ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.05.2026Справа № 910/14264/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за скаргою на дії Київської міської ради державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції
за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (02094, місто Київ, вул. Ю. Поправки, будинок 14-А) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ФІРОС» (03127, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 100/2, ідентифікаційний код юридичної особи 39488451) скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку
Представники:
від Стягувача: Буханистий О.В. (представник в порядку самопредставництва);
від Боржника: не з'явились;
від ДВС: не з'явились;
від прокуратури: не з'явились;
Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРОС» (надалі також - «Відповідач») про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 року по справі №910/14264/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року, у задоволенні позовних вимог Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРОС» про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 26.11.2025 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та про зобов'язання ТОВ "ФІРОС" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі скасовано та прийнято в цій частині нове рішення.
Позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 28.03.2019, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023).
Повернуто від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 кв. м на вул. Березняківській, 18 у Дніпровському районі міста Києва.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" на нежитлову будівлю - кафе загальною площею 692,3 кв.м змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у сумі 12 112,00 грн, за подання апеляційної скарги у сумі 9084,00 грн та за подання позовної заяви у сумі 6056,00 грн.
17.12.2025 року на виконання постанови Верховного Суду від 26.11.2025 року по справі №910/14264/24 було видано Накази.
28.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Київської міської ради надійшла скарга на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі №910/14264/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2026 року розгляд скарги Київської міської ради на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі №910/14264/24 призначено на 13.05.2026 року.
07.05.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшли матеріали виконавчого провадження.
В судовому засіданні 13.05.2026 року представник Скаржника підтримав вимоги та доводи скарги, просив суд її задовольнити. Представники боржника, прокуратури та Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету осіб.
Відповідно до частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Таким чином, неявка в судове засідання представників учасників судового процесу не перешкоджає розгляду скарги по суті.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що скарга Київської міської ради на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі №910/14264/24 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. (п.1 ч. 1 ст. 3 Закону)
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки;
6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У рішеннях ЄСПЛ неодноразово зверталася увага, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною, але невід'ємною частиною судового розгляду, невід'ємною стадією процесу правосуддя (див. рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України", від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України тощо).
Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
ЄСПЛ зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (рішення від 06.09.2007 у справі "Моргуненко проти України" та від 27.11.2008 у справі "Крутько проти України").
Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - логічно та функціонально відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); обов'язкове виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист (перше речення абзацу восьмого, абзац чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 року № 2-р(II)/2019).
Окрім цього, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2024 № 6-р(ІІ)/2024 вказував, що виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов'язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади (п.4.5 рішення).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»)
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 року по справі №910/14264/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року, у задоволенні позовних вимог Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРОС» про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 26.11.2025 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та про зобов'язання ТОВ "ФІРОС" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі скасовано та прийнято в цій частині нове рішення.
Позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 28.03.2019, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023).
Повернуто від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 кв. м на вул. Березняківській, 18 у Дніпровському районі міста Києва.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" на нежитлову будівлю - кафе загальною площею 692,3 кв.м змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у сумі 12 112,00 грн, за подання апеляційної скарги у сумі 9084,00 грн та за подання позовної заяви у сумі 6056,00 грн.
17.12.2025 року на виконання постанови Верховного Суду від 26.11.2025 року по справі №910/14264/24 було видано Накази.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1, 06.02.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №910/14264/24 виданого 17.12.2025 року Господарським судом міста Києва про повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 кв. м на вул. Березняківській, 18 у Дніпровському районі міста Києва.
06.02.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанови про розмір мінімальних витрат на виконавче провадження, стягнення виконавчого збору, арешт коштів боржника.
24.02.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено Акт державного виконавця, за яким проведено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Березняківсьа, 18, встановлено, що за вказаною адресою знаходяться торговельні приміщення, боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" за вказаною адресою відсутній, товариство фактично не перебуває.
31.03.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено Акт державного виконавця, за яким проведено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Березняківсьа, 18, встановлено, що боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" за вказаною адресою відсутній, товариство фактично не перебуває, рішення не виконано.
31.03.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про накладення штрафу.
14.04.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено Акт державного виконавця, за яким проведено виїзд за адресою: м. Київ, вул. Березняківсьа, 18, встановлено, що боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" за вказаною адресою відсутній, товариство фактично не перебуває, рішення не виконано. Фактично за вказаною адресою знаходяться торговельні приміщення.
14.04.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про накладення штрафу.
23.04.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, направлено повідомлення про вчинення боржником Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.4 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої та другої цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з частиною третьою цієї статті виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (абзац другий частини третьої статті 63 ЗУ «Про виконавче провадження»).
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (абзац третій частини третьої статті 63 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Отже, відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (див. підпункт 8.2 постанови КГС ВС від 25.09.2020 у справі № 924/315/17).
