ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 травня 2026 року Справа № 918/1274/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 (повний текст - 02.03.2026) у справі №918/1274/25 (суддя Торчинюк В.Г.)
за позовом Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локницької сільської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 2955863 грн 40 коп.
за участі представників:
прокурор - Ваколюк Ю.О. (в залі суду);
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1274/25 задоволено позов Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локницької сільської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на користь держави в особі Локницької сільської ради 2955863 грн 40 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Стягнуто з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури 35470 грн 36 коп. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Скаржник вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не встановив належним чином усіх обставин справи та фактично автоматично поклав відповідальність на постійного лісокористувача лише через сам факт незаконної рубки дерев невстановленими особами.
Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про протиправну бездіяльність лісокористувача. За доводами скаржника, статті 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України лише загально визначають обов'язок здійснювати охорону лісу, однак не містять конкретного переліку заходів, які повинні вживатися для недопущення незаконних рубок. У зв'язку з цим суд мав встановити, які саме дії повинен був виконати відповідач для запобігання порубці та яким чином їх невиконання спричинило шкоду.
Скаржник наголошує, що саме працівники лісового господарства виявили незаконну рубку та повідомили про неї правоохоронні органи. На його думку, це свідчить не про бездіяльність, а навпаки - про належне виконання обов'язків щодо охорони лісу та фіксації правопорушення.
В апеляційній скарзі також зазначено, що сам по собі факт пошкодження лісу ще не доводить вину постійного лісокористувача. Апелянт наводить приклади пожеж від блискавки, хвороб дерев або нападів на лісників, вказуючи, що не кожен негативний наслідок у лісі перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з бездіяльністю підприємства.
Також відповідач звертає увагу на положення ч.2 ст.86 Лісового кодексу України, відповідно до яких центральний орган виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні визначати перелік протипожежних та інших заходів із охорони лісу. Скаржник стверджує, що на момент виникнення спору жодного чіткого нормативного акту із визначенням таких заходів не існувало ні на державному, ні на місцевому рівні. На думку апелянта, в умовах такої правової невизначеності прокурор мав довести, які конкретно заходи повинен був здійснити лісокористувач, у чому полягало їх невиконання та як саме це призвело до незаконної порубки дерев. Водночас прокурор цього не зробив, а суд належним чином ці обставини не дослідив.
Скаржник також посилається на практику Верховного Суду, зокрема постанову у справі №906/366/20, в якій зазначено, що про вину лісокористувача може свідчити відсутність інформації про незаконну рубку та несвоєчасне її виявлення. Апелянт вважає, що у даній справі ситуація протилежна, оскільки саме відповідач виявив порушення та повідомив поліцію.
Також апелянт заперечує щодо належності та допустимості доказів, покладених в основу рішення суду. Апелянт зазначає, що протоколи огляду місцевості у кримінальному провадженні лише фіксують певні обставини, але не підтверджують факту вчинення правопорушення чи незаконності рубки. Також скаржник вказує, що витяг з ЄРДР не є самостійним процесуальним доказом.
У підсумку апелянт стверджує, що прокурор не довів наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема протиправної поведінки, вини та причинно-наслідкового зв'язку між діями або бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою.
На підставі викладеного скаржник просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1274/25 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Листом від 23.03.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
26.03.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1274/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11 травня 2026 р. об 14:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано прокурору, позивачу у строк до 17.04.2026 подати письмові відзиви на апеляційну скаргу.
02.04.2026 через систему «Електронний суд» Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу.
Прокурор вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та зазначає, що закон прямо покладає на постійних лісокористувачів обов'язок забезпечувати охорону, захист та збереження лісів від незаконних рубок. На підтвердження цього у відзиві наведені положення статей 19, 63, 64, 86, 89, 105 та 107 Лісового кодексу України, а також норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Прокурор наголошує, що саме постійний лісокористувач відповідає за організацію охорони лісу, незалежно від того, хто саме безпосередньо здійснив незаконну порубку. Вирішальним є факт неналежного забезпечення охорони лісових насаджень на підконтрольній ділянці, що призвело до завдання державі шкоди.
Прокурор підкреслює, що відповідач не заперечує свій статус постійного лісокористувача земельної ділянки, де була виявлена незаконна рубка. Прокурор вважає, що саме незабезпечення належної охорони лісу стало причиною незаконного вирубування дерев невстановленими особами.
Також прокурор зазначає, що законодавство передбачає цивільно-правову відповідальність не лише для безпосередніх виконавців незаконної порубки, а й для постійних лісокористувачів, якщо їхня бездіяльність сприяла виникненню шкоди. Вина лісокористувача, за позицією прокурора, полягає у невжитті достатніх заходів для охорони та збереження лісу.
Прокурор звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено факт незаконної порубки на території Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії «Поліський лісовий офіс», зокрема у низці кварталів та виділів лісового фонду. Внаслідок цих дій державі завдано збитків на суму 2955863,40 грн.
Також прокурор заперечує аргументи апелянта про відсутність вини. Навіть якщо підприємство здійснювало певні заходи з охорони лісу, сам факт вчинення незаконної порубки свідчить про недостатність таких заходів та неналежне виконання покладених законом обов'язків.
Крім цього, прокурор посилається на принцип презумпції вини у деліктних правовідносинах - після встановлення факту шкоди та незаконної порубки саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини, однак ДП «Ліси України» таких доказів суду не надало.
У відзиві також наголошено, що неналежне виконання обов'язків з охорони лісу перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із завданою шкодою. Саме бездіяльність лісокористувача, яка полягала у невжитті достатніх заходів для запобігання незаконним рубкам, на думку прокуратури, спричинила незаконне вирубування дерев невстановленими особами.
На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1245/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 11.05.2026 з'явився прокурор.
