Провадження № 22-ц/803/4806/26 Справа № 202/9335/25 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
12 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпра від 26 січня 2026року та апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 12 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Михальченко А.О.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025року ОСОБА_1 подала позов в суд проти Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (далі - ПрАТ «СК «Євроінс Україна», Страховик) з вимогами про стягнення з відповідача на її користь матеріальної шкоди в розмірі 86 193,37грн.
Існування таких вимог пов'язувала з тим, що 28 січня 2025року у місті Дніпрі по просп. Слобожанському мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та Hyundai Ioniq, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивачки ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб позивачки було пошкоджено, внаслідок чого їй завдано матеріальний збиток. Винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_2 , цивільно- правова відповідальність якого на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», ліміт страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, визначено у розмірі 160 000,00грн.
Згідно з висновком експерта №17С25 від 21 лютого 2025року вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля Hyundai Ioniq в результаті його пошкодження при ДТП складає 99 521,38грн.
У лютому 2025року страховиком ПрАТ «СК «Євроінс Україна» прийнято заяву позивачки про відшкодування збитків за страховим випадком та в подальшому виплачено страхове відшкодування у розмірі 70 606,63грн.
У квітні 2025року пошкоджений автомобіль позивачки був повністю відремонтований на СТО ТОВ «Юридичне агентство «Вікторія», повна вартість ремонту склала 162 580,00грн без ПДВ. У зв'язку з цим позивачка засобами поштового зв'язку звернулася до Страховика з заявою про виплату різниці між вартістю ремонту автомобіля в межах ліміту відповідальності за страховим випадком та сплаченою сумою страхового відшкодування, у розмірі 86 193,37грн, проте на цю заяву Страховик не відреагував.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості позовних вимог та посилався на те, що у справі не надано доказів досягнення згоди між позивачем та відповідачем щодо здійснення доплати страхового відшкодування на підставі документів наданих позивачкою на підтвердження факту оплати ремонту в межах страхового ліміту, також не прийняте рішення про відмову у здійсненні доплати страхового відшкодування, з чого виснував, що розрахунок страхового відшкодування на підставі звіту про оцінку, а не документального підтвердженого факту оплати проведеного ремонту, є порушенням вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 12 лютого 2026року частково задоволено заяву позивача та стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00грн.
Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції врахував обставини справи та її значення для позивачки, обсяг наданих адвокатом послуг, співмірність винагороди за надані послуги зі складністю справи та витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт, прийняв до уваги заперечення відповідача щодо заявленого позивачем розміру таких витрат та прийшов до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 18000,00грн до 9000,00грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
05 лютого 2026року ПрАТ «СК «Євроінс Україна» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026року.
В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про часткове скасування рішення та просив про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 28 914,75грн.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку представника Товариства полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що страховик відшкодовує потерпілому матеріальний збиток, завданий транспортному засобу, розмір якого згідно з наданим позивачем висновком експерта становить 99 521,38грн, а не вартість відновлювального ремонту, а тому з урахуванням вже сплаченого відповідачем страхового відшкодування у розмірі 70 606,63грн, з відповідача може бути стягнута лише доплата у розмірі 28 914,75грн.
Наполягав на тому, що з відповідача може бути стягнуто лише вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (матеріальний збиток).
Крім того, 16 лютого 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 12 лютого 2026року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування додаткового рішення та просила про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00грн.
Незаконність та необґрунтованість додаткового рішення суду на думку скаржниці полягає у тому, що в матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, а наявний лише відзив відповідача на позовну заяву, в якому він загалом заперечував проти стягнення судових витрат з відповідача, у зв'язку з чим у суду першої інстанції не було законних підстав для зменшення вдвічі витрат позивача на правничу допомогу.
Стверджувала, що відповідач не довів неспівмірності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом та суд не вправі втручатись в ці правовідносини.
Крім того, звертала увагу, що позивачка вживала заходів досудового вирішення спору, проте на заяву позивачки відповідач не відреагував, залишив її без розгляду та відповіді, тому надані адвокатом послуги у даній справі були необхідними та неминучими.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечила проти апеляційної скарги відповідача на рішення суду, заявляла що обставини якими відповідач обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги позивача на додаткове рішення суду, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції
12 лютого 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №202/9335/25 витребувано із суду першої інстанції; та 18 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на рішення суду та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення суду.
09 березня 2026року ухвалами Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
28 січня 2025року у місті Дніпрі, по проспекту Слобожанський, е/о 440 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком руху не переконався в безпечності обраного маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Hyundai Ioniq, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався прямо, під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2025року у справі № 202/1565/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КупАП /а.с.18/.
Власником пошкодженого внаслідок ДТП з вини ОСОБА_2 автомобіля Hyundai Ioniq є позивачка ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу /а.с.17/.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 223374240, страхова сума за шкоду, заподіяну майну на одного потерпілого - 160 000,00грн, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 320 000,00грн, розмір франшизи - 3 200,00грн /а.с.19/.