В обох випадках, про які йдеться в абзацах другому та третьому частини третьої статті 63 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець має звернутись до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення. Однак ухвалити постанову про закінчення виконавчого провадження після такого звернення виконавець може лише у разі невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконане без його участі (абзац третій частини третьої статті 63 вказаного Закону). Якщо ж судове рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець після відповідного звернення до правоохоронних органів не закінчує виконавче провадження, а продовжує вживати передбачені Законом I заходи, спрямовані на примусове виконання такого рішення.
При цьому накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 607/2547/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20.
Суд враховує вказані вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Разом із цим, Суд зазначає, що в даному випадку державним виконавцем не обґрунтовано, в чому полягає неможливість виконання судового рішення без участі боржника (в даному випадку повернути нерухоме майно) також у порядку, передбаченому статтями 10 і 60 ЗУ «Про виконавче провадження», а також положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Мін'юсті 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція) (див. mutatis mutandis висновки КГС ВС, викладені у підпункті 4.18 постанови від 13.09.2021 у справі №902/862/15).
Так, судовим рішенням було повернуто від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 кв. м на вул. Березняківській, 18 у Дніпровському районі міста Києва. На виконання цього рішення видано наказ, який пред'явлено до виконання у ВДВС.
23.04.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, направлено повідомлення про вчинення боржником Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України. При цьому, державний виконавець посилався на положення п.11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, під час розгляду даної скарги Судом не встановлено обставин, які свідчать про неможливість виконання вказаного судового рішення без участі боржника. Суд звертає увагу, що державний виконавець ухвалив постанову з порушенням положень частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки матеріали виконавчого провадження НОМЕР_1 не містять доказів фактичного виконання рішення суду у цій справі.
І хоча судовим рішенням повернуто від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРОС" Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 кв. м на вул. Березняківській, 18 у Дніпровському районі міста Києва, однак не є нерозривно пов'язаним з його особою та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання.
У цьому висновку Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, а також постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
У рішенні у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
У рішенні у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини no. 15729/07, від 05.07.2012).
З огляду на встановлені обставини, Суд приходить до висновку про те, що державною виконавчою службою не спростовано, а матеріали справи не містять доказів, що державний виконавець вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого документу №910/14264/24, виданого 17.12.2025 року Господарським судом міста Києва, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених Законом України.
Звертаючись із вказаною скаргою Київська міська рада просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стрельця В.Ю. від 23.04.2026 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/14264/24 про зобов'язання ТОВ «Фірос» повернути Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 м2 на вулиці Березняківській, будинок 18 у Дніпровському районі міста Києва.
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, §59); "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України", заява № 38722/02, §75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07, §29).
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Враховуючи те, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, Суд зазначає, що постанова, якою закінчено виконавче провадження НОМЕР_1, перешкоджає стягувачу за виконавчим документом реалізувати свої права на примусове виконання остаточного судового рішення.
Разом із цим Закон України "Про виконавче провадження" передбачає можливість відновлення виконавчого провадження.
Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14 та від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20).
Так, відповідно до висловлених Великою Палатою Верховного Суду висновків про застосування частини першої статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" (постанови від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 та від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20) постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.
Беручи до уваги викладене, Суд зазначає, що в цій ситуації ефективним засобом, здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного судового рішення, є скасування постанови, оскільки після її скасування виконавче провадження НОМЕР_1 в силу частини першої статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно зі ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про задоволення скарги Київської міської ради на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі №910/14264/24 в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стрельця В.Ю. від 23.04.2026 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Щодо вимоги скаржника про зобов'язання Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/14264/24 про зобов'язання ТОВ «Фірос» повернути Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 м2 на вулиці Березняківській, будинок 18 у Дніпровському районі міста Києва, слід зазначити таке.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (в тому числі, зобов'язувати орган виконавчої служби відновити виконавчі провадження), а за результатами розгляду скарги суд може лише зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Водночас, статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що:
- у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
- у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Отже, відповідно до положень ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець після одержання судового рішення яким постанову про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнано судом незаконною чи скасовано, має обов'язок відновити відповідне виконавче провадження, проте на даний час виконання такого обов'язку ним ще не було порушено.
При цьому Суд звертається до правового висновку, який викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, згідно з якою ефективним засобом, здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного судового рішення, є скасування постанови про закриття виконавчого провадження, оскільки після її скасування виконавче провадження в силу ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.
За таких обставин вимога скаржника про зобов'язання Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/14264/24 про зобов'язання ТОВ «Фірос» повернути Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:137:0023) площею 0,0762 га, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 692,3 м2 на вулиці Березняківській, будинок 18 у Дніпровському районі міста Києва не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 345 Господарського процесуального кодексу України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Суд звертає увагу про необхідність відповідного органу державної виконавчої служби повідомити суд і заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 234, 235, 339, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу Київської міської ради на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі №910/14264/24 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стрельця Валентина Юрійовича про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 23.04.2026 року щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 року по справі №910/14264/24.
3. В іншій частині скарги - відмовити.
4. Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, повідомити Суд і Заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
5. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Дата підписання та складання повного тексту ухвали:13 травня 2026 року.
Суддя О.В. Чинчин