Провадження № 2/742/1339/26
Єдиний унікальний № 742/1028/26
12 травня 2026 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судових засідань Сумцової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
І. Правовідносини сторін.
У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє адвокат Ганган І.О. (далі - Позивач), через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позов мотивовано тим, що між сторонами 28.12.2019 року укладено шлюб, від якого народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружні відносини фактично припинені через втрату взаєморозуміння, різні погляди на життя та відсутність спільного сімейного побуту. Сторони спільно не проживають, господарство не ведуть, спілкуються лише з приводу дитини. Позивачка разом із дитиною тимчасово проживає у Португалії, відповідач - в Україні.
Позивач зазначає, що відповідач належним чином не бере участі в утриманні дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає, у зв'язку з чим просить суд: розірвати шлюб та стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явилися. Повідомлені належним чином про дату час та місце судового засідання. Від представника позивача адвоката Ганган І.О. надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача надав заяву, у якій позовні вимоги у частині розірвання шлюбу визнав, проте заперечив щодо стягнення аліментів.
02.04.2026 до суду надійшов відзив від представника відповідача Газердави В.В., у якому позовні вимоги в частині стягнення аліментів заперечуються. Представник відповідача зазначає, що позивачем не надано належних доказів проживання дитини разом із нею, що є необхідною умовою для стягнення аліментів. Крім того, відповідач утримує іншу неповнолітню дитину, має хронічні захворювання, несе витрати на лікування матері та оренду житла. У зв'язку з цим просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення аліментів. У зв'язку з цим просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення аліментів.
08.04.2026 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_4 , у якій зазначено, що факт проживання дитини разом із матір'ю не заперечується самим відповідачем та підтверджується обставинами справи, зокрема зверненням відповідача до суду щодо визначення графіку спілкування з дитиною. Представник позивача вказує, що заявлений розмір аліментів у 1/3 частки доходу є обґрунтованим з огляду на проживання дитини у Португалії та значні витрати на її утримання, зокрема оплату дошкільного закладу. Також зазначено, що доводи відповідача щодо стану здоров'я, утримання матері та витрат на оренду житла не підтверджують неможливість сплати аліментів у заявленому розмірі. Просить суд задовольнити позов у частині стягнення аліментів.
14.04.2026 до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_5 , у яких зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів проживання дитини разом із матір'ю. Представник відповідача вказує, що у відзиві не визнавався факт проживання дитини з матір'ю у Португалії, а посилання позивача на іншу судову справу щодо визначення графіку спілкування з дитиною не має преюдиційного значення. Також зазначено, що подані позивачем документи складені іноземною мовою без належного перекладу та подані з порушенням процесуальних строків.
Крім того, представник відповідача заперечив проти доводів щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, вважаючи такі витрати обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню. Просить у задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Відтак, суд 12.05.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , 28 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 укладений шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) внесено запис № 399 (а.с. 8).
Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 7).
На даний час дитина проживає спільно зі своєю матір'ю позивачкою по справі за кордоном.
На утриманні Відповідача також перебуває донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 22.05.2024, залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 20.09.2024, розмір аліментів, який сплачує відповідач на утримання своєї доньки ОСОБА_7 становить 1/5частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Відповідачем надано документи на підтвердження стану здоров'я, витрат на лікування матері та оренду житла, зокрема: консультативний висновок спеціаліста від 08.09.2025, протокол магнітно-резонансної томографії від 10.02.2026, виписку з історії хвороби № 897, акт наданих послуг від 25.02.2026, договір найму нерухомого майна від 22.06.2023, акт приймання-передачі житлового приміщення від 22.06.2023 та інші документи.
V. Норми права, які підлягають застосуванню та висновки суду.
Щодо розірвання шлюбу.
Позивач скористалася правом на розірвання шлюбу та звернулася до суду з цим позовом, наполягаючи на його розірванні.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, натомість позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
З урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивач заперечує проти збереження їх сім'ї та наполягає на розлученні, а відповідач не заперечує щодо розірвання шлюбу, суд, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя і дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги обставини життя подружжя, те що шлюбні стосунки фактично припинились і перебування їх у шлюбі носить виключно формальний характер, суд встановив справжнє прагнення сторін до розірвання шлюбу, дійшов переконання, що подальше збереження сімейних відносин при сформованих взаєминах між сторонами - неможливе, перспектива відновлення родини втрачена, а збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення в даній справі, у зв'язку із чим даний позов і підлягає задоволенню
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Судом достовірно встановлено, що між сторонами склалися негативні стосунки, оскільки сторони по справі мають різні погляди на життя, різні вподобання, внаслідок чого між подружжям не підтримуються сімейно-шлюбні стосунки , сторони по справі мають кожен свій бюджет не ведуть спільного господарства ,не проживають, практично їх сім'я повністю розпалася і її збереження стало неможливим та не суперечить інтересам подружжя.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування до шлюбу не допускається.
За таких обставин, враховуючи фактичний розпад сім'ї та визнання відповідачем позовних вимог у цій частині, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Щодо стягнення аліментів
Відповідно до вимог ст.180 Сімейного Кодексу батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття .
Відповідач заперечив вимоги до нього про сплату аліментів на утримання свого сина.
Суд наголошує на тому, що за змістом ст. 182 СК України батьки зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей незалежно від наявності можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, має постійний дохід, а також несе обов'язок зі сплати аліментів на іншу дитину - дочку, відповідно до рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2016 року у справі № 731/83/16-ц. При цьому рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 22.05.2024, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 20.09.2024, розмір аліментів було зменшено до 1/5 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд враховує, що обидві дитини відповідача мають рівні права на належне матеріальне забезпечення, незалежно від того, у яких сімейних відносинах народжені чи з ким проживають. Принцип рівності прав дітей передбачає необхідність справедливого та співмірного розподілу матеріального утримання між усіма дітьми платника аліментів з урахуванням їхніх потреб та інтересів.
З огляду на це, визначення розміру аліментів у частці 1/5 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача є таким, що забезпечує баланс між інтересами малолітнього сина та обов'язком відповідача щодо утримання іншої дитини.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру аліментів суд витребував інформацію з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків стосовно відповідача за період з 1 кварталу 2024 року по 1 квартал 2026 року. За даними реєстру, розмір заробітної плати відповідача у січні - березні 2025 року становив 92951,3 грн щомісяця, у квітні - 103891,3 грн, у травні 2025 року - 110384,81 грн, у червні - грудні 2025 року - 103891,3 грн щомісяця.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено гарантію для дітей у виді розмір у прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Для дітей віком до 6 років він встановлений у розмірі 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.
Натомість згідно з ч. 3 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зважаючи на наявність на утриманні відповідача двох неповнолітніх дітей, а також приймаючи до уваги розмір його щомісячного доходу, присуджений судом розмір аліментів буде істотно перевищувати розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та буде достатнім і пропорційним як для збалансування інтересів двох дітей, які перебувають на утриманні відповідача, так і для задоволення життєвих потреб самого відповідача.
З огляду на те, що відповідач заперечує проти задоволення позову в частині стягнення аліментів на утримання дитини, суд звертає увагу, що обов'язок батька щодо дитини не обмежується лише формальним статусом батьківства, а включає реальну та належну участь у її житті, вихованні та матеріальному забезпеченні. Батько не повинен ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків, зокрема щодо фінансової участі в утриманні дитини, оскільки саме належне матеріальне забезпечення є однією з ключових гарантій її гармонійного розвитку, належних умов життя та забезпечення найкращих інтересів дитини.
З урахуванням викладеного, інтересів малолітньої дитини, матеріального стану сторін, наявності у відповідача іншої дитини, на утримання якої вже стягуються аліменти, суд вважає за необхідне стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.02.2026 року - дати звернення до суду - і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
VІ. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Представником позивача - адвокатом Ганган І.О. заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 984 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано, зокрема акт про надання правової допомоги від 7 квітня 2026 року, договір про надання правової допомоги від 09 лютого 2026 року, квитанція про виконання платіжної інструкції від 12 лютого 2026 року на суму 12 984 грн, додаток до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2026 року.
Представником відповідача - адвокатом Газердавою В.В. заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано копії документів, а саме: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 на підставі договору № б/н від 23 березня 2026 року, акт виконаних робіт від 23 березня 2026 року, договір № б/н від 23 березня 2026 року, а також довідку від 23 березня 2026 року, видану адвокатом Газердавою В.В., про сплату 10 000 грн за надання правничої допомоги у справі № 742/1028/26.
Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Стороною позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано, зокрема акт про надання правової допомоги від 7 квітня 2026 року, договір про надання правової допомоги від 09 лютого 2026 року, квитанція про виконання платіжної інструкції від 12 лютого 2026 року на суму 12 984 грн, додаток до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2026 року.
Стороною відповідача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано копії документів, а саме: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 на підставі договору № б/н від 23 березня 2026 року, акт виконаних робіт від 23 березня 2026 року, договір № б/н від 23 березня 2026 року, а також довідку від 23 березня 2026 року, видану адвокатом Газердавою В.В., про сплату 10 000 грн за надання правничої допомоги у справі № 742/1028/26.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Відтак, суд дійшов висновку, що з урахуванням категорії спору, обсягу наданих сторонами адвокатських послуг, складності справи, а також принципів розумності, співмірності та справедливості, витрати сторін на професійну правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню: витрати позивача підлягають задоволенню у розмірі 5 000 грн, витрати відповідача підлягають задоволенню у розмірі 2 000 грн.
VІІ. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, і з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог щодо розірвання шлюбу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 % від сплаченої суми судового збору, що становить 665,60 грн і вирішується питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за подання позовної заяви про стягнення аліментів.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення аліментів були заявлені у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), однак задоволені судом у розмірі 1/5 частини, що становить 3/5 від заявленого розміру вимог, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3/5 сплаченого судового збору, що становить 798,72 грн.
Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. 12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265,280-281,352, 354, 355, ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 28 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що в книзі реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) внесений запис № 399 - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвище позивачу залишити « ОСОБА_8 ».
Шлюб вважати припиненим з дня набрання даним рішенням законної сили.
Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20.02.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах платежу аліментів за один місяць.
Повернути ОСОБА_1 50 % судового збору, що становить 665,60 грн (шістсот шістдесят п'ять гривень 60 копійок), сплаченого при подачі позову до суду згідно з квитанцією ID: 4567-2100-2793-3797 від 16.02.2026 року.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору в сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п'ять гривень 60 копійок).
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави 798,72 (сімсот дев'яносто вісім гривень 72 копійки) судового збору.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині позовних вимог - відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 12.05.2026.
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК