єктів, які мають право використовувати останнє, а також зобов'язані забезпечувати схоронність майна, дбати про його належний стан, нести відповідальність за пошкодження чи знищення цілісного майнового комплексу перед власником майна та жителями територіальної громади.
Укладення удаваного провочину та недодержання законодавчо передбаченої процедури укладення договору оренди комунального майна, може потягнути за собою погіршення технічного стану цілісного майнового комплексу по водопостачанню та водовідведенню, що становить загрозу порушення інтересів держави.
При цьому, недотримання вимог законодавства спричиняє значні збитки місцевому бюджету у розмірі не отриманої орендної плати, яка б за умови дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування комунальним майном сплачувалась би за користування спірним майном.
У зв'язку з тим, що спірне комунальне майно призначене для забезпечення населення послугами з водопостачання та водовідведення, використання його Відповідачем без належних правовстановлюючих документів не сприяє якісному та стабільному забезпеченню населення відповідними комунальними послугами, а відсутність регламентації порядку надання комунальних послуг з водопостачання у гарантованих обсягах та належної якості, може призвести до погіршення стану та забруднення води, що постачається.
Прокурор звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Чернеччинської сільської ради з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.
За ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є Чернеччинська сільська рада, яка від імені територіальної громади здійснює право власності на об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башти Рожновського №1, №2,№3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка).
З огляду на те, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.
Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб'єктом владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.
Разом з тим, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.
Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Так, встановивши порушення чинного законодавства щодо передачі комунального майна в оренду, Охтирською окружною прокуратурою, враховуючи роль прокурора щодо захисту інтересів держави у судовому порядку, 10.03.2026 на адресу Чернеччинської сільської ради направлено лист № 52-998вих-26 щодо виявлених порушень законодавства та надання відповідних документів.
Разом з листом від 16.03.2026 №02-27/730 Чернеччинською сільською радою електронною на адресу Охтирської окружної прокуратури надіслано копії документи.
17.03.2026 Охтирською окружною прокуратурою спрямовано повторний запит №25-1147вих-26 на адресу Чернеччинської сільської ради щодо з'ясування вжитих органом місцевого самоврядування заходів до захисту порушених інтересів держави та повернення комунального майна, в якому також просила надати копії підтверджуючих документів.
У відповіді від 20.03.2026 №02-27/799 на запит Охтирської окружної прокуратури Чернеччинська сільська рада повідомила, що з метою відновлення стану законності, порушених інтересів держави шляхом розірвання Договору зберігання або визнання його недійсним заходи не вживалися, позови до суду з цих підстав не подавалися.
Так, з моменту укладення Договору відповідального зберігання з правом користування пройшло майже три роки. За весь цей час, Чернеччинська сільська рада бездіє, комунальне майно до передачі в оренду не підготовлене, конкурс не проведено, договір оренди не укладено.
Тобто, майже три роки об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башти Рожновського №1, №2,№3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка) знаходяться на зберіганні у ФОП Бабича С.А., який здійснює свою господарську діяльність з використанням цього комунального майна, при цьому, місцевий бюджет три роки не отримує орендної плати за користування цим майном та втрачає грошові надходження.
Ураховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, ФОП Бабич С.А. використовує комунальне майно без достатньої правової підстави, порушення законодавства продовжують мати місце, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в суді.
На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Охтирською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, листом від 23.03.2026 №52-1218вих-26 повідомлено Чернеччинську сільську раду Охтирського району про представництво інтересів держави в суді.
Таким чином, з урахуванням змісту позовної заяви, предмету спору, характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з позовом, у зв'язку із доведеною бездіяльністю компетентного органу, а також необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
Фактичні обставини, встановлені судом.
30.06.2023 між Чернеччинською сільською радою (далі - Поклажодавець, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бабичем Сергієм Анатолійовичем (далі - ФОП Бабич С.А., Зберігач, Відповідач) було укладено Договір зберігання (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, найменування, вартість та кількість якого вказується в акті прийому-передачі до цього Договору.
Згідно з Актом прийому-передачі матеріальних цінностей на зберігання від 30.06.2023, ФОП Бабич С.А. передано на зберігання об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башта Рожновського №1, №2, №3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка), які знаходиться на території Чернеччинської ОТГ.
Відповідно до п. 4.1. Розділу 4 «Розрахунок і порядок оплати» Договору, за зберігання майна Поклажодавець надає право зберігати та користуватися майном за його цільовим призначенням.
Згідно з п. 7.1. Розділу 7 «Строк дії договору та інші умови» Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами свої зобов'язань за цим Договором.
