06.05.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4841/22 (904/2023/25)
Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),
суддів: Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.
секретар судового засідання: Рибалка Г.Д.
представники сторін:
від третьої особи-1: Нечитайло Т.В. (адвокат);
інші учасники не з'явились.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 (повний текст складено 09.03.2026), суддя Суховаров А.В.
у справі № 904/4841/22 (904/2023/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" в особі арбітражного керуючого Микитюка А.І.
до ОСОБА_1 , м. Дніпро,
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", Хмельницька область, Славутський район, село Крупець,
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Кривий Ріг,
про стягнення заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн.
в межах справи №904/4841/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", село Крупець, Шепетівський район, Хмельницька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка", Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка
про визнання банкрутом
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українка" в особі арбітражного керуючого Микитюка А.І. звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» (ідентифікаційний код 30791393) заборгованість в сумі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" вказує, що в процесі ліквідаційної процедури ТОВ "Українка" виявлено, що протягом 2019-2021 років у розпорядження відповідача від ТОВ "Українка" перейшли грошові кошти без достатньої правової підстави на загальну суму 3 740 052,85 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної суми з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі № 904/4841/22 (904/2023/25) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" в особі арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", третьої особи-2 - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 1 000 000, 00 грн. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українка" суму 1 000 000,00 грн. заборгованості, 12 000, 00 грн. судового збору.
Судове рішення мотивоване тим, що наявні обставини свідчать про недоведеність тверджень відповідача в частині повернення отриманих від ТОВ «Українка» грошових коштів.
Не погодившись з рішенням суду, через систему “Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі 904/4841/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
У поданій скарзі Скаржник посилається на те, що заборгованість по зазначеним в позовній заяві платежам була відсутня. Зазначене підтверджується долученим Відповідачем актом звіряння розрахунків.
Окремо Скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що квитанції до прибуткового касового ордеру не можуть вважатися належним та допустимим доказом.
У поданому 21.04.2026 відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "УКРАЇНКА" заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
В обґрунтування заявленої позиції Позивач зазначає, що Відповідачем не надано належних та допустимих первинних доказів погашення заборгованості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Мартинюка С.В. (доповідач), судді - Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/4841/22 (904/2023/25) залишено без руху.
08.04.2026 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучило докази належного виконання ухвали від 01.04.2026.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/4841/22 (904/2023/25). Розгляд справи №904/4841/22 (904/2023/25) призначено у судовому засіданні на 06.05.2026.
21.04.2026 до суду через систему “Електронний суд» від ТОВ "УКРАЇНКА" надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “Українка» (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором ТОВ “Українка» призначено арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво № 1335 від 19.07.2013р.; адреса офісу: 76009, м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, 15, оф. 59; адреса для кореспонденції: 76018, м.Івано-Франківськ, вул.Залізнична, 3/28; РНОКПП НОМЕР_2 ).
В процесі ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» ліквідаторам виявлено, що протягом 2020-2021р.р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» у розпорядження Пшеничного Дмитра Анатолійовича, перейшли грошові кошти на загальну суму 3 740 052, 85 грн. шляхом здійснення з 13 серпня 2020 року по 29 березня 2021 року 28-ми перерахувань з призначенням платежів: «ВИДАЧА КОШТIВ ПIД ЗВIТ НА ЗАКУПIВЛЮ СГ ПРОДУКЦIЇ БЕЗ ПДВ».
Листом №1 від 06.03.2025 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості на суму 3 740 052, 85 грн.
Відповідач не надав відповідь на вищевказану вимогу ліквідатора, підтверджуючі документи не направив, заборгованість не погасив.
За викладених обставин, позивач стверджує про факт утримання відповідачем у себе грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» на вказану суму без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» заборгованості, розмір якої відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 22.08.2025, становить суму 1 000 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти.
Згідно ч. 1 ст. 61 КУзПБ вбачається, ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем факт отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» грошових коштів у розмірі 3 740 052, 85 грн. шляхом здійснення з 13 серпня 2020 року по 29 березня 2021 року 28-ми перерахувань з призначенням платежів: «ВИДАЧА КОШТIВ ПIД ЗВIТ НА ЗАКУПIВЛЮ СГ ПРОДУКЦIЇ БЕЗ ПДВ».
Поряд з цим, Скаржник у поданому відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначає, що він у періоди з 08.03.2021 року по 11.03.2021 року та з 28.10.2021 року по 18.02.2022 року повернув готівкою у касу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українка» грошові кошти на суму 3 740 000, 00 грн. відповідно до 75-ти квитанцій до прибуткових касових ордерів:
№ 100 від 08.03.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 101 від 09.03.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 102 від 10.03.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 103 від 11.03.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 390 від 28.10.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 401 від 01.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 402 від 02.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 403 від 03.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 404 від 04.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 405 від 05.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 406 від 08.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 407 від 09.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 408 від 10.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 409 від 11.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 410 від 12.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 415 від 15.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 416 від 16.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 419 від 17.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 420 від 18.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 421 від 19.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 424 від 22.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 425 від 23.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 426 від 25.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 427 від 26.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 428 від 29.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 429 від 30.11.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 430 від 01.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 431 від 02.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 432 від 03.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 433 від 06.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 434 від 07.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 435 від 08.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 436 від 09.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 437 від 10.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 439 від 14.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 440 від 15.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 441 від 16.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 442 від 17.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 443 від 20.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 444 від 21.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 445 від 22.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 446 від 24.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 448 від 28.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 449 від 29.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 450 від 30.12.2021 р. на суму 50 000 грн.
