Справа №587/77/24
Номер провадження 22-ц/816/11/26
Категорія - 39
12 травня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Собини О.І. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В.,
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
у присутності:
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Берестовської Світлани Олександрівни,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Берестовською Світланою Олександрівною,
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 вересня 2024 року у складі судді Косолапа В.М., ухвалене в м. Лебедин Сумської області, повне рішення складено 02 жовтня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду за допомогою засобів поштового зв'язку з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги мотивує тим, що 09 лютого 2023 року він надав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 43 450 грн в строк до 09 березня 2023 року, на підтвердження чого відповідачем було складено та підписано відповідну розписку. Незважаючи на неодноразові звернення з вимогою про повернення грошових коштів, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, кошти у вказаний в борговій розписці строк не повернув.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму основного боргу у розмірі 43 450 грн.
Заочним рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 21 березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 лютого 2023 року в розмірі 43 450 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 17 липня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Лебединського районного суду Сумської області від 21 березня 2024 року.
Заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.
Заочне рішення Лебединського районного суду Сумської області від 21 березня 2024 року у вказаній справі скасовано.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 лютого 2023 року в розмірі 43 450 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Берестовську С.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та стягнути з позивача на користь відповідача всі понесені судові витрати.
В доводах апеляційної скарги заперечує факт отримання грошових коштів і стверджує, що саме у зв'язку з тим, що позивач не надав йому грошових коштів після написання розписки, він не проставив у ній свій підпис.
Вказує, на те, що ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 30 вересня 2023 року було відмовлено у задоволенні його клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи. Вказана ухвала позбавила його можливості надання належного доказу того факту, що він не ставив підпис у розписці, відповідно договір позики не був укладений.
Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що за змістом розписки від 09 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у борг грошову суму в розмірі 43 450 грн готівкою та зобов'язався повернути борг у повному обсязі до 09 березня 2023 року (а.с. 11).
Обставину написання вказаної розписки ОСОБА_1 не заперечує, проте стверджує, що у зв'язку з тим, що грошові кошти йому не були надані, він розписку не підписував, а тому підпис, який міститься у розписці йому не належить.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем розписка від 09 лютого 2023 року є належним доказом укладення між сторонами договору позики на вказану в ній суму 43 450 грн, оскільки підтверджує як його укладення, так і умови договору. Відповідачем та його представником не було доведено наявність обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень проти позову, натомість представник відповідача визнала, що розписку ОСОБА_1 склав власноруч. Текст розписки унеможливлює інше тлумачення її змісту, окрім як намір отримання позики в указаній в ній сумі. Встановивши, що відповідач суму позики у встановлений договором строк не повернув, суд виснував про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Колегія суддів з такими висновками погодитися не може, адже вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
У відповідності до положень ч. 1, 2, 6 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_2 подав копію боргової розписки на підтвердження своїх вимог. Оригінал боргового документу суду першої інстанції для огляду не надавався та судом не досліджувався.
Відповідач та його представник під час розгляду справи в інстанційних судах спростовували факт існування у відповідача перед ОСОБА_2 боргового зобов'язання за договором позики, з посиланням на те, що розписку він не підписував і грошові кошти йому не передавалися.
Апеляційний суд, з метою з'ясування обставин справи та проведення призначеної судової почеркознавчої експертизи, неодноразово зобов'язував позивача надати суду оригінал розписки від 09 лютого 2023 року, виконаний від імені ОСОБА_1 . Так протокольною ухвалою суду в судовому засіданні від 27 листопада 2025 року за участю представника позивача ОСОБА_3 (т.1, а.с. 172-176), ухвалою суду від 27 листопада 2025 року (поштове відправлення повернуто до суду із відміткою «Адресат відсутній» (т.1, а.с. 180-185), ухвалою суду від 25 грудня 2025 року (отримана представником позивача та позивачем (т.1, а.с. 199, 201), ухвалою від 22 січня 2026 року (отримано позивачем (т.1, а.с. 216). Крім того, апеляційним судом позивача було попереджено про наслідки неподання витребуваних судом доказів.
Однак, ухвали суду позивачем виконані не були, про причини неподання оригіналу боргової розписки від 09 лютого 2023 року він апеляційний суд не повідомив.
Крім того, відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Судовим експертом Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Геннадієм Жуковим повідомлено про неможливість надання висновку експерта №193 за матеріалами цивільної справи №587/77/24, в якому судовий експерт вказав, що станом на 06 квітня 2026 року його клопотання у повному обсязі не задоволено, на дослідження не надані: оригінал спірного документу, у необхідному обсязі зразки підпису та почерку особи, яка підлягає ідентифікації, а надані зразки недостатні для вирішення поставленого питання.
Відповідач не виконав клопотання судового експерта з поважних причин, адже 12 лютого 2026 року він був призваний на військову службу за мобілізацією (а.с. 18).
Натомість в діях позивача, який отримав надіслане апеляційним судом клопотання судового експерта (т.1, а.с. 244), вбачається ухилення від його виконання, оригінал розписки від 09 лютого 2023 року, для проведення експертного дослідження, ним надано не було.
Таким чином, зважаючи на те, що підтвердженням існування боргового зобов'язання до договором позики, що оформлено борговою розпискою, є саме наявність у позикодавця оригіналу цієї розписки, ігнорування позивачем ухвали суду про надання суду оригіналу боргової розписки, складеної 09 лютого 2023 року, тому колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не було надано належних та достовірних доказів на підтвердження існування у відповідача боргового зобов'язання за договором позики. Відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
За вищевказаних обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п. 2), 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Крім того, відповідно до положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України, належить змінити рішення в частині розподілу між сторонами судових витрат.
Понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 грн 60 коп. за перегляд заочного рішення та 1816 грн 80 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягнення на його користь з позивача.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Берестовською Світланою Олександрівною, задовольнити.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 605 гривень 60 копійок судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення та 1816 гривень 80 копійок судового за апеляційне оскарження рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 травня 2026 року.
Головуючий - О.І. Собина
Судді: Д.В. Сізов
М.В. Щербаченко