ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
12.05.2026Справа № 910/4372/26
Господарський суд міста Києва у складі Демидової М.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" від 01.05.2026 про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" (04107, вул. Печенізька, буд.8, м. Київ, код 41763426)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАКУПІВЛІ КОМ" (03039, вул. Ізюмська,буд. 5 Б, м. Київ, код 43702365)
про визнання недійсною специфікації до договору поставки
16.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАКУПІВЛІ КОМ" про визнання недійсною специфікації до договору поставки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що специфікація №26590785 від 22.01.2025 до договору №1007/1 від 10.07.2024 не підписувалась директором ТОВ «БГМ-АГРО», документи у підтвердження повноважень підписанта не надавались, повідомлення про перемогу в закупівлі отримано лише 03.06.2025 (після дати документа), умови суперечать тендерній пропозиції, а підпис має ознаки підробки, що свідчить про відсутність волевиявлення та є підставою для недійсності правочину, у зв'язку з чим позивач просить визнати зазначену специфікацію недійсною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" залишено без руху, постановлено позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду доказів доплати судового збору у розмірі 1 996,80 грн.
27.04.2026 в межах строку, встановленого ухвалою суду від 21.04.2026, від позивача надійшла заява із усуненими недоліками на виконання ухвали суду від 21.04.2026.
Ухвалою від 24.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/4372/26 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.05.26 о 11:00 год; учасникам справи встановлено строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог; зобов'язано позивача надати суду додаткові письмові пояснення із обгрунтуванням підстав витребування окремо кожного з доказів, про які йдеться у прохальній частині позовної заяви, пояснити, чи вживалися позивачем у справі заходи для самостійного отримання зазначених доказів; конкретизувати пункт 5 прохальної частини позовної заяви.
29.04.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем внаслідок необґрунтованих дій позивача.
01.05.2026 позивачем через систему "Електронний суд" подано заперечення на заяву від 29.04.2026.
01.05.2026 позивачем через систему "Електронний суд" подано заяву про забезпечення позову.
01.05.2026 позивачем через систему "Електронний суд" подано додаткові пояснення по справі.
07.05.2026 позивачем через систему "Електронний суд" подано заперечення на заяву від 29.04.2026 з додатками.
07.05.2026 позивачем через систему "Електронний суд" подано заяву про забезпечення позову (аналогічну).
Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з перебуванням судді Демидової М.О. у службовому відрядженні заява про забезпечення позову розглядається судом після повернення судді до виконання службових обов'язків.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" про забезпечення позову суд дійшов викладених нижче висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Отже, у відповідності до господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується, зокрема: 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
У заяві про забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" просить суд:
1) зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5250/25 від 30.10.2025 в межах зведеного виконавчого провадження №80706935, а також у межах виконавчих проваджень №80706468 та №80706718 у випадку вчинення виконавчих дій поза межами зведеного провадження;
2) заборонити приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо:
- списання коштів;
- реалізації майна;
- звернення стягнення на рахунки ТОВ «БГМ-АГРО».
В обґрунтування заяви про забезпечення позову товариство зазначає, що предметом спору у даній справі є дійсність специфікації №26590785 від 22.01.2025 до договору поставки №1007/1 від 10.07.2024, яка, за твердженням позивача, не підписувалась директором ТОВ «БГМ-АГРО», містить ознаки підробки підпису та не відображає волевиявлення товариства на її укладення.
Заявник посилається на те, що спірна специфікація наразі використана як основний доказ у справі №910/5250/25, на виконання рішення у якій приватним виконавцем відкрито виконавчі провадження №80706468 та №80706718, які об'єднано у зведене виконавче провадження №80706935. У межах виконавчого провадження накладено арешт на кошти та майно позивача, а також вчиняються виконавчі дії щодо примусового виконання судового рішення.
На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до примусового списання коштів, реалізації майна та настання незворотних наслідків для господарської діяльності товариства ще до вирішення спору по суті, що істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову.
Суд відзначає, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21).
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
За змістом статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Верховний Суд звертає увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а, отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №925/731/18, відповідно до якої вжиття заходів забезпечення позову не може фактично призводити до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Так, Верховний Суд зазначив, що заходи забезпечення у вигляді заборони звернення стягнення у межах виконавчого провадження фактично були спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчило про втручання у процедуру виконання такого рішення та порушення прав стягувача.
Судом встановлено, що заявник у даній справі просить зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5250/25 від 30.10.2025 в межах виконавчих проваджень №80706935, №80706468 та №80706718, а також заборонити приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо списання коштів, реалізації майна та звернення стягнення на рахунки позивача.
Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову та свідчить про втручання у процедуру примусового виконання судового рішення.
Крім того, суд враховує, що заявлені заходи забезпечення фактично є тотожними результату, на досягнення якого спрямоване звернення заявника, оскільки їх застосування призведе до повного блокування виконання судового рішення до вирішення спору по суті.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині вимог про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5250/25 (від 30.10.2025 - дату судового рішення у заяві про забезпечення позову заявником не зазначено), оскільки заявлені заходи фактично спрямовані на втручання у процедуру виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
3) Також заявник просить суд заборонити приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо:
- списання коштів;
- реалізації майна;
- звернення стягнення на рахунки ТОВ «БГМ-АГРО».
Заявлена вимога сформульована узагальнено та не містить належної конкретизації щодо конкретного виконавчого провадження, переліку виконавчих дій, майна чи рахунків, стосовно яких заявник просить застосувати відповідні обмеження.
Зокрема, заявником не конкретизовано:
- у рамках якого саме виконавчого провадження приватним виконавцем вчиняються або можуть вчинятися певні виконавчі дії;
- яке саме майно заявника підлягає захисту;
- щодо яких саме рахунків слід застосувати заборону їх арешту;
- які саме виконавчі дії мають бути заборонені;
- у чому полягає неможливість застосування менш обтяжливих заходів забезпечення
позову.
Суд зазначає, що заявлена вимога про заборону приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії фактично спрямована на істотне обмеження процедури примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, та виходить за межі мети інституту забезпечення позову.
При цьому предметом спору у даній справі є дійсність специфікації №26590785 від 22.01.2025 до договору поставки №1007/1 від 10.07.2024, а не правомірність дій приватного виконавця чи законність виконавчого провадження.
Суд також зазначає, що заявником не доведено наявності обставин, які б свідчили про протиправність дій приватного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, а також не наведено належних і допустимих доказів того, що саме вчинення відповідних виконавчих дій унеможливить ефективний захист його прав у межах даної справи.
Крім того, застосування такого заходу забезпечення позову призвело б до фактичного втручання у процедуру примусового виконання судового рішення, блокування здійснення виконавчих повноважень та обмеження прав стягувача на виконання судового рішення, що порушує баланс інтересів сторін виконавчого провадження.
Більше того, заявлений захід забезпечення за своїм змістом фактично спрямований на недопущення настання правових наслідків виконання судового рішення у справі №910/5250/25 від 30.10.2025, що за своєю суттю є фактичним зупиненням виконання такого рішення до розгляду справи по суті.
Отже, заявником не доведено, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав у межах даного судового провадження.
У сукупності наведене свідчить, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову спрямовані не на забезпечення ефективного захисту прав у межах даного спору, а фактично на зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, та блокування здійснення виконавчих дій у межах відкритого виконавчого провадження, що є неприпустимим у розумінні статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" (04107, вул. Печенізька, буд.8, м. Київ, код 41763426) у задоволенні заяв про забезпечення позову від 01.05.2026 та від 07.05.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (12.05.2026) та може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання у відповідності до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Марія ДЕМИДОВА