Водночас, Охтирською окружною прокуратурою під час вивчення стану дотримання вимог законодавства щодо передачі об'єктів державної та комунальної власності у користування встановлено, що мають місце порушення вимог Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності» під час передачі на зберігання Фізичній особі-підприємцю Бабичу Сергію Анатолійовичу комунального майна, що й стало підставою для звернення Прокурором з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порядок укладення договорів зберігання регламентується главою 66 Цивільного кодексу України.
У параграфі 1 глави 66 наведено загальні правові норми, що стосуються будь-яких договорів зберігання, а параграфами 2, 3 глави 66 регулюється специфіка укладення окремих видів договорів зберігання.
Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особою з подальшим: поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик (пп. 14.1.32 Податкового кодексу України).
Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.
Правовий аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю; право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.
Договір зберігання укладається для забезпечення схоронності речі (майна), підтримання його в придатному (робочому) стані, а використання цього майна під час здійснення господарської діяльності призводить до погіршення його стану та зношення.
Також, відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.
Оплата послуг зберігання шляхом надання права зберігачу користуватись комунальним майном суперечить природі договору зберігання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор вказує на те, що під час укладення спірного Договору у Сторін не було намірів на встановлення правовідносин зі зберігання. Спірний договір є удаваним правочином, укладеним з метою приховання фактично укладеного договору оренди цілісного майнового комплексу по водопостачанню та водовідведенню. Оскаржуваний договір за своєю правовою природою є договором оренди та укладений з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності».
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17.
Так, удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України ).
Отож, зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц).
Вказані положення узгоджуються із висновками, викладеними в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц зазначив, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надавати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2023 по справі № 711/7715/20.
Спірний Договір зберігання від 30.06.2020 є удаваним правочином, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 ст. 283 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору) встановлено, що користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Так, оренда речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк. Основною метою оренди є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної або комунальної власності, у зв'язку з чим оренда здійснюється на основі принципів законності, відкритості та прозорості, рівності та змагальності, державного регулювання та контролю, врахування особливостей об'єктів державної та комунальної форм власності, захисту економічної конкуренції, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду, забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.
Статтею 284 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору) визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оскаржуваний Договір містить 7 розділів, а саме: « 1. Предмет договору», « 2. Права та обов'язки зберігача», « 3. Обов'язки поклажодавця», « 4. Розрахунок та порядок оплати», « 5. Відповідальність сторін», « 6. Вирішення спорів», « 7. Строк дії договору та інші умови».
Відповідно до першого розділу оскаржуваного Договору та Акту прийому передачі матеріальних цінностей на зберігання від 30.06.2023, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башта Рожновського №1, №2, №3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка), які знаходяться на території Чернеччинської ОТГ.
Таким чином, об'єктом оренди за Договором є об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башта Рожновського №1, №2, №3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка), балансова вартість яких вказана в Акті прийому-передачі.
Стосовно умови щодо відновлення орендованого майна, то вона передбачена п. 2.1.3. Договору, відповідно до якого, зберігач несе відповідальність за втрату або ушкодження майна.
Також, ще однією істотною умовою договору оренди є умови його повернення. Так, п. 2.1.5. Договору передбачено обов'язок ФОП Бабича С.А. повернути майно за першою вимогою Поклажодавця, тоді як п. 3.2. Договору передбачено право Чернеччинської сільської ради у будь-який час вимагати повністю або частково майно, яке знаходиться у ФОП Бабича С.А. Після закінчення строку дії договору, Кириківська селищна рада має право забрати майно (п. 3.1.2. Договору).
Згідно з п. 7.1. Розділу 7 «Строк дії договору та інші умови» Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до п. 4.1. Розділу 4 «Розрахунок і порядок оплати» Договору, за зберігання майна Поклажодавець надає право зберігати та користуватися майном за його цільовим призначенням.
Тобто, в якості орендної плати ФОП Бабич С.А. здійснює безперервну подачу води мешканцям Чернеччинської ОТГ, відтак Договір зберігання фактично укладено в цілях отримання виробничих потужностей для забезпечення здійснення ФОП Бабич С.А. господарської діяльності, без сплати орендної плати за реальне використання.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
За ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди є, зокрема, цілісні майнові комплекси.
Зі змісту наведених правових норм слідує, що договір передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов'язання сплачувати орендну плату за користування ним.
Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що істотними умовами договору оренди є з поміж інших, умови щодо відновлення орендованого майна та умови його повернення, забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, відповідальність сторін, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Положенням ст. 2 Закону України «Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення що перебувають у комунальній власності» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, їхніх структурних підрозділів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності.
