вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2026 р. Справа№ 910/10465/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Тищенко О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025
у справі №910/10465/25 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 208 484,35 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року Корпорація "ТСМ Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом") 19 384,28 грн трьох процентів річних та 189 100,07 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на виконання комплексу робіт від 27.05.2020 №06/20 (зареєстрований відповідачем за №20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) та наявністю підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат до фактичного погашення заборгованості на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з АТ "НАЕК "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 17 028,28 грн трьох процентів річних, 189 100,07 грн інфляційних втрат, 2 473,54 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 403,96 грн.
В частині позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 355,70 грн відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції, здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 028,58 грн трьох процентів річних та 189 100,07 грн втрат від інфляції. Також, на переконання місцевого господарського суду, у даному випадку, відсутні підстави для зменшення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 403,96 грн (сума правової допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 16 807,91 грн та зменшена судом на 50%).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, АТ "НАЕК "Енергоатом" 20.11.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації "ТСМ Груп" до АТ "НАЕК "Енергоатом" в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 17 028,28 грн залишити без задоволення, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 в частині стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 8 403,96 грн та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано всі фактичні обставини справи та не досліджено докази, що мають значення для справи.
На переконання АТ "НАЕК "Енергоатом", наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення з відповідача:
- відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті комплексу робіт;
- втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії;
- пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій;
- виконання відповідачем спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтерес.
Також скаржник вважає, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності. Позивачем відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не доведено надання зазначених послуг у зазначеній сумі. Позивачем також не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, не надано належних доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, а отже вони не підлягають стягненню з АТ "НАЕК "Енергоатом".
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить у задоволенні апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" відмовити, рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 залишити без змін, а також стягнути з відповідача 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Позивач заперечує проти клопотання скаржника про зменшення розміру трьох процентів річних з огляду на їх правову природу, а також вказуючи на те, що нарахування відсотків річних здійснено у мінімальному розмірі, передбаченому законом, і зменшення цього розміру суперечить частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також позивач зауважує, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення скаржником своїх договірних зобов'язань.
Крім того, позивач вказує, що вимоги апеляційної скарги відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
У поданих до суду апеляційної інстанції запереченнях відповідач заперечує проти викладеної Корпорацією "ТСМ Груп" у відзиві на апеляційну скаргу вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн та просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 апеляційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10465/25.
04.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10465/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від від 05.05.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі № 910/10465/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі № 910/10465/25, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
27.05.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Корпорацією "ТСМ Груп" (генеральний підрядник) укладено договір на виконання комплексу робіт №06/20 (реєстраційний №20-123-08-20-06473 від 24.07.2020), відповідно до пункту 1.1 якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Обладнання автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу технічних засобів об'єднаного командного пункту та службових приміщень. Постачання обладнання та будівельні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (додаток №2) та у Відомостях обсягів робіт (додаток №4) до вказаного договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (додаток №1) і складає: 36 674 818,63 грн.
У підпункті 4.1.1 пункту 4.1 договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (підпункт 4.1.2 пункт 4.1 договору).
На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3 011 499,31 грн, що підтверджується: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати №1 за грудень 2020 року, підписаною сторонами 28.12.2020; актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 2 420 059,92 грн з ПДВ; актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 27 759,38 грн з ПДВ; актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 563 680,01 грн з ПДВ. Крім того, відповідно до умов договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 2 720 691,60 грн, що підтверджується: видатковою накладною від 02.09.2020 №79 на суму 763 447,20 грн з ПДВ, підписаною сторонами; видатковою накладною від 03.09.2020 №78 на суму 1 957 244,40 грн з ПДВ, підписаною сторонами.
21.03.2022 між Корпорацією "ТСМ Груп" (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Юженергобуд" (новий кредитор) укладено договір №06/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги, відповідно до умов пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору відповідно до договору між Корпорацією "ТСМ Груп" та ВП "Южно-Українська АЕС".
Пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги встановлено, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 4 776 825,76 грн.
Згідно з пунктом 2.2 договору відступлення права вимоги (в редакції додаткової угоди до цього договору від 21.03.2022) право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з: 1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною №79 від 02.09.2020 на суму 636 206,00 грн; 2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною №78 від 03.09.2020 на суму 1 631 037,00 грн; 3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за актом №1 від 28.12.2020 на суму 2 016 716,60 грн; 4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за актом №2 від 28.12.2020 на суму 23 132,82 грн; 5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за актом №3 від 28.12.2020 на суму 469 733,34 грн.
Зазначені вище обставини встановлені при розгляді Господарським судом міста Києва справи №910/12058/23 за позовом Корпорації "ТСМ Груп" до АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 3 982 172,91 грн.
Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 №910/12058/23, яке набрало законної сили, встановлено, що з врахуванням відступлення позивачем третій особі права вимоги щодо стягнення основної заборгованості в частині за видатковими накладними №79 від 02.09.2020 та №78 від 03.09.2020 та актами №№1-3 від 28.12.2020, на загальну суму 4 776 825,76 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 955 365,15 грн, як залишку боргу, право вимоги щодо якого залишилось у позивача після підписання 21.03.2022 договору відступлення права вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 №910/12058/23 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 955 365,15 грн основного боргу, 243 459,78 грн трьох процентів річних, 1 254 687,80 грн інфляційних втрат, 436 481,085 грн пені, 59 626,74 грн судового збору та 56 897,40 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23, в порядку частини 10 статті 238 ГПК України нараховувати три проценти річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - три проценти річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп".