Згідно з висновком експерта з автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 17С25 від 21 лютого 2025року, складеним судовим експертом Пилипенко О.С. за заявою ОСОБА_1 , матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля Hyundai Ioniq 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 99 521,38грн /а.с.20-23/.
ОСОБА_1 подала до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування.
Згідно зі Звітом №47766 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 12 березня 2025року, який складений оцінювачем ОСОБА_4 на замовлення Страховика, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai Ioniq, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 144899,12грн, значення коефіцієнта фізичного зносу - 0,5840, вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 85 044,96грн, вартість матеріального збитку без урахування ПДВ - 73806,63грн /а.с.62-64/.
Страховиком вищевказану подію ДТП було визнано страховим випадком, 18 квітня 2025року складено страховий акт та того ж дня виплачене страхове відшкодування в сумі 70556,63грн, що визнавалось учасниками справи в заявах по суті справи та підтверджується повідомленням Страховика про прийняте рішення по справі №259565/1 від 18 квітня 2025року /а.с. 31/.
З розрахунку суми страхового відшкодування від 13 березня 2025року, що міститься в страховій справі, копія якої була витребувана у Страховика ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 28 жовтня 2025року, вбачається, що розрахунок страхового відшкодування був здійснений на підставі Звіту оцінювача №47766 від 12 березня 2025року, зі зменшенням його розміру на суму франшизи 3 200,00грн.
Пошкоджений внаслідок ДТП транспортний засіб позивачки було відремонтовано, згідно з замовленням-нарядом від 04 квітня 2025року, рахунком-фактурою від 24 квітня 2025року та актом виконаних робіт від 24 квітня 2025року, які видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «Вікторія» (одним з видів економічної діяльності якого є 45.20 «технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів»), вартість ремонту транспортного засобу склала 162 580,00грн без ПДВ /а.с.32, 36, 37/.
23 червня 2025року за допомогою засобів поштового зв'язку ОСОБА_1 направила на адресу Страховика заяву від 22 червня 2025року, в якій повідомила, що вартість ремонту автомобіля фактично склала 162 580,00грн, у зв'язку з чим просила здійснити виплату різниці між вартістю ремонту автомобіля та сплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 89 393,37грн /а.с.38-39/.
Вищевказану заяву та додані до неї документи Страховик отримав 25 червня 2025року /рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зв. бік а.с.39/. Проте, відповіді на цю заяву Страховик не надав, доплату страхового відшкодування не здійснив. З наданої суду копії страхової справи встановлено, що заява позивачки від 22 червня 2025року до страхової справи не долучена та відсутнє будь-яке рішення Страховика з приводу розгляду даної заяви.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту рішення та додаткового рішення, які оскаржено, доводів апеляційних скарг та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення та додаткового рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав за можливе прийняти до уваги та ґрунтувати своє рішення на підставі доказів, які підтверджують здійснення ремонту транспортного засобу та його оплату позивачем, та виснував про необхідність стягнення зі страховика недоплаченого страхового відшкодування в межах страхового ліміту.
Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, суд врахував заперечення відповідача щодо заявленого позивачем розміру таких витрат, обставини справи та її значення для позивачки, обсяг наданих адвокатом послуг, співмірність винагороди за надані послуги зі складністю справи та витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в частині 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
У частині першій статті 999 ЦК України закріплено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент укладення з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , були врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01 липня 2004року (далі - Закон №1961-IV).
У статті 6 Закону №1961-IV визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Згідно зі статтями 9, 22 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону № 1961-IV).
Крім того, згідно з пунктом 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування виникає відповідно до Закону №1961-IV у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема, на суму франшизи чи якщо страховик за законом не має обов'язку здійснити страхове відшкодування.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018року у справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018року у справі №760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик подію ДТП визнав страховим випадком та виплатив позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 70 556,63грн.
При цьому, у частині другій статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Після проведення ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля та виявленої недостатності виплаченого розміру страхового відшкодування, позивачка звернулась до Страховика з заявою щодо здійснення доплати страхового відшкодування в межах суми страхового ліміту, надавши документи щодо ремонту автомобіля з СТО, згідно з якими вартість ремонту склала 162 580,00грн без ПДВ.
Таку заяву та документи щодо вартості ремонту транспортного засобу Страховик отримав за допомогою засобів поштового зв'язку.
У зв?язку з настанням страхового випадку (ДТП) у Страховика виник обов?язок відшкодувати позивачці шкоду в межах суми фактичних витрат позивача на оплату ремонту автомобіля (виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, податку на додану вартість та суми франшизи) і в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (160 000,00грн).
Проте, незважаючи на те, що Страховик, уклавши зі страхувальником транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, взяв на себе обов'язок в межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником іншій особі внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, ПрАТ «СК «Євроінс Україна» проігнорував вищевказану заяву позивачки щодо здійснення доплати страхового відшкодування, не надало позивачці відповідь на її заяву та не прийняло будь-яких вмотивованих рішень з приводу цієї заяви.