№ 480 від 10.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 481 від 11.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 482 від 12.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 483 від 13.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 484 від 14.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 485 від 17.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 486 від 18.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 487 від 19.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 488 від 20.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 489 від 21.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 490 від 24.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 491 від 25.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 493 від 26.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 493 від 27.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 494 від 28.01.2022 р . на суму 50 000 грн.
№ 496 від 31.01.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 497 від 01.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 498 від 02.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 499 від 03.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 501 від 04.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 502 від 07.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 503 від 08.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 504 від 09.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 505 від 10.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 506 від 11.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 507 від 14.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 508 від 15.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 509 від 16.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 510 від 17.02.2022 р. на суму 50 000 грн.
№ 511 від 18.02.2022 р. на суму 40 000 грн.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017 року затверджено "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (далі - Положення № 148).
Згідно з п.3 Положення №148 надано наступні визначення термінів:
готівкові розрахунки/розрахунки готівкою - платежі готівкою суб'єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна; журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів - документ, що застосовується для реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів та інших касових документів;
каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівки, інших цінностей, касових документів;
касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі; касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси;
касові операції - операції суб'єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку;
книга обліку доходів і витрат/книга обліку доходів - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. книга обліку виданої та прийнятої старшим касиром готівки - книга, що застосовується для обліку готівки та сплачених документів;
ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час та забезпечити роботу на початку наступного робочого дня; оприбуткування готівки - проведення суб'єктами господарювання обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі/книзі обліку доходів і витрат/книзі обліку доходів/фіскальному звітному чеку/електронному фіскальному звітному чеку/розрахунковій квитанції.
Відповідно до п. 5 Положення №148 суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Суб'єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
Відповідно до п.11 Положення № 148 готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі. Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств та їх відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Відповідно до п.15 Положення №148, установи/підприємства мають право тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують самостійно встановлений ними ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує самостійно встановлений ліміт каси, здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи установ/підприємств мають право здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас юридичних осіб або банку чи небанківської установи для її переказу і зарахування на банківські рахунки юридичних осіб.
Відповідно до п.23 Положення №148, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.
Відповідно до п.25 Положення №148, приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.
Відповідно до п.26 Положення №148, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки підписуються керівником і головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником. До видаткових ордерів додаються заяви на видачу готівки, розрахунки.
Відповідно до п.29 Положення № 148, приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі.
Відповідно до п.33 Положення №148 прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості.
Відповідно до п. 38 Положення №148 установи/підприємства зобов'язані мати касу, а їх керівники зобов'язані забезпечити облаштування цієї каси та зберігання готівки у ній. Керівники несуть відповідальність у встановленому законодавством України порядку за нестворення умов для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування. Установі/підприємству забороняється зберігати в касі готівку та інші цінності, що не є його власністю.
Відповідно до п. 39 Положення № 148, установи/підприємства відображають у касовій книзі усі надходження і видачу готівки в національній валюті.
Відповідно до п. 48 Положення № 148, установа/підприємство визначає і встановлює за погодженням з банком (у якому відкрито рахунок установи/підприємства, на який зараховуються кошти) строки здавання ним готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках відповідно до таких вимог: для установ/підприємств, розташованих у населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п'ять робочих днів.
Відповідно до п.53 Положення № 148, ліміт каси вважається нульовим, якщо установою/підприємством його не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення). Уся готівка, що перебуває в касі установи/підприємства на кінець робочого дня і не здана нею/ним відповідно до вимог цього Положення, уважається понадлімітною, якщо установою/підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення).
З огляду на викладене апеляційний суд зазначає, що отримання готівкових коштів ТОВ «Українка» від відповідача зумовлює зарахування вказаних коштів на банківський рахунок ТОВ «Українка» або витрачання вказаних коштів на товари/роботи/послуги відповідно до чинного законодавства, що передбачає надання відповідних доказів.
Враховуючи наведене колегія суддів виснує про те, що внесення відповідачем готівкових коштів в касу ТОВ «Українка» не свідчить про здійснення господарської операції, яка характеризується зміною структури активів в розумінні Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
За змістом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій
У постанові від 16.03.2021 у справі №580/2490/19 Верховний Суд зазначив, що однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме по собі оформлення квитанцій до прибуткових касових ордерів не є належним доказом отримання ТОВ «Українка» грошових коштів від відповідача. Крім того, проведення готівкового розрахунку в даному випадку відбувалось поза межами каси ТОВ «Українка».
Також, слід зазначити, що на підтвердження факту повернення ТОВ «Українка» грошових коштів, відповідачем долучено, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордеру №390 від 28.10.2021 року на суму 50 000, 00 грн.
Однак, за змістом інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 перебував за межами України, оскільки його повернення на територію України зафіксовано у пункті пропуску «Харків» 29 жовтня 2021 року.
Викладені обставини унеможливлюють повернення відповідачем грошових коштів ТОВ «Українка» 28.10.2021 року у спосіб, про який стверджує відповідач, а саме - шляхом передання готівки колишньому керівнику ТОВ «Українка» ОСОБА_3 .
Враховуючи зазначене, у колегія суддів відсутні підстави вважати доведеним факт повернення грошових коштів ТОВ «Українка» на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру №390 від 28.10.2021 року, яка оформлена у період перебування відповідача поза межами України.
При цьому, твердження відповідача про внесення готівки третіми особами в касу ТОВ «Українка» від імені ОСОБА_1 відхиляються судом, з огляду на відсутність доказів надання іншим особам повноважень на здійснення відповідних дій від імені ОСОБА_1 .
Щодо тверджень відповідача про те, що він не перебував у трудових відносинах з ТОВ «Українка», та не був уповноваженою чи посадовою особою даного товариства, а отже не може нести відповідальність за дії посадових осіб ТОВ «Українка» в частині належного ведення бухгалтерського та податкового обліку, апеляційний суд зазначає, що факт відсутності трудових відносин між ТОВ «Українка» та Пшеничним Д.А. не свідчить про доведеність тверджень відповідача стосовно повернення ним в касу ТОВ «Українка» грошових коштів, щодо стягнення яких позивач звернувся до суду. Крім того, слід зауважити, що саме ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ТОВ «Українка», отже обов'язок щодо їх повернення ТОВ «Українка» покладається саме на відповідача, тому доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку з перевірки факту отримання ТОВ «Українка» грошових коштів від відповідача, відхиляються судом.
Крім того, дата складання квитанції до прибуткового касового ордеру №100 припадає на офіційний вихідний день - 08.03.2021.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
- учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
- достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
- учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.3 ст.2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст.13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3,4 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Згідно зі ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
З огляду на викладене, оцінюючи надані сторонами докази, суд застосовує поряд зі ст.79 ГПК України стандарт "баланс ймовірностей", за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.
За результатом дослідження матеріалів справи, господарським судом встановлено наступні обставини:
- факт отримання відповідачем коштів від ТОВ «Українка», що не заперечується відповідачем;
- відсутність доказів на підтвердження закупівлі сільськогосподарської продукції відповідачем, за наявності 28-ми перерахувань у період з 13 серпня 2020 року по 29 березня 2021 року з рахунку ТОВ «Українка» на рахунок відповідача грошових коштів на загальну суму 3 740 052,85 грн. з однаковим призначенням платежів: «ВИДАЧА КОШТIВ ПIД ЗВIТ НА ЗАКУПIВЛЮ СГ ПРОДУКЦIЇ БЕЗ ПДВ»;
- твердження відповідача про повернення грошових коштів ТОВ «Українка», зокрема відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру, яка складена у період, коли відповідач перебував поза межами України;
- твердження відповідача про внесення грошових коштів в касу ТОВ «Українка» третіми особами за відсутності доказів на підтвердження доручення відповідачем вчинення вказаних дій від його імені;
- твердження відповідача про повернення грошових коштів ТОВ «Українка» відповідно до квитанції до прибуткового касового ордер, дата складання якої припадає на вихідний день;
- відсутність доказів на підтвердження здійснення господарської операції, що характеризується зміною структури активів;
- неодноразова зміна відповідачем своїх пояснень щодо обставин повернення грошових коштів у касу ТОВ «Українка», зокрема, щодо особистого передання грошових коштів/передання грошових коштів через ОСОБА_3 /передання грошових коштів через третіх осіб.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та вищезазначені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду виснує щодо обґрунтованості тверджень позивача в частині утримання відповідачем грошових коштів ТОВ «Українка», оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про недоведеність тверджень відповідача в частині повернення отриманих від ТОВ «Українка» грошових коштів.
Апеляційний суд зазначає, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Тобто умовою безпідставного збагачення є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20.
Відповідні дії щодо переказу грошових коштів призвели до збільшення майна Відповідача (набувача майна), та одночасно зменшили обсяг майна в ТОВ "УКРАЇНКА" (потерпілого), що є умовою безпідставного збагачення.
Враховуючи викладене, господарський суд виснує про безпідставне набуття грошових коштів Пшеничним Д.А. в розмірі 1 000 000, 00 грн., що призвело до зменшення майна банкрута ТОВ "УКРАЇНКА".
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Пшеничного Дмитра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/4841/25 (904/2023/25) - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Я.С. Золотарьова