При цьому, 08.05.2026 до суду від представника апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він зайнятий у іншому судовому засіданні.
Оскільки судом було задоволено клопотання та забезпечено представнику Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Ковалю С.В. участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, судом було запрошено вказаного представника у судове засідання, однак останній не вийшов на зв'язок в режимі відеоконференції.
Прокурор висловив думку про можливість розгляду справи у даному судовому засіданні.
Розглянувши клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Однак, саме неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було.
Водночас, позиція скаржника по суті спору та щодо оскарженого рішення суду першої інстанції викладена безпосередньо у апеляційній скарзі.
Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні дії для завчасного та належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а позиція апелянта викладена безпосередньо у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Прокурор у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 11.05.2026 заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1274/25 залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
Філію "Поліський лісовий офіс" Державного підприємства "Ліси України" було створено відповідно до наказу Державного підприємства "Ліси України" від 30.09.2024 №1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т.1, арк.справи 11).
31.12.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Висоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"(т.1, арк.справи 14).
Отже, в результаті реорганізації філії "Висоцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Наказом Державного підприємства "Ліси України" №206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Висоцьке лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №71 (т.1, арк.справи 16).
Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів лісовпорядкування, територія кварталу 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4, 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", в межах якого виявлено факти незаконної порубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Локницької селищної територіальної громади.
Матеріалами кримінального провадження №12025181120000400 встановлено, що працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва під час проведення контрольних заходів у Висоцькому надлісництві філії "Поліський лісовий офіс", виявлено незаконні порубки дерев різних порід (т.1, арк.справи 18).
Зокрема, працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва під час проведення контрольних заходів в період з 28.03.2025 по 12.08.2025 виявлено незаконні порубки дерев у кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4 , 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс", в ході якого підтверджено факти незаконної порубки дерев.
За результатами вказаних контрольних заходів працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України" та державної лісової охорони Локницького лісництва було складено акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства (т.1, арк.справи 19-64).
Керівництво філії «Поліський лісовий офіс» зверталося до правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення злочину (т.1, арк.справи 19-64).
01.09.2025 до Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз при супровідному листі від 26.08.2025 №158269-2025 надійшла постанова від 22.08.2025 про доручення проведення судової інженерно-екологічної експертизи за підписом старшого слідчого СВ ВП №2 РВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Рачук В.О. у кримінальному провадженні №12025181120000400 від 15.04.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.
Тобто, з метою встановлення, збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні проведена судова інженерно-економічна експертиза, для проведення якої експерту надано акти огляду місця вчинення правопорушення, лісотаксаційні довідники, відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.
Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи №4037-Е від 05.11.2025 встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 156 дерев в кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4 , 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25 Локницького лісництва Висоцького надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" становить 2955863 грн 40 коп (т.1, арк.справи 65-81).
В рамках досудового розслідування кримінального провадження №12025181120000400 від 15.04.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено (т.1, арк.справи 95).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Щодо представництва прокурором інтересів держави колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.
Згідно із статтею 6 Закону України "Про рослинний світ" органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Оскільки самовільні порубки дерев були здійснені на території Локницької сільської ради, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
А тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що звертаючись до суду з даним позовом прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При цьому враховано, що прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18).
Як вбачається з матеріалів справи, Вараською окружною прокуратурою скеровано лист від 03.12.2025 до Локницької сільської ради, яким проінформовано про встановлені порушення інтересів держави та запропоновано надати інформацію щодо вжитих заходів.
Локницька сільська рада на вказаний вище прокуратури не відреагувала та не вчиняла заходів з захисту природоохоронного законодавства.
Листом від 26.12.2025 перший заступник керівника прокуратури на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Локницьку сільську раду про те, що Вараською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Локницької сільської ради про відшкодування шкоди в сумі 2955863 грн 40 коп.
Отже, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використав, а тому Рівненська окружна прокуратура вважала за необхідне захистити інтереси держави шляхом звернення до суду із позовною заявою.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно встановив, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.
По суті позовних вимог колегія суддів враховує наступне.
Спірні правовідносини за своїм змістом є позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.
Як правильно відмітив суд першої інстанції, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Положеннями ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України втановлено, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Як передбачено ч.1 ст.86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Згідно з ч.5 ст.86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 Лісового кодексу України основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Як встановлено ст.107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
Як підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка в кварталі кварталі 7 виділ 33, кварталі 8 виділи 3, 4 , 7, 9, 11, 13, 18, 19, 20, 20.2, 34, кварталі 10 виділ 20, кварталі 11 виділи 5, 20, кварталі 29, виділ 8, кварталі 38 виділ 13, кварталі 70 виділ 6, кварталі 75 виділ 25, належить Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" на праві постійного користування.
Незаконна вирубка дерев здійснена на території філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 156 штук.
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 156 штук.
Суд першої інстанції правильно відмітив, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 20.09.2018 у справі №909/495/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17.
Колегія суддів звертає увагу, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у постановах від 19.02.2026 у справі №918/612/25, від 11.02.2026 у cправі №907/278/25, від 04.02.2026 у справі №907/998/24, від 08.07.2025 у справі №925/556/24, від 12.03.2025 у cправі №909/131/24 та багато інших.
Тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Враховуючи наведене, відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Сума збитків підтверджується Висновком судової інженерно-екологічної експертизи №4037-Е від 05.11.2025.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи містять усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.
Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку та розрахунку екологічної інспекції.
Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу, що є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев.
Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку.
Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він, як постійний користувач лісу, не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
А тому, як правильно виснував Господарський суд Рівненської області, відповідач, як постійний лісокористувач, несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, оскільки допустив протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу на підвідомчій йому території земель лісового фонду, що призвело до незаконного вирубування дерев третіми невстановленими особами.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 2955863 грн 40 коп.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1274/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13.05.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.