65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/848/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження
справу № 916/848/26
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766);
до відповідача Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (65032, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 4, код ЄДРПОУ 44358689);
про стягнення 6 376,86 грн.,
10.03.2026 Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. № 872/26) до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, в якій просить суд стягнути з відповідача 6376,86 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства, не відшкодував позивачу вартість наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення протягом 2023-2026р., внаслідок чого утворилась заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2026 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/848/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офі-ційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуван-ням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (мо-дулів).
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у спра-вах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Елек-тронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законо-давством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (пункт 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).
Ухвала Господарського суду Одеської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 916/848/26 від 16.03.2026 була надіслана позивачу, його представнику та відповідачу до їх електронних кабінетів та доставлена 16.03.2026 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних документів (а.с. 112-113).
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, в силу вищенаведених положень законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до п., п. 3 та 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором електронних комунікацій, предметом діяльності якого є надання електронних комунікаційних послуг в розумінні Закону України "Про електронні комунікації", який набрав чинності з 01.01.2022.
Як зазначає позивач, у період з січня 2023 по січень 2026 року АТ "Укртелеком" було надано телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах жителям Таїрівської селищної територіальної громади (надалі -Таїрівська СТГ), що були включені до Реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003р. на загальну суму 6 376,86 грн, а саме: у січні 2023 року на суму 140 грн.; у лютому 2023 року на суму 140 грн.; у березні 2023 року 140 грн.; у квітні 2023 року на суму 140 грн.; у травні 2023 року на суму 140 грн.; у червні 2023 року на суму 168,98 грн.; у липні 2023 року на суму 168,98 грн.; у серпні 2023 року на суму 168,98 грн.; у вересні 2023 року на суму 168,98 грн.; у жовтні 2023 року на суму 168,98 грн.; у листопаді 2023 року на суму 168,98 грн.; у грудні 2023 року на суму 168,98 грн.; у січні 2024 року на суму 168,98 грн.; у лютому 2024 року на суму 168,98 грн.; у березні 2024 на суму 195 грн.; у квітні 2024 на суму 195 грн.; у травні 2024 на суму 195 грн.; у червні 2024 на суму 195 грн.; у липні 2024 на суму 195 грн.; у серпні 2024 на суму 195 грн.; у вересні 2024 на суму 195 грн.; у жовтні 2024 на суму 195 грн.; у листопаді 2024 на суму 195 грн.; у грудні 2024 на суму 195 грн.; у січні 2025 на суму 255 грн.; у лютому 2025 на суму 255 грн.; у березні 2025 на суму 255 грн.; у квітні 2025 на суму 255 грн.; у травні 2025 на суму 127,50 грн.; у червні 2025 на суму 127,50 грн.; у липні 2025 на суму 127,50 грн.; у серпні 2025 на суму 127,50 грн.; у вересні 2025 на суму 127,50 грн.; у жовтні 2025 на суму 127,50 грн.; у листопаді 2025 на суму 127,50 грн.; у грудні 2025 на суму 127,50 грн.; у січні 2026 на суму 166,04 грн.
На підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг на зазначену суму позивачем надано: розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг по кожному місяцю (т. 1 а.с. 55-66, 69-80, 148-159, 175-186; т. 2, а.с. 29-41, 58-70) ; акти звіряння/розрахунків за надані населенню послуги по кожному місяцю (т. 1 а.с.41-53, 106-129, 225 - 250; т. 2 а.с. 1); супровідні листи разом з доказами направлення останніх на адресу Управління соціального захисту населення Таїровської селищної ради та Одеської РДА.
При цьому, як зазначає позивач вказані акти звіряння з боку відповідача не підписані, витрати за надані позивачем телекомунікаційні послуги громадянам на пільгових умовах за період січень 2023-січень 2026 відповідачем не компенсовані.
З огляду на зазначене АТ «Укртелеком» і звернулось до суду з даним позовом до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області про стягнення 6376,86 грн.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про електронні комунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.
Метою діяльності Акціонерного товариства "Укртелеком", як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.
Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Статтею 17 Закону № 2017-III унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Відповідно до статті 18 Закону № 2017-III Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Стаття 19 Закону № 2017-III розділяє соціальні гарантії на обов'язкові та додаткові.
Відповідно частини 3 вказаної норми державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону № 2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України, зокрема, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.93 № 3551-XII, «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-III, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 № 796-XII, «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» від 24.03.2008 № 203/98-ВР, «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII.
Згідно із статтею 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; 2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцевий бюджет відповідно до статті 63 Бюджетного кодексу України містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
Згідно із статтею 78 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Відповідно до частини 2 статті 85 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності простроченої кредиторської заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків на останню звітну дату, що передує плануванню видатків, або за рішенням Кабінету Міністрів України. Такі видатки здійснюються шляхом надання міжбюджетного трансферту з відповідного місцевого бюджету.
За приписами статті 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.
Відтак, передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів має супроводжуватися передачею їм відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.
Відповідно до пунктів "є" пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини 2 статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Наразі такий перелік не затверджений, що не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, які забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Отже, суд звертає увагу, що пільги, зазначені у позові, встановлені законом. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази передачі Управлінню соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення протягом спірного періоду повноважень щодо відшкодування витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд зазначає, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи виключно з передачею повноважень одночасно з передачею їм відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, що визначено, зокрема, вищезазначеною нормою статті 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Отже, передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів має супроводжуватися передачею їм відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.
Суд зазначає, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, що підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Такі висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22.
Пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позивачем не доведено, що головним розпорядником коштів державного бюджету на компенсацію послуг зв'язку пільговим категоріям громадян Законами України "Про державний бюджет України на 2023 рік", "Про державний бюджет України на 2024 рік", "Про державний бюджет України на 2025 рік", "Про державний бюджет України на 2026 рік" визначений відповідач, а тому Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області не може бути боржником за таким зобов'язанням.
Суд звертає увагу, що визначення відповідача, предмета і підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області не є належним відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з частинами 1-2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.
Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно - західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Суддя Ю.І. Мостепаненко