12 травня 2026 року місто Чернівці справа №725/6682/25
провадження №22-ц/822/692/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача Височанської Н. К.
суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.
за участю секретаря судових засідань Факас А.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» (далі по тексту ТОВ «Фінансова компанія «Айконс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Посилалося на те, що 28 вересня 2020 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2884310654/562486 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, із використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором який було надісланий на номер мобільного телефону, вказаний Позичальником при укладанні вказаного договору.
Відповідно до умов цього кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит у розмірі 3000 гривень, строк кредитування - 20 днів; стандартна відсоткова ставка 2,5 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом перерахування 28 вересня 2020 року коштів кредиту на платіжну картку відповідача, реквізити якої були останнім в Особистому кабінеті.
Однак, відповідач порушив умови договору та не повернув у повному обсязі позивачу кредит, а також не виконав інші свої грошові зобов'язання перед позивачем за цим договором навіть після спливу строку, встановленого у кредитному договорі, внаслідок чого станом на 28 березня 2025 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 12 000 грн., з яких: 3000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Зазначив, що 20 серпня 2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-20/08/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» відступило до ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі - за кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1
25 серпня 2021 року ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс», у зв'язку з чим останнє набуло права грошової вимоги.
Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» заборгованість за Кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року у розмірі 12 000 грн. та судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» (ЄДРПОУ 44334170) заборгованість за кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року в загальній сумі 12 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» (ЄДРПОУ 44334170) судові витрати у розмірі 12 922 грн 40 коп., що складаються з судового збору в сумі 2400 грн 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.
Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 02 жовтня 2025 року - залишено без задоволення.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Підодвірний Т.І., подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Айконс».
Посилається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору від №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, а тому оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що позивач направив до суду роздруківку невідомого походження, яка не може вважатися електронним договором у розумінні закону, оскільки відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти, інформація про те, чи проходила особа ідентифікацію згідно чинного законодавства, підтвердження вчинення електронного правочину.
Також вказує, що позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 отримав будь-які кредитні кошти, а наявний у справі лист від ТОВ «Платежі Онлайн» не є первинним бухгалтерським обліковим документом, а тому не може бути належним і допустимим доказом.
Крім того, вважає, що матеріали справи не містять доказів відступлення права вимоги, оскільки подані позивачем копії договорів факторингу не містять даних про відступлення права вимоги саме до ОСОБА_1 .
На думку апелянта, ці обставини не отримали належної оцінки в оскаржуваному рішенні, а тому воно підлягає скасуванню.
Додатково зауважує, що проведені позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором не відповідають вимогам закону.
Посилаючись на п.1.2 кредитного договору від №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, зазначає, що строк кредитування становить 20 днів, а відповідно до графіку платежів, загальна вартість кредиту становить 4 500, 00 грн. Доказів внесення змін до умов договору позивач не надав.
Також стверджує, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, надавши довідку від військової частини, а тому, за змістом ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому не нараховуються проценти за користування кредитом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» в особі представника Пархомчука С.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 02 жовтня 2025 року - без змін.
Посилається на те, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписаний електронним підписом відповідача, сформованим з використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, а тому договір є таким, що відповідає волевиявленню сторін.
Також зазначив, що у відповідності до умов укладеного кредитного договору кошти були надані відповідачеві у безготівковій формі на банківську карту за вказаними ним реквізитами.
Первинний кредитор у своїй діяльності користується фінансовими послугами платіжних провайдерів, у той час як до бази даних товариства надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації.
У свою чергу ні первісний кредитор, ні позивач не мають доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація становить банківську таємницю, якою володіє банк-емітент та власник картки.
Відповідач, як власник карткового рахунку, може самостійно отримати виписку по рахунку для спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів, однак такого доказу суду не надав.
Щодо первинних бухгалтерських документів зазначив, що в обґрунтування своїх вимог позивач надав суду інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн», яка підтверджує зарахування кредитних коштів та містить відомості щодо суми коштів, дати зарахування та реквізитів карткового рахунку, що узгоджується з нормами Закону України «Про електронну комерцію».
Також вказав, що позивач надав суду належні та допустимі докази, що підтверджують право переходу до нього права грошової вимоги, надавши відповідні договори та витяги з реєстрів, що узгоджується з положеннями ч.ч.1,2 ст.95 ЦК України.
Стосовно нарахованих відсотків та пролонгації кредитного договору, то зазначив, що відповідач при укладенні договору погодився на умови щодо строку та умов кредитування, у тому числі, пролонгацію та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, а тому необґрунтованими є твердження апеляційної скарги щодо їх незаконності.
Зрештою вказав, що відповідач не повідомив первісного кредитора при укладенні кредитного договору про те, що він є військовослужбовцем та звільнений від нарахування процентів за користуванням кредитом. Відтак, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як про те стверджує апелянт.
Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що 28 вересня 2020 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2884310654/562486 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, із використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, який було надісланий на номер мобільного телефону, вказаний Позичальником при укладанні вказаного договору.
Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) R21941.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 вказаного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3000 грн 00 коп на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 20 днів, тобто, до 17 жовтня 2020 року, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно п.1.3 договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту, в розрахунку 2,5 % на добу, тип процентної ставки - фіксована.
Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.4)
За змістом п.2.1 договору, сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід?ємною частиною цього договору.
2.2. Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором.
Відповідно до листа ТОВ «Платежі онлайн» від 09.07.2025 та додатку до нього, 28 вересня 2020 року за допомогою платіжної системи «Platon» здійснено платіжну операцію №301291127512077 на банківську картку № НОМЕР_1 на суму 3000 грн.
У зв'язку з порушенням позичальником кредитних зобов'язань утворилася кредитна заборгованість, станом на 28 березня 2025 року у розмірі 12 000 грн., яка складається з наступного: 3000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором від 28 березня 2025 року.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів суду обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відповідачем не надано будь-яких доказів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було порушено взяті на себе згідно з договором кредиту зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.
Щодо укладення кредитного договору
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договорами).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або в іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року є укладеним та відповідає вимогам закону, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Як встановлено з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору видно, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема, номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване та фактичне місце проживання.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже підписанням кредитного договору про надання фінансового кредиту №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
Відповідно до листа ТОВ «Платежі онлайн» від 09 липня 2025 року та додатку до нього, 28 вересня 2020 року за допомогою платіжної системи «Platon» здійснено платіжну операцію №301291127512077 на банківську картку № НОМЕР_1 на суму 3000 грн, відтак, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору №2884310654/562486 ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» перерахувало на платіжну картку ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 000 грн 00 коп.
Згідно ст.81 ЦПК України, якщо відповідач заперечує проти позову, то саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів, які б спростовували факт реєстрації в інформаційній системі кредитора, використання одноразового ідентифікатора для підпису договору або факт зарахування коштів на його власний картковий рахунок.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і не спростовують факт виникнення кредитних зобов'язань.
Наявні у матеріалах справи докази підтверджують перерахування відповідачеві коштів за договором позики, чого доводи апеляційної скарги не спростовують.
Водночас відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить і не надано ним виписки з особового рахунку за своїм картковим рахунком на спростування обставин отримання чи не отримання кредиту в сумі 3000 грн.
Щодо відступлення права вимоги
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Із змісту статті 514 ЦК України вбачається, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Передача права грошової вимоги до боржника може здійснюватися також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Так, частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за таким договором одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частина перша статті 1078 ЦК України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У статті 1079 ЦК України зазначено, що сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. При цьому клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
20 серпня 2021 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс груп» укладено договір факторингу № 1-20/08/21, відповідно до умов якого первісний кредитор за плату відступив новому кредитору належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 1-20/08/2021 ТОВ «ФК «Сіті фінанс груп» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2884310654/562486.
25 серпня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс груп» та ТОВ «ФК Айконс» укладено договір про відступлення права вимоги № 1-25/08/2021, згідно з яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 . Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги ТОВ «ФК Айконс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2884310654/562486.
Таким чином перелічені вище документи, які містять підписи сторін, підтверджують укладення договорів та перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК Айконс» у повному обсязі та на умовах, що існували на момент відступлення.
Апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати заперечення проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Жодних заперечень щодо зобов'язання зі сплати боргу ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», як і доказів про сплату цього боргу попередньому кредитору, чи принаймні вжиття заходів для такої сплати відповідач не навів, відповідно, інші правовідносини, які виникли з договорів факторингу та відступлення права вимоги, стосуються лише їх сторін (ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», ТОВ «ФК «Сіті фінанс груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» і не впливають на обсяг прав і обов'язків відповідача.
А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є також не обґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення процентів за користування кредитом
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Укладаючи 28 вересня 2020 року договір про надання фінансового кредиту №2884310654/562486 сторони узгодили наступні умови:
Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається строком на 20 днів, тобто до 17 жовтня 2020 року.
Згідно додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, загальна вартість кредиту становить 4 500 грн 00 коп, з яких 3 000 грн - сума кредиту, та 1 500 грн - сума нарахованих процентів за користування кредитом.
ОСОБА_1 не надав доказів погашення вказаної суми за період користування кредитом, а тому ця сума підлягає стягненню в повному обсязі.
Водночас ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» заявлено до стягнення проценти, нараховані поза межами строку кредитування.
Оскільки строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року, укладеним між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 , визначено 20 днів, отже саме у цей період мають бути нараховані проценти за договором.
У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до виписки, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання кредиту №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року становить 12 000,00 грн, з яких: прострочене тіло - 3 000,00 грн; прострочені відсотки - 9 000,00 грн.
Згідно умов укладеного договору, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3000,00 грн, строк кредиту - 20 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,5% в день (фіксована ставка), дата надання кредиту - 28.09.2020, дата повернення кредиту - 17.10.2020.
Відтак, враховуючи умови укладеного сторонами договору, строк дії якого визначено з 28 вересня 2020 року по 17 жовтня 2020 року включно, до стягнення підлягає заборгованість за відсотками в розмірі 1500,00 грн (із розрахунку 3000,00 грн х 2,5%= 75,00 грн в день х 20 днів= 1500,00 грн).
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті, не дав належної правової оцінки обставинам справи та дійшов помилкового висновку про стягнення усієї суми заборгованості за відсотками, а тому доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Щодо посилання позивача на пункт 4.3. вказаного договору, згідно якого проценти продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору, то слід вказати на те, що назва розділу 4. «Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів» в якому йдеться про вказаний пункт на який посилається позивач, вказує на погодження сторонами нарахування процентів саме як міра відповідальності і не стосується позивальника правомірно користуватись кредитними коштами в межах строку дії договору.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем згідно довідки, наданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 03 лютого 2026 року, а тому проценти за користування кредитом йому не нараховуються, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
В пункті 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, зокрема, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
З наданої відповідачем довідки встановлено, що солдат ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі по мобілізації, однак дата довідки - лютий 2026 року, у той час як кредитний договір був укладений 28 вересня 2020 року.
Таким чином, апелянт не довів, що у період виконання умов кредитного договору про надання споживчого кредиту від №2884310654/562486 від 28 вересня 2020, на ОСОБА_1 поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому колегія суддів відхиляє ці доводи.
Щодо судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Як було зазначено вище, частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У справі, яка переглядається, встановлено, що позивача ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» у справі в суді першої інстанції представляв адвокат Пархомчук С.В.
У позовній заяві представник позивача вказав, що орієнтовний розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу складає 10 500 грн.
03 вересня 2025 року представник позивача Пархомчук С.В. надав до суду акт про отримання правової допомоги від 22 серпня 2025 року, згідно якого адвокатом надавались послуги: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості між ТОВ «ФК АЙКОНС» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року тривалістю 1 година вартістю 2000 грн; складення та подання до суду позовної заяви, моніторинг та аналіз судової практики, кількість годин - 2,5, вартість 5000 грн; інші клопотання, заяви до суду, моніторинг ЄДРСР щодо процесуального статусу судової справи тривалістю 1,5 год, вартість - 3000 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500 грн.
Колегія суддів виходить із того, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Колегія суддів дійшла переконливого висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним заявленій позивачем ціні позову, що складає 12 000 грн, не повною мірою відповідає критеріям розумності, співмірності та необхідності, з огляду на характер спірних правовідносин, обсяг наданих послуг, складність справи та фактичний обсяг виконаних представником робіт.
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд враховує, що дана справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, не потребувала значного обсягу доказування, підготовки великої кількості процесуальних документів чи участі представника у значній кількості судових засідань.
До того ж, витрати на канцелярське приладдя не входять до переліку судових витрат, визначеного ст.133 ЦПК України.
Виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру до ціни позову та до предмету спору, вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача з 10 500 грн до 5000 грн.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).
За приписами п.п. б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 000 грн, однак колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову в сумі 4 500 грн. Отже, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме на 37,5 % від заявлених вимог.
Апеляційним судом зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, з 10 500 грн до 5 000 грн, а тому з урахуванням часткового задоволення позову на 37,5 % стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 875 грн. (5000 х 37,5%).
Позивачем сплачено за подання позовної заяви 2422,40 грн (а.с.28), а тому з урахуванням задоволення позову на 37,5 % стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 908,40 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 875 грн та судовий збір у розмірі 908,40 грн, а всього - 2 783,40 грн.
Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633, 60 грн. (а.с.91), а тому з урахуванням задоволення апеляційної скарги на 62,5% (100%-37,5%) останньому за рахунок позивача слід компенсувати 2 271 грн. судового збору.
Частина 10 ст.141 ЦПК України вказує на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За наведеного, слід здійснити взаємозалік судового збору між сторонами та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Айконс» судові витрати у розмірі 512 грн 40 коп (2 783,40 - 2 271).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід змінити.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 02 жовтня 2025 року - змінити.
Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» заборгованість за кредитним договором №2884310654/562486 від 28 вересня 2020 року у розмірі 4 500 гривень 00 копійок.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айконс» судові витрати у розмірі 512 грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: Н.К. Височанська
Судді: М.І. Кулянда
О.О. Одинак