Така поведінка Страховика є порушенням з його боку вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та взятих на себе зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Водночас, будь-яких пояснень щодо причин такої поведінки Страховик не надав ні в заявах по суті справи, ні в апеляційній скарзі.
Визначаючи розмір заподіяної внаслідок ДТП шкоди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру слід виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Під час розгляду справи Страховик не ставив під сумнів об'єктивність, допустимість та достовірність наданих позивачем документів щодо проведеного ремонту автомобіля на суму 162 580,00грн без ПДВ, не наводив заперечень щодо доцільності заміни запчастин (матеріалів) та проведення робіт, які зазначені в цих документах, а наполягав лише на тому, що страховиком вартість відновлювального ремонту може бути відшкодована тільки з урахуванням фізичного зносу.
Крім того, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 та зважаючи на розбіжність між фактичною вартістю ремонту автомобіля позивача та розміром матеріальних збитків, який був зазначений у висновку експерта №17С25 та Звіті про оцінку №47766, страховик з клопотаннями про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи не звертався.
Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження іншого розміру фактичної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу (як з урахуванням зносу, так і без його урахування), ніж той, що заявлений позивачем до стягнення, стороною відповідача суду не надано.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Враховуючи, що суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених процесуальним законодавством випадках, оскільки ліміт відповідальності Страховика у вказаній справі був встановлений у розмірі 160 000,00грн, враховуючи виплату позивачці страхового відшкодування у розмірі 70 606,63грн, що є недостатнім для відшкодування завданих позивачці збитків, та з урахуванням визначеної полісом франшизи в сумі 3200,00грн, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки недоплачене страхове відшкодування у розмірі 86 193,37грн (160 000,00грн - 70 606,63грн - 3 200,00грн = 86 193,37грн).
Колегія суддів також враховує, що розрахована судом першої інстанції на підставі наявних доказів сума недоплаченого страхового відшкодування, що підлягає стягненню, не перевищує вартість фактично проведеного відновлювального ремонту.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному рішенні суду, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI)), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надала: договір про надання правових послуг адвоката від 01 квітня 2025року, укладений між адвокатом Корольовим Д.О. та ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (наданих послуг) №3 від 22 вересня 2026року до вищевказаного договору, згідно з яким адвокатом виконано, а клієнтом прийнято, зокрема, послуги з консультування клієнта, узгодження правової позиції, збору необхідних для подання позовної заяви доказів, підготовки та подання позовної заяви, участі адвоката в першому судовому засіданні, вартість яких становить 10 000,00грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2026року на суму 10 000,00грн; акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (наданих послуг) №4 від 28 січня 2026року до вищевказаного договору, згідно з яким адвокатом виконано, а клієнтом прийнято, зокрема, послуги з підготовки та подання відповіді на відзив, заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, участі адвоката в судовому засіданні 20 січня 2026року, підготовки та подання заяви про ухвалення додаткового рішення, вартість яких становить 8 000,00грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 28 січня 2026року на суму 8 000,00грн.
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, є безпідставними, оскільки таке клопотання було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву. При цьому, цивільним процесуальним законодавством не вимагається від сторони подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу виключно окремим документом, як помилково в апеляційній скарзі вважала позивачка. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу може бути заявлено стороною в тому числі у відзиві на позовну заяву.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, є вірними. Водночас, колегія суддів зазначає, що чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин в яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Тому, враховуючи складність справи, з урахуванням предмета спору та ціни позову, виконаної адвокатом роботи щодо надання позивачу правничої допомоги в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та значення справи для сторін, враховуючи подання відповідачем заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00грн, надану в суді першої інстанції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявниками апеляційних скарг не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб сторони надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення та додаткового рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на рішення суду залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з переглядом рішення суду у суді апеляційної інстанції, немає.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат позивачки на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на рішення суду, колегія суддів виходить з того, позивачка дійсно отримала правову допомогу від адвоката Корольова Д.О. у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на рішення суду першої інстанції, а отже не викликає сумнівів, що позивачкою у зв'язку з цим фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надала: договір про надання правових послуг адвоката від 01 квітня 2025року, укладений між адвокатом Корольовим Д.О. та ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (наданих послуг) №6 від 09 березня 2026року до договору про надання правових послуг адвоката №б/н від 01 квітня 2025року, згідно з яким адвокатом виконано, а клієнтом прийнято послуги з підготовки та подання до Дніпровського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на рішення у справі №202/9335/25, вартість яких становить 3 000,00грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 09 березня 2026року на суму 3 000,00грн.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на рішення суду залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, то наявні підстави для відшкодування ОСОБА_1 судових витрат в цій частині та стягнення з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на її користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00грн у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на рішення суду.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Крім того, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення залишена без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачкою у зв'язку з переглядом додаткового рішення суду у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» та ОСОБА_1 .
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 12 лютого 2026року - залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 12 травня 2026року.
Судді: