65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2065/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Стовба О.В.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2065/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, №. 9, кв. 110, код ЄДРПОУ 35348880)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (73039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, № 24, код ЄДРПОУ 43331493)
про стягнення 680 349,16 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.06.2021 № 266 в розмірі 680 349,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 14.06.2021 № 266 щодо своєчасно оплати за поставлений позивачем товар.
За ствердженням позивача, у повній відповідності до умов укладеного договору, ним за відповідними видатковими накладними було поставлено на адресу відповідача товарів на загальну суму 1283580,00 грн. Як додає позивач, за період з 14.06.2021 до даного часу відповідачем за отриманий товар було сплачено 603230,84 грн та загальна сума заборгованості наразі складає 680349,16 грн.
Таким чином, на переконання позивача, за наслідками прийняття відповідачем товарів за видатковими накладними у останнього виникло зобов'язання перед позивачем з повної оплати отриманої партії товару, проте вказаного обов'язку відповідач в повному обсязі не виконав.
07.08.2024 ТОВ «Авангард-Опт» надано до суду пояснення, які за своєю суттю є відзивом на позов, де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що не погоджується із заявленими вимогами, вважає їх протиправними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Авангард-Опт» було раніше зареєстроване за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, № 6, та юридичну адресу підприємство відповідача змінило після окупації міста, лише в травні 2023 року, тобто після проведення правочинів та нібито здійснення поставки товару позивачем.
В свою чергу відповідач додає, що строк окупації м. Херсон чітко окреслено в часі та, посилаючись на ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідач зазначає, що правочини стосовно поставки товарів є нікчемними в силу приписів вищенаведеного Закону.
Відтак, за висновком відповідача, оскільки позивачем надано на підтвердження факту господарських операцій по поставці товару серед інших й видаткові накладні № 1173 від 27.07.2022 на суму 36723,60 грн та № 1174 від 27.07.2022 на суму 35931,60 грн, які нібито підписані з боку ТОВ «Авангард-Опт», були підписані в період окупації міста та фізично не могли бути підписаними з боку відповідача.
За таких підстав, на думку відповідача, враховуючи відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов'язання їх сплачувати, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024 позовна заява вх.№ 2116/24 була передана на розгляд судді Шаратова Ю.А.
14.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області (суддя Шаратов Ю.А.) було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "14" червня 2024 року об 11:30 год.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
15.05.2024 представник ТОВ «Ньютон-Промсервіс» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою (вх. № 19570/24), якою просив надати доступ до матеріалів провадження у системі електронний суд.
14.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2065/24 судом оголошено перерву до 28.06.2024 о 12:15 год., про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 14.06.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
19.06.2024 представник позивача звернувся до суду із заявами (вх. №№ 24056/24, 24064/24), якими просив надати йому доступ до матеріалів справи у системі «Електронний суд» і, з метою економії процесуального часу та забезпечення безпеки сторін, провести судове засідання 28.06.2024 у режимі відеоконференції.
25.06.2024 від представника позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 24797/24) про проведення підготовчого засідання 14.06.2024 об 11:30 год. без участі представника.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2024 у справі № 916/2065/24 на 28.06.2024 о 12:15 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення підготовчого засідання.
28.06.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено підготовче засідання на "14" серпня 2024 року об 11:45 год.
29.07.2024 позивачем подано до суду заяву (вх. № 28483/24), відповідно до якої останній просив суд розглянути справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити.
07.08.2024 ТОВ «Авангард-Опт» подано до Господарського суду Одеської області пояснення (вх. № 29513/24), які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.
Того ж дня, ТОВ «Авангард-Опт» також подано до суду клопотання (вх. № 29515/24), згідно якого відповідач просив суд зупинити провадження по справі № 916/2065/24 до моменту розгляду колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.
09.08.2024 ТОВ «Ньютон-Промсервіс» надало до суду заперечення (вх. № 29727/24) на клопотання відповідача про зупинення провадження по справі, яке судом було долучено до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
14.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вх. № 29515/24 від 07.08.2024) та зупинено провадження у справі № 916/2065/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.06.2021 № 266 в розмірі 680 349,16 грн до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 908/1162/23.
10.11.2025 на адресу суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» (вх. № 35572/25), якою позивач просив суд поновити провадження у справі № 916/2065/24.
13.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області поновлено провадження у справі № 916/2065/24 з 01.12.2025 та призначено підготовче засідання на "01" грудня 2025 року о 15:15 год.
18.11.2025 від позивача до суду надійшла заява (вх. № 36744/25), відповідно до якої позивач просив провести судове засідання по справі, призначене на 01.12.2025 р 15:15 год., у режимі відеоконференції.
Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 у справі № 916/2065/24 на 01.12.2025 о 15:15 год., не відбулося у зв'язку із несправністю технічного обладнання, яке забезпечує проведення відеоконференцій, що унеможливило проведення підготовчого засідання.
03.12.2025 позивач звернувся до суду із заявою (вх. № 38583/25), якою просив призначити наступне судове засідання у передбачені законом строки та забезпечити можливість участі представника позивача у режимі відеоконференції.
04.12.2025 від представника позивача до суду повторно надійшла заява (вх. № 38778/25), згідно якої останній просив надати йому доступ до матеріалів справи у системі «Електронний суд» та надати можливість брати участь у судових засіданнях по справі у режимі відеоконференції із застосуванням системи «ВКЗ».
09.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено підготовче засідання на "15" грудня 2025 року о 14:15 год. та задоволено клопотання позивача (вх. № 38778/25 від 04.12.2025) про участь у засіданні суду в режимі відеоконференції.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області № 430 від 18.12.2025, у зв'язку з відрахуванням наказом голови суду № 30-к від 16.12.2025 судді Шаратова Ю.А. зі штату суду, з метою дотримання строків визначених ГПК України, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/2065/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 справу № 916/2065/24 передано на розгляд судді Цісельському Ю.А.
23.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області справу № 916/2065/24 прийнято до свого провадження, постановлено розгляд справи здійснити спочатку за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "20" січня 2026 року о 12:00 год.
05.01.2026 до суду від представника ТОВ «Ньютон-Промсервіс» надійшла заява (вх.№ 118/26), згідно якої заявник просив надати можливість представнику брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Вказана заява була судом задоволена відповідною ухвалою від 07.01.2026.
20.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/2065/24 на "05" лютого 2026 року об 11:40 год.
22.01.2026 до суду від представника ТОВ «Ньютон-Промсервіс» надійшла заява (вх.№ 2550/26), згідно якої заявник просив надати можливість представнику брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Вказана заява також була судом задоволена відповідною ухвалою від 26.01.2026.
05.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/2065/24 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "24" лютого 2026 року о 10:00 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 06.02.2026, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
24.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/2065/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2065/24 до судового розгляду по суті на "17" березня 2026 року о 10:20 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2065/24 повідомлено ухвалою суду від 24.02.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
17.03.2026 позивачем до суду подано клопотання (вх. № 9310/26), яким останній просив стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн. Вказане клопотання судом було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
17.03.2026 у судовому засіданні по справі № 916/2065/24, у зв'язку з неявкою відповідача та неможливістю завершити розгляд даної справи, судом, з урахуванням запланованої щорічної відпустки судді у період з 30.03.2026 по 29.04.2026, постановлено протокольну ухвалу про перерву до "30" квітня 2026 року об 11:00 год. ТОВ «Авангард-Опт» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2065/24 також було повідомлено ухвалою суду від 18.03.2026, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ним у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, надавав свої заперечення проти позову, де зазначав про відсутність підстав для його задоволення.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені йому, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях та надання доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням відповідача у судові засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Також, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 30.04.2026 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 11.05.2026 об 11:00 год.
В судовому засіданні, 11.05.2026 господарським судом, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представника позивача було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» (постачальник, позивач, ТОВ «Ньютон-Промсервіс») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (покупець, відповідач, ТОВ «Авангард-Опт») укладено договір поставки № 266 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити товар, на умовах, визначених цим договором.
Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п. 1.2. договору).
За умовами п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки.
Згідно п. 2.5 договору базис поставки за цим договором визначається сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору поставки. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP склад покупця, за рахунок та транспортом постачальника.
В п. 3.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника та/або перевізника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром. Покупець здійснює приймання товару від перевізника в місці поставки. При цьому перевіряє цілісність упаковок з товаром, відсутність прим'ятостей, механічних ушкоджень, підтікань та інших пошкоджень упакувань з товаром та пошкоджень товару. Товар поставляється з приміткою «крихке», тому на палетах з товаром не повинно бути інших вантажів. Наявність ушкоджень та порушення умов перевезень є підставою для складання акту за участю представника перевізника. Акт та документи, що підтверджують обґрунтованість претензії щодо порушення умов перевезення та/або бою поставленого товару повинні бути направлені постачальнику не пізніше 3 днів з моменту його отримання, для вирішення питання з перевізником.
Згідно з п. 3.6 договору повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та за рахунок постачальника.
Відповідно п. 3.7 договору (в редакції протоколу розбіжностей), у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його, за умови збереження його товарного вигляду. Постачальник зобов'язаний протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту пред'явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов'язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.
За умовами п. 4.1 договору обов'язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.
Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (п. 4.2 договору).
В п. 7.1 договору визначено, що ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником.
Відповідно до п.п. 7.3, 7.4 договору (в редакції протоколу розбіжностей) покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору.
Пунктом 7.6 договору передбачено, що датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.
За умовами п. 7.7 договору покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб.
В п. 10.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов'язань по даному договору), які з'явились після укладення даного договору.
Пунктом 10.2 договору передбачено, що у випадку настання обставин, передбачених п.10.1, строк виконання стороною своїх зобов'язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більше ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір.
Згідно п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.
Згідно з п. 11.5. договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.
Договір разом із протоколом розбіжностей до нього підписано уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.
На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 21.07.2021 по 27.07.2022 було передано у власність відповідача - ТОВ «Авангард-Опт» товар на загальну суму 1283580,00 грн, відповідно до видаткових накладних: № 2512 від 21.07.2021 на суму 238528,56 грн; № 2734 від 04.08.2021 на суму 138375,12 грн; № 2934 від 11.08.2021 на суму 28461,60 грн; № 3152 від 01.09.2021 на суму 136940,16 грн; № 3432 від 22.09.2021 на суму 77333,28 грн; № 3630 від 06.10.2021 на суму 72824,40 грн; № 3800 від 20.10.2021 на суму 70596,48 грн; № 4031 від 03.11.2021 на суму 80285,04 грн; № 4574 від 24.11.2021 на суму 54120,96 грн; № 4750 від 01.12.2021 на суму 91489,68 грн; № 4928 від 15.12.2021 на суму 116418,24 грн; № 291 від 02.02.2022 на суму 62872,56 грн; № 1173 від 27.07.2022 на суму 36723,60 грн; № 1174 від 27.07.2022 на суму 35931,60 грн; № 1175 від 27.07.2022 на суму 42678,72 грн.
Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Ньютон-Промсервіс» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Авангард-Опт» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб'єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із виписки АТ «Прокредит Банк» по рахунку ТОВ «Ньютон-Промсервіс» за період з 01.01.2021 по 31.12.2022, відповідачем всього було оплачено поставлений згідно договору № 266 від 14.06.2021 товар на загальну суму 603230,84 грн, зокрема здійснено наступні оплати: 10.08.2021 на суму 6400,00 грн; 17.08.2021 на суму 6000,00 грн; 26.08.2021 на суму 15000,00 грн; 31.08.2021 на суму 15000,00 грн; 07.09.2021 на суму 15180,00 грн; 13.09.2021 на суму 15000,00 грн; 21.09.2021 на суму 27549,92 грн; 28.09.2021 на суму 29000,00 грн; 05.10.2021 на суму 28000,00 грн; 12.10.2021 на суму 20000,00 грн; 20.10.2021 на суму 7000,00 грн; 27.10.2021 на суму 18000,00 грн; 02.11.2021 на суму 22000,00 грн; 16.11.2021 на суму 20000,00 грн; 23.11.2021 на суму 40000,00 грн; 30.11.2021 на суму 10000,00 грн; 07.12.2021 на суму 5000,00 грн; 14.12.2021 на суму 20000,00 грн; 21.12.2021 на суму 18000,00 грн; 18.01.2022 на суму 80000,00 грн; 08.02.2022 на суму 20000,00 грн; 16.02.2022 на суму 30000,00 грн; 22.02.2022 на суму 15000,00 грн; 08.08.2022 на суму 35931,60 грн; 10.08.2022 на суму 42678,72 грн; 10.08.2022 на суму 36723,60 грн; 23.08.2022 на суму 5767,00 грн. На підтвердження здійснення іншої оплати/повернення товару матеріали справи доказів не містять.
У матеріалах справи також наявні копії виставлених позивачем рахунків на оплату товару, поставленого у липні 2022 року: № 4965 від 27.07.2022 на суму 36723,60 грн; № 4966 від 27.07.2022 на суму 35931,60 грн; № 4967 від 27.07.2022 на суму 42678,72 грн. Поряд з цим, як вбачається з наданих позивачем копій платіжних інструкцій, за поставлений за вищевказаними видатковими накладними № 1173, № 1174 та № 1175 від 27.07.2022 товар відповідач сплатив всього 115333,92 грн згідно наступних платіжних інструкцій в національній валюті: № 62 від 08.08.2022 на суму 35931,60 грн; № 4149 від 10.08.2022 на суму 36723,60 грн; № 50 від 10.08.2022 на суму 42678,72 грн, посилаючись у призначенні платежу на оплату товару згідно відповідного рахунку.
Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 4 ст. 254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар на умовах, визначених цим договором.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Ньютон-Промсервіс» та ТОВ «Авангард-Опт» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 266 від 14.06.2021, з урахуванням протоколу розбіжностей, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору поставки № 266 від 14.06.2021 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.
Так, вищевказаний договір поставки № 266 від 14.06.2021, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 1283580,00 грн.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень.
Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач - відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар.
За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов'язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.
Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару на суму 1168246,08 грн, поставка якого відбулась у період з 21.07.2021 до 02.02.2022, а також факт того, що сума сплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 603230,84 грн. Між тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що правочини стосовно поставки товару, зокрема, за видатковими накладними № 1173 від 27.07.2022 на суму 36723,60 грн та № 1174 від 27.07.2022 на суму 35931,60 грн, є нікчемними в силу вимог ст.13 Закону № 1207-VII, оскільки вказані видаткові накладні були підписані в період окупації міста Херсон та фізично не могли бути підписаними з боку відповідача.
Посилання відповідача на здійснення поставки за видатковими накладними № 1173 та № 1174 від 27.07.2022 у період тимчасової окупації міста Херсона господарський суд не приймає до уваги з огляду на наявні в матеріалах справи докази, які свідчать, що поставка за спірними видатковими накладними відбулась у м. Первомайськ та м. Вознесенськ, які не входять до переліку тимчасово окупованих станом на час поставки. При цьому, відповідач не заперечує обставин отримання товару за видатковою накладною № 1175 від 27.07.2022 на суму 42678,72 грн, поставка за якою також була здійснена у м. Олександрія в період тимчасової окупації м. Херсона, як і не заперечує факту підписання вказаної видаткової накладної директором ТОВ «Авангард-Опт».
Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд установив наявність усіх обов'язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість товару, прізвища та посади відповідальних осіб, особисті підписи представників від продавця та покупця (підписи яких були засвідчені відтисками печатки товариств).
Поряд з цим, суд також враховує, що відповідно до положень ст. 581 ГК України використання у своїй діяльності печатки є правом, а не обов'язком суб'єкту господарювання. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Крім того, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на усіх видаткових накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, суд зауважує, що відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що печатка була загублена ТОВ «Аванград-Опт», викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано.
Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи або судової технічної експертизи документа відносно підписів та з приводу нанесення відтиску печатки ТОВ «Аванград-Опт» на видаткових накладних відповідач протягом усього підготовчого провадження, на стадії якого могла бути вчинена така процесуальна дія, не заявляв.
Окрім того, суд зазначає, що загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні та загальні засади функціонування платіжних систем в Україні визначено Законом України «Про платіжні послуги».
Згідно з пунктом 54 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (далі - Інструкція № 163), надавач платіжних послуг - надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/ отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій. До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг.
Пунктом 17 розділу І Інструкції № 163 передбачено, що надавач платіжних послуг платника зобов'язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених Законом про платіжні послуги. Порядок надання згоди на виконання платіжної операції визначається договором між платником та надавачем платіжних послуг платника.
Положеннями пункту 37 розділу ІІ Інструкції № 163 встановлено, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов'язкові реквізити, зокрема, призначення платежу.
Платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу ІІ цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками (пункт 41 розділу ІІ Інструкції № 163).
Відтак, за загальним правилом, право визначати призначення платежу в платіжних документах (платіжній інструкції) згідно вказаних норм належать виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. При цьому, банки списують кошти з рахунків клієнтів лише за дорученнями власників цих рахунків.
З огляду на те, що в платіжних інструкціях № 62 від 08.08.2022, № 50 та № 4149 від 10.08.2022 відповідач, як платник вказав у призначенні платежу інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція - «оплата за емаль згідно рах. №4965, № 4966, № 4967 (відповідно) від 27.07.2022», суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Авангард-Опт» здійснило оплату в рахунок виконання зобов'язання за реквізитами, зазначеними в призначенні платежу, а саме за вже поставлений від ТОВ «Ньютон-Промсервіс» на підставі накладних та відповідних рахунків товар
Суд бере до уваги також значний проміжок часу (з 08.08.2022 і аж по дату звернення з позовом 09.05.202), протягом якого відповідач не звертався ні до позивача, ні до правоохоронних органів чи суду щодо фактів не передання йому товару за відповідними видатковими накладними та сплаченими ним рахунками, реквізити яких він вказав у призначенні платежу.
У даному випадку сукупність встановлених обставин, зокрема зміст здійсненого відповідачем платежу, його спрямованість на оплату конкретного товару та відсутність ознак випадковості чи технічної помилки при здійсненні платежу, свідчить про наявність між сторонами правовідносин, пов'язаних із вчиненням господарської операції.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що часткову оплату боргу в розмірі 115333,92 грн відповідачем було здійснено шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача 08.08.2022 та 10.10.2022, тобто в період, коли місто Херсон вже було окупованим. Проте, ні доказів існуванні інших, окрім як спірного у даній справі договору поставки між позивачем та відповідачем не укладалося, ні доказів того, що ці кошти направлено помилково, ні інших дій з боку відповідача про помилковість направлення на рахунок ТОВ «Ньютон-Промсервіс» коштів матеріали справи не містять.
Окрім того, як вбачається з обставин справи, обов'язок відповідача оплатити поставлений позивачем товар згідно з договором здебільшого сплив щодо всієї суми боргу ще до того моменту, як місто Херсон було визнано окупованим, зокрема, з 01.03.2022, що встановлено Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, а також аналогічним переліком, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376. Отже, відповідач мав виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем ще до початку окупації, а відтак не може посилатися на таку окупацію в обґрунтування відсутності підстав для здійснення належного розрахунку.
Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2026 у справі №911/969/24 зазначила: « 81. Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв'язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
82. Подібний підхід узгоджується також із правовими концепціями, яких дотримуються вищі суди інших демократичних держав із розвинутою ринковою економікою. Зокрема, у країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов'язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Аналогічний зміст має іспанська doctrina de los actos propios, яка виключає можливість діяти всупереч власній попередній поведінці, а також французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов'язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності».
Таким чином, дії покупця, який прийняв поставлений за договором № 266 від 14.06.2021 товар без жодних зауважень, а згодом ухиляється від оплати поставленого товару та просить визнати це зобов'язання нікчемним суперечить його попередній поведінці та свідчить про явну недобросовісність з його боку.
З урахуванням викладеного вище суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування доводів позивача щодо беззаперечного прийняття товару уповноваженими на це відповідачем особами.
В свою чергу, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, товар був поставлений позивачем та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною, а отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних. При цьому, цей товар не був повернутий відповідачем, як нереалізований та не був оплачений.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Суд дійшов висновку, що строк оплати товару в сумі 680349,16 грн настав, оскільки відповідач не скористався своїм правом, відповідно до п. 3.7 договору, на повернення нереалізованого товару. Отже, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар по договору поставки від 14.06.2021 № 266 в сумі 680349,16 грн.
Враховуючи, що строк оплати товару за спірним договором є таким, що настав, бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення заборгованості в сумі 680349,16 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Посилання ТОВ «Авангард-Опт» норми ст.ст. 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» судом відхиляються, оскільки обов'язок виконання грошових зобов'язань ТОВ «Авангард-Опт» з оплати поставленого позивачем товару переважно виник до початку тимчасової окупації м. Херсона, невиконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару мало місце і до вказаних обставин, а поставка товару за видатковими накладними № 1173 та № 1174 від 27.07.2022 була повністю оплачена відповідачем, відтак, на переконання суду, не підлягають застосуванню положення ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у поточній справі та правові висновки, викладені у справі № 908/1162/23, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у справі № 916/2065/24.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов'язань за договором поставки №266 від 14.06.2021 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а отже обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем жодним чином не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Позивачем під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в загальній сумі 10205,24 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 2823-6713-6505-8371 від 09.05.2024. При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в спірному випадку становить 8164,19 грн.
Судовий збір в сумі 2041,05 грн може бути повернуто судом з Державного бюджету України за клопотанням позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладення на відповідача в розмірі 8164,19 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Згідно з ч.ч.7, 9 ст.129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Судом встановлено, що 01 травня 2024 року між ТОВ «Ньютон-Промсервіс» (далі - замовник) та адвокатом Стовбою Олексієм Вячеславовичем (далі - адвокат) був укладений договір про надання правничої допомоги №010524 НПС (далі - договір), згідно умов п. 1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу замовнику у Господарському суді Одеської області по господарській справі за позовом ТОВ «Ньютон-Промсервіс» до ТОВ «Авангард-Опт» про стягнення заборгованості за договором № 266 від 14.06.2021.
Відповідно до п. 1.2. договору, адвокат надає правову допомогу у вигляді: підбору релевантного законодавства України і судової практики судів України для захисту прав і законних інтересів замовника; збору документів і формування доказової бази для доведення позовних вимог у суді; підготовки, написання і подання позовної заяви, інших необхідних процесуальних документів (заяв, відзивів, скарг, клопотань, пояснень тощо); представництва інтересів замовника у судовому засіданні у Господарському суді Одеської області у дистанційному режимі; виїзду у Господарський суд Одеської області для участі у судовому засіданні у разі його проведення у режимі офф-лайн; участі у розгляді справи, наданні та дослідженні доказів, судових дебатах, тощо; вчиненні інших дій, передбачених законодавством.
Пунктами 4.1. - 4.3. договору встановлено, що гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів замовника та надання йому інших видів правової/правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Гонорар за ведення зазначеної у п. 1.1. даного договору господарської справи у Господарському суді Одеської області складається із узгодженої сторонами фіксованої суми і становить 50 000,00 гривень. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає замовник.
За умовами п. 4.4. договору гонорар перераховується у безготівковому порядку на рахунок адвоката протягом місяця з моменту підписання цього договору.
Згідно з платіжною інструкцією №9994 від 07.05.2024, ТОВ «Ньютон-Промсервіс» оплатило адвокату Стовбі Олексію В'ячеславовичу 50 000,00 грн за надання правничої допомоги згідно вказаного вище договору.
11.03.2026 сторонами підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким, на підставі договору №010524НПС про надання правничої допомоги від 01.05.2024 адвокатом були надані наступні послуги: підбор релевантного законодавства України і судової практики судів України для захисту прав і законних інтересів замовника; збір документів і формування доказової бази для підготовки та подачі позовної заяви до ТОВ «Авангард-Опт» про стягнення заборгованості за договором від 14.06.2021 № 266 в розмірі 680349,16 грн; підготовка, написання і подання позовної заяви до Господарського суду Одеської області; підготовка і подання заперечень проти клопотання відповідача про призупинення провадження по справі № 916/2065/24; підготовка і подання апеляційної скарги до Апеляційного господарського суду Одеської області на ухвалу про зупинення провадження по справі; підготовка та подання заяви про відновлення провадження по справі № 916/2065/24 у Господарському суді Одеської області; моніторинг руху справи № 916/2065/24 та надходження документів від ТОВ «Авангард-Опт» до Господарського суду Одеської області; участь у судових засіданнях.
У вказаному акті також відзначено, що замовник оплатив послуги адвоката згідно умов договору у повному обсязі у розмірі 50000,00 грн та не має претензій до якості наданих послуг та строків їх надання адвокатом.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятої, шостої статті 126 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі №921/370/24 від 24.06.2025.
Між тим, у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року №910/13071/19 вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу свободи договору та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
У постанові від 31.05.2022 у справі №927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: «Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено».
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що позивачем надано докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді. Разом з цим, у даній справі відповідач не подав до суду письмової позиції з приводу заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та не заявив клопотання про зменшення таких витрат.
Зважаючи на положення статті 126 ГПК України, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, зважаючи на відсутність заперечень відповідача або клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, проаналізувавши надані представником позивача докази витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає надані докази такими, що підтверджують витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» на професійну правничу допомогу у справі № 916/2065/24 у розмірі 50000,00 грн як такі, що відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування витрат на оплату правової допомоги у сумі 50000,00 грн належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (73039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, № 24, код ЄДРПОУ 43331493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньютон-Промсервіс» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, № 9, кв. 110, код ЄДРПОУ 35348880) суму основної заборгованості в розмірі 680 349 (шістсот вісімдесят тисяч триста сорок дев'ять) грн 16 коп, судовий збір в розмірі 8 164 (вісім тисяч сто шістдесят чотири) грн 19 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 13 травня 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський