Справа № 496/26/26
Провадження № 2/496/368/26
11 травня 2026 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді Шаньшиної М.В.
за участю: секретаря судового засідання Ткаченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту,
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила суд зняти арешт накладений Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за реєстраційним номером обтяження 12301945, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 3173345 від 20.03.2012 року, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Свій позов позивач мотивувала тим, що Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса 19.12.2024 року була заведена спадкова справа № 1023/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом від матері померлого ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.12.2025 року державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Білик О.Г. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав наявності арешту на все нерухоме майно померлого. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 22.12.2025 року № інформаційної довідки 457672063 за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 наявний арешт на все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12301945, накладений Постановою Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ (на теперішній час Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 3173345 від 20.03.2012року. Відповідно до відповіді Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 81997 від 02.06.2025 року, в провадженні Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 3173345 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6269/10 виданого 05.03.2012 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошової суми 36 267 грн 91 коп.
В ході проведення виконавчих дій з метою забезпечення виконання рішення суду одночасно з відкриттям виконавчого провадження постановою державного виконавця № 3173345 від 20.03.2012 накладений арешт на все належне боржнику нерухоме майно, відомості внесені до відповідного реєстру, номер запису про обтяження 12301945. Станом на теперішній час виконавчі провадження завершені, АСВП не містить інформації про стан виконання рішення суду. Станом на 02.06.2025 року матеріали виконавчого провадження знищені у порядку, передбаченому законодавством. Отже, після завершення виконавчого провадження арешт з майна боржника не був знятий, підстав для того, щоб його нерухоме майно перебувало під арештом немає. Таким чином, з питання звільнення майна з-під арешту можливо лише звернутися до відповідного суду. Враховуючи те, що накладений арешт перешкоджає позивачці отримати спадщину після смерті сина, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом та просити суд скасувати арешт.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та у відсутність позивача, в якій також зазначила, що позов підтримує та просить задовольнити.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого, пояснив наступне. Відповідно до наявних у володінні та розпорядженні Фонду даних, зобов'язання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 15к -187 від 28.08.2007 року перед АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», були виконані в повному обсязі до дати запровадження тимчасової адміністрації, яка була розпочата 18.09.2015 року. Також в своєму відзиві представник відповідача зазначає, що арешт накладався саме державним виконавцем, а не АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог до АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Від представника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, відповідно до якої заперечення щодо наведених позивачем фактичних обставин - відсутні. Стороною відповідача повідомлено, що остаточне виконання боржником вимог виконавчого листа №2-6269/10, виданого 05.03.2012 Київським районним судом м. Одеси (на підставі якого накладався арешт у виконавчому провадженні №31793345), згідно з відомостями спецрозділу АСВП (що функціонує відповідно до п.2 розділу 1 Положення про Автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Мінюсту від 05.08.2016 №2432/5) здійснювалось в межах виконавчих проваджень №36116720, №36116927, відкритих/завершених Чорноморським МВДВС ГТУЮ в Одеській обл. Також повідомлено, що відповідно до пункту 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 матеріали виконавчого провадження, у якому накладався арешт знищені за закінченням трирічного строку зберігання.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1- ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ст. 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.
У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така ж правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року.
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За правилами ч.1, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 зареєстрованого В. Дальницьким органом РАГС Біляївського району Одеської області, актовий запис №11 від 19.01.1976 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №7630 від 11.10.2024 року.
Після смерті ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Білик О.Г. з заявою про прийняття спадщини. На підставі заяви ОСОБА_1 . Київською державною нотаріальною конторою у місті Одесі 09.12.2024 року була заведена спадкова справа №1023/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Постановою від 22.12.2025 року державний нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Білик О.Г. було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з наступних підстав, а саме згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованою Білик О.Г., державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 22.12.2025 року № інформаційної довідки: 457672063, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на: 1/6 частку у праві приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ; 1/3 частку у праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_4 ; 1/3 частку у праві приватної спільної часткової власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5121081400:02:001:0340 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5121081400:02:001:0339, на зазначене майно постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було накладено арешт на все нерухоме майно, по ВП №31796645 від 20.03.2012 року.
Відповідно до листа Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.06.2025 року за №81997 встановлено, що перевіркою даних АСВП та відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень встановлено, що в провадженні Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №31793345 з примусового виконання виконавчого листа №2-6269/10, виданого 05.03.2012 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Банк фінанси та Кредит» грошової суми 36267,91 грн. Крім того, в провадженні Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №31794049 з примусового виконання виконавчого листа №2-6269/10 виданого 05.03.2012 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Банк фінанси та Кредит» грошової суми 482,67 грн. В ході проведення виконавчих дій з метою забезпечення виконання рішення суду одночасно з відкриттям виконавчого провадженням постановою державного виконавця №31793345 від 20.03.2012 року накладений арешт, на все належне боржнику нерухоме майно, відомості внесені до відповідного реєстру, номер запису про обтяження №12301945.
Станом на теперішній час виконавчі провадження завершені, АСВП не містить інформації про стан виконання рішення суду.
Крім того відповідно до п. 9.9 розділу 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, строк зберігання завершених виконавчих проваджень переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.
При вирішені спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.
Згідно із ч.1, п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею. 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч.1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз'яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
У даному випадку встановлено, що належним відповідачем у справі є ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» , адже в її інтересах було накладено арешт на майно ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Пункт 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» містить роз'яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння.
Відповідно до положень ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дії щодо зняття арешту з майна, яке належить ОСОБА_2 , що накладений на підставі постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження, проведені не були, тому з огляду на те, що виконавче провадження, за яким останній був боржником, відсутнє, вимоги позивача підлягають захисту шляхом припинення дії, яка порушує її право власності на майно.
Також, судом враховується, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, провадження № 61-12406св21 (ЄДРСРУ № 108296856), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21, ЄДРСРУ № 108653799) та від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23).
Відтак, не скасований арешт на майно ОСОБА_2 при відсутності виконавчих проваджень та будь - яких майнових претензій до його спадкоємців, є порушенням закріпленого Конституцією України (ст. 41) права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої - кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року Європейський Суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі ст. 1 Першого протоколу.
Відповідно до п.1 ч. 1. ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 1216, 1220, 1268 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 258-259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту - задовольнити.
Зняти арешт накладений Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за реєстраційним номером обтяження 12301945, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 3173345 від 20.03.2012 року, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В. Шаньшина