Справа № 742/6630/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/377/26
Категорія - - ч.ч.1, 2 ст.307 КК України Доповідач ОСОБА_2
11 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження №12023270330000422 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2026 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, освіта професійно-технічна, не працює, в силу ст.89 КК України раніше не судимий,
засуджений за:
- ч.1 ст.307 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки
6 місяців;
- ч.2 ст.307 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом частково складання покарань, остаточно ОСОБА_8 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з моменту його затримання - з 21 жовтня 2025 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 25 вересня 2023 року по 28 вересня 2023 року, та з 21 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили, залишено без змін - у вигляді тримання під вартою.
Скасовано арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.09.2023 на речові докази.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 4780,00 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що не маючи відповідного дозволу на придбання психотропних речовин, діючи умисно, всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 589 від 03.06.2009, у невстановлений час, за невстановлених слідством обставин, незаконно придбав психотропну речовину - амфетамін, яку зберігав у невстановленому слідством місці з метою збуту.
19 вересня 2023 року, о 14 год 34 хв, ОСОБА_8 реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на збут психотропних речовин, з метою отримання матеріальної винагороди, в порушення вимог вказаного вище законодавства України, пов'язаного з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, перебуваючи поблизу сміттєвих баків по вул. Гімназичній, навпроти в'їзду до будинку №104 в м. Прилуки, Чернігівської області, умисно, з корисливих мотивів, збув ОСОБА_10 , який залучений в якості покупця для проведення оперативної закупки, за грошові кошти в сумі 700 грн, полімерний пакет із вмістом усередині порошкоподібної речовини білого кольору, яка згідно з висновком експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів №СЕ-19/125-23/10297-НЗПРАП від 20.09.2023, являється психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,297 г.
Також, 25.09.2023 о 18 год 01 хв, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на збут психотропних речовин, з метою отримання матеріальної винагороди, в порушення вимог вказаного вище законодавства України, пов'язаного з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, перебуваючи поряд з будинком №104 по вул. Гімназична, у м. Прилуки, умисно, повторно, з корисливих мотивів, збув ОСОБА_10 , який залучений в якості покупця для проведення оперативної закупки, за грошові кошти в сумі 700 грн, полімерний пакет з вмістом всередині порошкоподібної речовини білого кольору, спресованої у вигляді грудки, яка згідно висновку експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів №СЕ-19/125-23/10700-НЗПРАП від 02.10.2023, являється психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 0,3038 г.
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подала в інтересах обвинуваченого апеляційну скаргу, в якій просила вирок суду першої інстанції скасувати та закрити відносно її підзахисного кримінальне провадження за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень, та відсутності достатніх доказів для доведеності його вини. В обґрунтування скарги послалась на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального правопорушення та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказала на недопустимість доказу - протоколу обшуку, оскільки на момент проведення слідчої дії ОСОБА_8 вже мав статус затриманого, а тому слідчий був зобов'язаний скласти протокол затримання особи, роз'яснити йому процесуальні права, в тому числі і право мати захисника. Зазначила, що згідно з відеозаписом слідчої дії - обшуку, ОСОБА_8 просив надати йому захисника, проте його прохання було проігноровано слідчим. Послалась на доктрину «плодів отруйного дерева», тобто всі докази, які є похідними від проведеного, на думку захисника, з істотними порушеннями обшуку, є недопустимими. Також зазначила, що сторона захисту була обмежена у допиті свідків, які були понятими під час затримання ОСОБА_8 . Крім того, звертає увагу на докази, які свідчать про фальсифікацію матеріалів справи органом досудового розслідування. Так, за показаннями свідка ОСОБА_11 , він не брав участь у слідчих діях у день, вказаний в протоколі - 19.09.2023, оскільки того дня був день народження його сестри, а слідчі дії були проведені саме 20.09.2023. Проте, згідно з матеріалами справи, перша оперативна закупка була проведена 19.09.2023, а 20.09.2023 жодних слідчих дій з ОСОБА_8 не проводилось. Крім того, на відеозаписі другої оперативної закупки не зафіксовано передачу пакунків чи порошків, а тому припущення, що в зазначену дату був саме продаж, а не повернення боргів, не спростовано. Зазначила, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє процесуальне рішення про залучення особи для здійснення оперативної закупки - ОСОБА_10 , про зміну його анкетних даних. Відсутня також і заява залученої особи щодо надання добровільної згоди на проведення оперативної закупки. Також вказала, що на момент винесення постанов та проведення НСРД, відомості про факт нібито збуту ОСОБА_8 психотропних речовин за епізодом від 19.09.2023 в ЄРДР не були внесені. Відсутність реєстрації по першому епізоду свідчить про незаконність внесення відомостей в ЄРДР по другому епізоду за ч.2 ст.307 КК України за ознакою повторності. Апелянт посилається на те, що досудове розслідування проводилось не уповноваженими особами, так як відомості до ЄРДР за першим епізодом внесені не були, а також відсутні постанови про визначення групи слідчих та групи прокурорів. Вказала на недопустимість доказів - протоколів вручення грошових коштів від 19.09.2023 та 25.09.2023, у зв'язку з невнесенням за першим епізодом відомостей до ЄРДР та відсутності повноважень у слідчого. Зазначила, що не було встановлено походження грошових коштів, виданих для проведення оперативної закупки. Крім того, вказала на наявність ознак провокації злочину з боку правоохоронних органів щодо ОСОБА_8 . Також зазначила, що стороні захисту не були відкриті речові докази, що є порушенням вимог ст.290 КПК України.
Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.307 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч.2 ст.307 КК України - у виді позбавлення волі на строк 8 років, з конфіскацією усього майна, окрім житла. На підставі ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, з конфіскацією всього майна, окрім житла. Також просив вирішити питання щодо речового доказу - грошових коштів у сумі 800 грн, які повернути ГУНП в Чернігівській області. У решті вирок залишити без змін. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК України ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Апелянт зазначає, що місцевий суд не надав належної оцінки поведінці обвинуваченого як до, так і після вчинення інкримінованих йому діянь, в тому числі під час судового розгляду справи. Крім того, на підставі постанови слідчого від 26.09.2023, були визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні грошові кошти в сумі 400 грн: купюрами номіналом 200 грн - 2 шт (ДЄ 6553753, ЕА5276580), грошові кошти в сумі 300 грн: купюрами номіналом 200 грн - 1 шт (СЖ1801544) та 100 грн - 1 шт (АЕ0583528), грошові кошти в сумі 100 грн: купюрою номіналом 100 грн (УЖ5497209), які були вилучені під час затримання й особистого обшуку ОСОБА_8 та під час проведення обшуку. Вказані грошові кошти були конфісковані судом на користь держави. Разом з тим, зазначені грошові кошти використовувалися як засіб здійснення оперативної закупки, а тому вони не могли були конфісковані на користь держави, оскільки їх власником є ГУНП в Чернігівській області.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити й відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора; думку прокурора, котрий підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити та відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За змістом ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Відповідно до положень ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За змістом ст.412 КПК України, істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України та положень п.11 Постанови Пленуму ВСУ №8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, окрім іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання. Порушення при складанні вироку вимог статті 374 КПК України може бути підставою для його скасування.
Так, із мотивувальної частини вироку вбачається, що суд виклав фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, що є ідентичними викладеному в обвинувальному акті. Водночас, згідно з мотивувальною частиною вироку, суд не встановив тих обставин вчинення кримінального правопорушення, за яким ОСОБА_8 був визнаний винним у його вчиненні, як це визначено ч.3 ст.374 КПК України.
Зокрема, у мотивувальній частині вироку міститься вказівка на те, що « ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що…», а далі йде виклад змісту обвинувального акту.
Відповідно до пунктів 13, 15 Постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю. Так, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, стиль написання вироку, повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду. Мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом, доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з обвинувачених, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків. Формулювання недоведеної частини пред'явленого обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.
Проте, в порушення вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції не було викладено фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом під час судового розгляду.
З наведеного вбачається, що під час судового розгляду, відповідно до викладеного у мотивувальній частині вироку обвинувачення, судом не було встановлено фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, не викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
На думку колегії суддів, в даному випадку, допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону потягли за собою порушення права обвинуваченого ОСОБА_8 на захист.
Крім того, за змістом ст.370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтування обвинувачення, це не перелік доказів наданих органами досудового розслідування, а аналіз усіх зібраних у провадження доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілого, обвинувачених, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що, зокрема, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд, встановлений ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема в рішенні у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001, вказано, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Отже, невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв'язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_8 , судом не надано оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку відповідно до положень ст.94 КПК України, а було лише викладено зміст наданих доказів, відокремлено один від одного.
В свою чергу, оцінка доказів полягає у тому, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожний доказ окремо та в сукупності. Крім того, оцінка доказів передбачає аналіз його змісту або відомостей, які містяться у ньому шляхом зіставлення зі змістом інших доказів на предмет, чи узгоджуються вони між собою чи ні.
До того ж, відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Як слідує з оскаржуваного вироку, судом було допитано обвинуваченого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 .
Натомість, як убачається зі змісту вироку, місцевий суд обмежився лише викладенням показань, які вказані вище особи надали під час розгляду кримінального провадження по суті, не навівши при цьому жодних мотивів, з яких надана ними інформація підтверджує чи спростовує наявність у діях обвинуваченого інкримінованих йому складів кримінальних правопорушень.
Що стосується письмових доказів, наданих, зокрема, стороною обвинувачення, то вони були просто перераховані у вироку, без надання їм належної оцінки.
Тоді як суд під час розгляду кримінального провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, які виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Відтак, аналізуючи зазначений вирок суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що його зміст не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості. Однією із умов прийняття законного судового рішення є неухильне дотримання судом встановлених законом вимог до його форми та змісту.
Оскільки судом першої інстанції не були належним чином оцінені обставини, шляхом дослідження доказів, наданих сторонами кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.3 ст.404 КПК України, позбавлений процесуальної можливості повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, так як вони були неналежно досліджені та оцінені судом першої інстанції.
З огляду на наведене, колегія суддів керується приписами ч.6 ст.9 КПК України, які визначають, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, тоді застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тому, виходячи із передбаченої п.13 ч.1 ст.7 КПК України загальної засади кримінального провадження щодо забезпечення обвинуваченим права на захист, ухвалений вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
У зв'язку із скасуванням вироку місцевого суду і призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів не вирішує питання, про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірності або недостовірності доказів, переваги одних доказів над іншими, застосуванням судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність. З цих же підстав колегія суддів не аналізує вимоги поданих апеляційних скарг.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить усунути вищевказані порушення вимог кримінального процесуального закону, вжити заходів до повного, всебічного дослідження обставин кримінального провадження, перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту, в тому числі і щодо порушення права обвинуваченого на захист, дати належну оцінку зібраним доказам, згідно з чинним кримінальним процесуальним законодавством, в залежності від чого ухвалити законне та обґрунтоване рішення з викладенням у ньому аналізу доказів і докладних мотивів його прийняття.
З метою забезпечення можливості судового розгляду та попередження ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, із урахуванням ухваленого обвинувального вироку місцевого суду, тяжкості кримінальних правопорушень, ступеня їх суспільної небезпечності та конкретних обставин скоєного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
Керуючись ст.ст.404, 407, 409, 412, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора - задовольнити частково.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 - скасувати, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 09 липня 2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4