Справа № 145/1908/23
Провадження № 22-ц/801/1241/2026
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
12 травня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Опанасюка Павла Павловича
на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Копилової Л.В.,
у справі №145/1908/25
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участі Служба у справах дітей Тиврівської селищної ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, Служба у справах дітей Чернігівської міської ради Чернігівської області (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору)
про позбавлення батьківських прав,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, залучивши до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей Тиврівської селищної ради, Службу у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, Службу у справах дітей Чернігівської міської ради Чернігівської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2016 року - березня 2020 року вони з відповідачкою проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. В період спільного проживання у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У березні 2020 року вони припинили спільне проживання у зв'язку з від'їздом відповідачки разом з донькою на проживання до іншої області.
Однак 02 липня 2021 року відповідач привезла йому доньку сказавши, що донька заважає їй жити, розвиватися, їй тяжко утримувати доньку. Після цього він влаштувався на роботу у місті Вінниці, домовився зі своєю матір'ю, що допоки не знайде житло, донька буде проживати з його матір'ю. З липня 2023 року і по даний час донька постійно проживає разом з ним, він влаштував дитину до дитячого садочка, разом з дитиною відвідує лікарів, має постійне місце роботи, регулярний дохід. Таким чином виховує і утримує доньку самостійно без участі відповідачки, яка не приділяє доньці уваги, не цікавиться її життям, вихованням і розвитком. Через таку поведінку відповідачки донька до цього часу не має місця реєстрації, так як на це також потрібна згода відповідачки, виникають проблеми із влаштуванням дитини до дитячого садочку.
За вказаних обставин просив суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Опанасюка П.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд належним чином не оцінив докази, які свідчать про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого постановив незаконне й необґрунтоване судове рішення.
Зокрема, зазначає, що про факт нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, і про те, що позбавлення її батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини, підтверджують матеріали, які досліджені в судовому засіданні: висновок органу опіки та піклування, покази свідків, якими підтверджено, що ОСОБА_2 протягом декількох років ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки, думка допитаної дитини. Апелянт стверджує, що зазначені докази, яким суд не надав неналежної оцінки, підтверджують факт нехтування, небажання ОСОБА_2 брати участь у вихованні і розвитку дитини, неможливість зміни її поведінки на краще.
Стверджує, що суд не надав жодної оцінки електронним доказам за участю відповідача, фото та відео, із яких видно, що остання веде веселе та яскраве життя, яким цілком задоволена, в той час, як у неї викрали дитину, про що заявила у суді.
Суд проігнорував те, що щонайменше рік, відповідач ніде не працює, а відтак не має законних джерел доходу, походження якого вона категорично відмовилась називати під час розгляду справи. Зазначене дає підстави вважати, що відповідач отримує дохід від монетизації своїх онлайн-трансляцій з сумнівним контекстом, враховуючи блокування її облікового запису у соціальній мережі Тік-Ток з підстав «оголення частин тіла та дії сексуального характеру».
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Коренькова Т.Ю. просила апеляційну залишити без задоволення, а судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з урахуванням всіх обставин справи, законне і обґрунтоване.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 04 травня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Опанасюк П.П. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коренькова Т.Ю. проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.
Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному переглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки Строїнецького старостинського округу № 132 від 26 липня 2023 року ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 . Разом з нею з 02 липня 2021 року по день видачі довідки проживала її онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного представниками Строїнецького старостинського округу 30 серпня 2023 року вбачається, що ОСОБА_3 проживає разом зі своєю бабусею ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки, виданої КСН «Набережний квартал» № 589 від 16 серпня 2023 року ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 . Разом з ним за вказаною адресою без реєстрації проживає його донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки ЗДО «РОМАШКА» села Строїнці вбачається, що вихованка ОСОБА_3 відвідувала заклад з 13 вересня 2022 року по 12 червня 2023 року. Мати ніколи не цікавилася у вчителів життям дитини, не підтримувала контакту з вчителями. Водночас активну участь в житті дитини приймала бабуся ОСОБА_4 .
З довідки ЗДО № 37 Вінницької міської ради від 19 жовтня 2023 року вбачається, що вихованка ОСОБА_3 відвідує заклад з 07 вересня 2023 року. Батько дитини ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні доньки, відповідально ставиться до виконання батьківських обов'язків, створює належні умови для розвитку дитини .
Відповідно до листа директора КНП «ЦПМСД» 5 міста Вінниці № 01-09/105 від 22 вересня 2023 року, дитина - ОСОБА_3 , перебуває на обліку у сімейного лікаря центру. Протягом перебування дитини на медичному обліку з метою проведення профілактичних оглядів і з приводу захворювань звертався тільки батько ОСОБА_1 .
Згідно висновку органу опіки та піклування Тиврівської селищної ради, затвердженого рішенням комісії з питань захисту прав дитини № 222 від 16 листопада 2023 року, з метою захисту прав та законних інтересів дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування органу опіки та піклування Вінницької міської ради № 01/00/011/14363 від 26 червня 2024 року, з метою захисту прав та законних інтересів дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які злісно не виконують батьківських обов'язків, крім того, відсутні інші документи які б вказували на невиконання матір'ю встановлених законом батьківських обов'язків по вихованню дитини, вважає за недоцільне позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.87-89).
Відповідачка ОСОБА_2 проживає в місті Чернігів, орендує житло з 01 травня 2024 року по АДРЕСА_3 .
Згідно свідоцтва про народження, відповідачка ОСОБА_2 також є матір'ю малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитина відвідує ДНЗ № 10 Чернігівської міської ради з 23 жовтня 2023 року, мати займається вихованням, розвитком сина, дитина матеріально забезпечена.
Позиція апеляційного суд у
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності достатніх підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, як і гострої соціальної необхідності у цьому, адже мати бажає належним чином виконувати свої батьківські обов'язки відносно доньки і не виконує їх повноцінно у зв'язку зі збігом життєвих обставин.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов'язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов'язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Безперечно, ухилення від виконання батьківських обов'язків може полягати і у пасивній поведінці одного або обох батьків щодо участі у вихованні дітей, але ці обставини мають бути доведені в контексті умислу, спрямованого на невиконання батьківських обов'язків і ухилення від виконання таких.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини по своїй суті є розлученням матері з дитиною, оскільки правовими наслідками такого позбавлення є втрата особистих немайнових прав щодо дитини та звільнення від обов'язків щодо її виховання, втрата можливості бути законним представником дитини, а також втрата інших прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Наявні у справі докази (довідки із закладів дошкільної освіти, акти обстеження умов проживання, показання свідків) дійсно підтверджують пасивну поведінку відповідачки та її відстороненість від виховання неповнолітньої дочки, однак вони не доводять, що така поведінка є результатом саме її умисного нехтування своїми обов'язками в такій ступені, що вона (поведінка) не може бути змінена по відношенню до дитини .
Суд обґрунтовано врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка допускається лише тоді, коли інші, менш суворі заходи є неефективними, а також коли це беззаперечно відповідає найкращим інтересам дитини. У даній справі таких обставин не встановлено. Зокрема, не доведено, що позбавлення матері батьківських прав призведе до покращення умов життя, розвитку чи виховання дитини, а також не встановлено реальної загрози життю чи здоров'ю дитини з боку матері.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що блокування облікового запису відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі «Тік-Ток» з підстав «оголення частин тіла та дії сексуального характеру» свідчить про отримання нею доходу від монетизації своїх онлайн трансляцій з сумнівним контекстом, а відтак і про її аморальну поведінку, є суб'єктивною думкою позивача, а не встановленим фактом. Адже публікація розважального характеру (фото з відпочинку, хобі, відео з гучних вечірок), сама по собі, не свідчить про ухилення від батьківських обов'язків, якщо при цьому не порушуються права та інтереси дитини.
Доказів, які б свідчили про аморальний спосіб життя відповідачки, зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами, або наявність у неї такого захворювання (в тому числі і психічного розладу), яке робить неможливим виховання дочки, матеріали справи не містять.
Відповідачка жодного разу не притягувалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неналежне виконання обов'язків щодо дочки, в тому числі і за ст. 301 КК України.
Колегія суддів погоджується з тим, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Окремо слід звернути увагу на положення частини 6 статті 19 СК України стосовно того, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Колегія суддів зауважує, що матеріали цивільної справи містять два протилежні висновки різних органів опіки та піклування щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав по відношенню своєї дитини.
У ч.ч. 5,6 ст.19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування Тиврівської селищної ради від 16 листопада 2023 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, ґрунтується фактично на мотивах позовної заяви ОСОБА_1 про позбавлення батьків прав з описом усіх тих же обставин на які він посилається.
Поряд з цим, відомості про те, чи викликалась (повідомлялась) ОСОБА_2 про засідання комісії в матеріалах справи відсутні. Органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, висновок не містить даних зібраних самим органом опіки та піклування, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків.
Отже, з висновку не вбачається, чи були з'ясовані причини, з яких відповідач, бажаючи спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, не виконувала своїх обов'язків.
А тому колегія суддів вважає, що орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до своєї дитини.
Більше того, зробивши висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини та встановивши факт ухилення від виконання батьківських прав зі сторони матері, орган опіки і піклування, не вжив жодних заходів для поновлення таких прав дитини, не застосував жодних заходів впливу до матері, які могли б спонукати її виконувати батьківські обов'язки.
За змістом висновку Служби у справах дітей Вінницької міської ради від 26.06.2024 року, на засідання комісії викликались заявник - батько дитини ОСОБА_1 , дитина, які дали свої пояснення та матір дитини ОСОБА_2 , яка не з'явилась з невідомих причин. Комісією Служби у справах дітей Вінницької міської ради були досліджені відповідні докази - довідки із навчальних закладів, які відвідує дитини, акт обстеження умов проживання дитини. За результатами чого зроблено висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 .
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Виходячи з положень частин шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування матір'ю дитини своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з її боку загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав, лише зазначено, що вказане не буде мати негативного впливу на дитину з огляду на її ставлення до матері.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.
Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, у присутності педагога ОСОБА_6 заслухав думку неповнолітньої дитини - ОСОБА_7 , 2017 року народження, яка повідомила, що проживає разом з татом, мамою « ОСОБА_8 » та братиком. Маму «Аню» вона не бачила давно, і вона їй (дитині) не телефонує, не вітає, подарунки не дарує. Пам'ятає тільки як мама давно била її, тягала за волосся. Колись вона жила з бабусею, яка купувала їй все, возила гуляти до Вінниці. Вона розуміє з якого приводу у суді всі зібралися. З мамою «Анею» вона не хоче бачитися і не хоче спілкуватися. Водночас хоче проживати разом з татом, мамою « ОСОБА_8 » та братиком.
Апеляційний суд зазначає, що образа дитини на матір не може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки неповнолітня дитина є вразливою до певних ситуацій та маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому слід враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого ставлення в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
ОСОБА_9 думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Судом правильно дана оцінка думці дитини відносно даного спору в сукупності з іншими доказами.
Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов'язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених частиною 2 статті 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками, її винну поведінку щодо сина.
Колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав у цьому випадку є не доцільним, оскільки сторона позивача не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів доньки.
А тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опанасюка Павла Павловича залишити без задоволення, а рішення на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 березня 2026 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді М.В. Матківська
І.В.Міхасішин