Статтею 8 вищезазначеного Закону встановлено, що істотними умовами договору оренди об'єктів у сферах водопостачання та водовідведення, крім визначених Законом України «Про оренду державного та комунального майна», є:
- порядок та умови відновлення переданого в оренду об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення та його повернення;
- порядок та умови списання (виведення з експлуатації) майна в складі об'єкта оренди;
- обов'язок орендаря щодо страхування взятого в оренду об'єкта тепло-, водопостачання і водовідведення;
- обов'язки сторін договору щодо забезпечення збереження переданого в оренду об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення;
- обов'язки орендаря щодо використання переданого в оренду об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, що раніше здійснювало експлуатацію такого об'єкта, а також щодо виробництва (надання) відповідних комунальних послуг у гарантованих обсягах і належної якості;
- максимальний розмір витрат енергоресурсів на одиницю виробленої продукції (послуг) та максимально допустимі обсяги втрат і технологічних витрат питної води та/або теплової енергії на одиницю продукції (послуг);
- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом орендованого об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення;
- відповідальність сторін, у тому числі відповідальність орендаря за безпеку експлуатації об'єкта.
Разом з тим, судом встановлено, що в порушення вказаних нормативно - правових актів спірний Договір зберігання не містить порядку та умов відновлення переданого в оренду майна по водопостачанню та водовідведенню, обов'язку орендаря щодо страхування взятого в оренду об'єкта тепло-, водопостачання і водовідведення.
Вищезазначений правочин не встановлює заходів забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, неустойки, поруки, завдатку тощо, як того вимагають норми ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна».
Договором не передбачено порядку та умов списання (виведення з експлуатації) майна в складі об'єкта оренди, що також є істотною умовою договорів такої категорії.
Договір не містить обов'язку орендаря ФОП Бабич С.А. щодо надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення у гарантованих обсягах та належної якості.
Умови щодо максимально допустимих обсягів втрат і технологічних витрат питної води на одиницю продукції (послуги) Договір також не передбачає.
Окрім цього, Договір зберігання не містить такої істотної умови, як порядок та умови відновлення переданого в оренду об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення та його повернення, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом орендованого об'єкта централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення.
Ще однією істотною умовою договору оренди об'єктів у сферах водопостачання, яка відсутня у Договорі зберігання від 30.06.2023, укладеного з ФОП Бабич С.А., є відповідальність сторін, у тому числі відповідальність орендаря, за безпеку експлуатації об'єкта.
Також, слід зазначити, що передача об'єктів водопостачання: артезіанської свердловини №1, артезіанської свердловини №3, артезіанської свердловини №4, артезіанської свердловини №5, артезіанської свердловини №6, башти Рожновського №1, №2, №3, №4, водопроводу в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопроводу в с. Сонячне, вул. Північна; об'єктів водовідведення: насосної станції, каналізаційної системи без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовозу; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка) в оренду відбулася з порушенням процедури такої передачі, встановленої Законом України «Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», зокрема в порушення норм ст. 7, яка передбачає проведення конкурсу на право отримання в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.
Відповідно до приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми, недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи.
Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до пунктів 5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, а виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Таким чином, з огляду на вказане вище, оскільки спірний Договір зберігання від 30.06.2023 є удаваним правочином та за своєю правовою природою є договором оренди, у зв'язку з порушенням при укладенні спірного договору вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», ст. 638 ЦК України, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, 235 Цивільного кодексу України, а майно підлягає поверненню.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що Відповідачем визнано позов повністю, суд дійшов висновку, що Прокурором доведено належними та допустимими доказами всі обставини, на які він посилався, як на підставу позову, в зв'язку з чим суд визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, наведених вище.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України, яка кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Прокурором при зверненні з позовом сплачено 5 324 грн 80 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №436 від 19.03.2026.
Враховуючи задоволення судом позовних вимог та визнання позову Відповідачем до початку розгляду справи по суті, Сумській обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків від судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 2 662 грн 40 коп., на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
В іншій частині судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. покладається на Відповідача відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір зберігання, укладений 30.06.2023 між Чернеччинською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Бабичем Сергієм Анатолійовичем.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Бабича Сергія Анатолійовича повернути територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради об'єкти водопостачання: артезіанська свердловина №1, артезіанська свердловина №3, артезіанська свердловина №4, артезіанська свердловина №5, артезіанська свердловина №6, башти Рожновського №1, №2, №3, №4, водопровід в с. Сонячне та с. Іллічівка, водопровід в с. Сонячне, вул. Північна; об'єкти водовідведення: насосна станція, каналізаційна система без місцевих вигребів 58 колодязів; автоводовоз; електроустановки (насосна, свердловини №4, №3, №6, №5 в с. Іллічівка).
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабича Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (№UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору, сплаченого за пред'явлення позовної заяви до суду.
5. Повернути з Державного бюджету України (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970404, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) на користь Сумської обласної прокуратури (№UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 50% судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп., сплаченого відповідно до платіжної інструкції №436 від 19.03.2026.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 13.05.2026.
СуддяС.В. Заєць