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
10.07.2025 року Міністерство юстиції України перерахувало на користь Корпорації "ТСМ Груп" грошові кошти у розмірі 3 006 517,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.07.2025 №5773 із зазначенням призначення платежу: "ВД №910/12058/23; Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"; ВП №7589835; кошти за ВД стягнуті на користь стягувача".
Втрати від інфляції та три проценти річних, стягнуті у справі №910/10465/23 за період з урахуванням виникнення зобов'язань за первинними документами з 07.11.2020 до 18.07.2023. Крім того, в рішенні встановлено для органу, який буде виконувати рішення нарахування три проценти річних, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 №910/12058/23 набрало законної сили 21.02.2024.
Позивач звернувся до суду щодо стягнення трьох процентів річних у розмірі 19 384,28 грн, нарахованих в період між стягнутими коштами за рішенням суду та до набрання ним законної сили та визначив період наступним чином: з 19.06.2023 до 20.02.2024. Втрати від інфляції у розмірі 189 100,07 грн позивач просить стягнути за період з 01.07.2023 до 30.06.2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі №910/12058/23, яке набрало законної сили, встановлено існування суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 27.05.2020 №06/20 (зареєстрований відповідачем за №20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) у сумі 955 365,15 грн, яка перерахована на рахунок позивача в процесі примусового виконання судового рішення 10.07.2025.
Позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 19 384,28 грн за період з 19.06.2023 до 20.02.2024, а також втрати від інфляції у розмірі 189 100,07 грн за період з 01.07.2023 до 30.06.2025.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, при розгляді справи №910/12058/23 з відповідача стягнуто три проценти річних до 18.07.2023. Тобто за період з 19.06.2023 до 18.07.2023 з відповідача вже стягнуті три проценти річних з прострочення грошового зобов'язання на суму 955 365,15 грн, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх повторного нарахування та стягнення.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок трьох процентів річних за період з 19.07.2023 до 20.02.2024, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 17 028,58 грн.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, при здійсненні нарахування втрат від інфляції позивач також помилково в період нарахування включив період з 01.07.2023 до 18.07.2023. Проте, згідно з перерахунком суду, здійсненого за період з 19.07.2023 до 30.06.2025, сума втрат від інфляції є більшою, ніж визначив позивач. Таким чином, оскільки за приписами статті 237 ГПК України, суд обмежений у праві виходити за межі позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 189 100,07 грн.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідач просив суд зменшити три проценти річних та інфляційні втрати на 99%.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
За таких обставини, враховуючи, що проценти, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.
Також, відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Проте, колегія суддів вказує на те, що наведена постанова не є релевантною до правовідносин сторін.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій.
Таким чином, правовідносини у справах №910/10465/25 та №902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, а тому суд не вбачає підстав для врахування зазначених висновків при розгляді даної справи.
Крім того, в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: "Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази, має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.".
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 028,58 грн трьох процентів річних та 189 100,07 грн втрат від інфляції.
Доводи скаржника щодо складного матеріального становища та відсутності його вини у простроченні правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки всі суб'єкти господарювання та фізичні особи на території України з 24.02.2022 зазнають негативних (невідворотних) наслідків як в господарські діяльності, так і в повсякденному житті, спричинені невмотивованою агресією ворожої держави. Військова агресія росії на території України впливає на здійснення господарської діяльності всіх суб'єктів господарювання. Крім того, грошові зобов'язання відповідача виникли ще у 2021 році, до початку повномасштабного вторгнення. А тому доводи відповідача не спростовують обґрунтованість позовних вимог та не є підставою для відмови у позові.
Щодо витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
За результатами розгляду апеляційної скарги встановлено наступне.
05.08.2021 між Адвокатським об'єднанням "Віннерлекс" (адвокатське об'єднання) та Корпорацією "ТСМ Груп" (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується допомогу та витрати, пов'язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об'єднанням. Конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід'ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об'єднанню на надання певної правової допомоги.
Специфікацією від 25.07.2025 №149 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 сторони узгодили надання професійної правової допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з АТ "НАЕК "Енергоатом" трьох процентів річних та інфляційних втрат за договором №06/20 від 27.05.2020, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, на суму в розмірі 17 000,00 грн.
Позивачем долучено платіжну інструкцію від 28.07.2025 №1777 на суму 17 000,00 грн, в підтвердження оплати вартості послуг з правової допомоги.
Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу до 1 000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, часткового задоволення позовних вимог, а також не великої складності справи та незмінності судової практики в даній категорій справ протягом тривалого часу, та заперечення відповідача, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не відповідає критеріям співмірності, пропорційності та розумної необхідності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 403,96 грн (сума правової допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 16 807,91 грн та зменшена судом на 50%).
Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачем викладено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази в копіях: специфікації від 22.11.2025 №158 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 та платіжної інструкції від 24.11.2025 №1878 на суму 6 000,00 грн.
Враховуючи викладені вище обставини, керуючись частиною 5 статті 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи на стадії апеляційного провадження, зважаючи на розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи та вже сформованій правовій позиції, не складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача з покладанням на відповідача обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн, відповідно в решті заяви про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.
При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі №910/10465/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 37034171) 3 000 (три тисячі) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
4. Видачу наказу на викання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/10465/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.В. Тищенко