вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
про закриття провадження у справі
13.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1062/26
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Фізичної особи-підприємця Міщенко Валерії Валеріївни, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 24085,31 грн.
Без участі представників сторін.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Міщенко Валерії Валеріївни заборгованості в сумі 24085,31 грн, з яких: 19822,95 грн - основний борг, 183,48 грн - плата за абонентське обслуговування, 964,02 грн - пеня, 2322,98 грн - інфляційні втрати, 791,88 грн - 3% річних.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3328,00 грн позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань з оплати спожитої ним теплової енергії за період із січня по березень 2024 року, з грудня 2024 року по березень 2025 року та внесення плати з абонентського обслуговування за період із січня 2024 року по жовтень 2025 року за типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Миколи Зінчевського, буд. 1, прим. 2, що є публічним договором приєднання та обліковується у заявника за реквізитами № 5019/жб/2 від 01.11.2021.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 06.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу для подання відзиву на позов встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали суду.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк не скористався.
Про відкриття провадження у справі та можливість подання заяв по суті справи відповідач повідомлявся відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення 14.03.2026 ухвали суду від 06.03.2026 і свідчить про обізнаність відповідача із судовим провадженням у справі (а.с. 102).
Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.
За змістом частини третьої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" систему судоустрою складають: місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд.
Відповідно до статті 21 цього Закону видами місцевих судів є місцеві загальні суди, місцеві господарські суди та місцеві адміністративні суди.
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція цивільних, господарських та адміністративних судів, - це стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 20 Господарського процесуального кодексу України, стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Згідно з частинами першою, третьою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Частиною другою статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Звідси можна дійти висновку, що місцеві загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Місцеві господарські суди розглядають спори, які виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності між сторонами, які є юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, державними органами, органами місцевого самоврядування, а також фізичними особами, які не є підприємцями але у випадках, якщо справа за їхньої участі віднесена законом до юрисдикції господарського суду.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Отже, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Господарський суд враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
Відповідно до наданої позивачем копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії НМХ № 151470 від 16.11.2017 спадкоємцем майна - нежитлового приміщення, вбудованого-прибудованого в перший поверх чотирьохповерхового житлового будинку, яке згідно із правовстановлюючим документом та технічним паспортом має загальну площу 79,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є Міщенко Валерія Валеріївна.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії, посилаючись на те, що між сторонами існують правовідносини з надання та споживання комунальних послуг.
Однак докази використання відповідачем спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні.
Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.
У даному випадку власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг є Міщенко Валерія Валеріївна як фізична особа.
Верховний Суд виснував, що якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, постанова КГС ВС від 29.02.2024 у справі № 920/657/23).
З огляду на наведене, даний спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства (аналогічна правова позиція в подібних справах викладена в постановах Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 904/5163/23, від 25.09.2025 у справі № 904/427/25, від 10.02.2026 у справі № 904/2546/25, від 09.03.2026 у справі № 904/5169/24).
За загальним правилом, передбаченим частиною другою статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Наведена норма процесуального права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).
Відповідно до частини третьої статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 ГПК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, позивач не позбавлений права звернутися з клопотанням про повернення судового збору у сумі 3328,00 грн, сплаченого ним за платіжною інструкцією № 16437 від 19.02.2026.
Керуючись ст.ст. 231 - 235 ГПК України, господарський суд
Закрити провадження у справі № 904/1062/26 за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Фізичної особи-підприємця Міщенко Валерії Валеріївни про стягнення 24085,31 грн, з яких: 19822,95 грн - основний борг, 183,48 грн - плата за абонентське обслуговування, 964,02 грн - пеня, 2322,98 грн - інфляційні втрати, 791,88 грн - 3% річних.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 13.05.2026 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Суддя І.І. Колісник