печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23403/26-к
29 квітня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного у кримінальному провадженні №62024100120000795 від 12.09.2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
29.04.2025 року старший слідчий в особливо важливих справах Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором, звернувся до Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного у кримінальному провадженні № 62024100120000795 від 12.09.2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи клопотання, сторона обвинувачення вказує, що у провадженні Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, перебувають матеріали кримінального провадження за № 62024100120000795 від 12.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених, а саме: ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що начальник Макарівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , який здійснював адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 003889, виданого Радою адвокатів Одеської області від 17.07.2019 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 16.11.2020 та у невстановленому місці, визначили вчинення злочинів, як основне джерело отримання коштів та матеріальних благ, з метою особистого збагачення.
З метою досягнення своєї протиправної мети, направленої на власне незаконне збагачення, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 16.11.2020, для забезпечення стійкості, керованості, дисципліни і тривалості запланованих злочинних дій та досягнення кінцевої мети злочинної організації, у різний час підшукали та залучили співучасників вчинення злочинів у складі злочинної організації, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, а також довели до відома зазначених учасників злочинної організації план спільних злочинних дій та функції кожного члена при вчиненні кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, спрямовані на досягнення цього плану.
Відповідно до вказаного злочинного плану, ОСОБА_5 .? як начальник Макарівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 мали забезпечити подання до Макарівського районного суду Київської області позовних заяв від імені останнього та ОСОБА_10 про стягнення заборгованості відповідно з ОСОБА_12 та ОСОБА_9 за завідомо підробленими договорами позики.
При цьому, службова особа Макарівського районного суду Київської області, діючи як суддя, за результатом розгляду позовних заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_10 мав забезпечувати ухвалення судових рішень на користь останніх про стягнення заборгованості за завідомо підробленими договорами позики відповідно з ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .
Разом з тим, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою визначення об'єктів своїх кримінально протиправних дій? мали підшуковувати нерухоме майно, власники яких померли або виїхали за межі території України, після чого, за задумом останніх необхідно було забезпечити внесення відомостей про ці об'єкти нерухомості до підроблених правовстановлюючих документів (договори дарування, договори купівлі - продажу), куди, також мали вноситись особисті дані відповідачів - боржників за завідомо підробленими договорами позики.
У подальшому, ОСОБА_5 , як начальник Макарівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, мав забезпечити відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих документів за рішеннями судді Макарівського районного суду Київської області та під час здійснення яких подавати до зазначеного суду відповідні заяви про звернення стягнення на майно боржників, подаючи при цьому зазначені вище завідомо підроблені правовстановлюючі документи.
Після задоволення суддею Макарівського районного суду Київської області вказаних заяв, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які мали виконувати функцію стягувачів у виконавчих провадженнях, відкритих Макарівським відділом Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на підставі рішень зазначеного судді та виконавчих документів, мали забезпечити реєстрацію на себе права власності на нерухоме майно, яке нібито належить відповідно ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .
У подальшому, майно, здобуте внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, мало легалізовуватись ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шляхом вчинення правочинів з таким майном, тобто відчужуватись третім особам.
ОСОБА_5 .? відповідно до своєї функції організатора і керівника злочинної організації та як її член підозрюється у вчиненні наступних дій: підшукав нерухоме майно громадян, які померли з метою придбання права на зазначене майно шляхом обману (шахрайство); організував виготовлення завідомо підроблених документів, а саме: договору позики від 20.06.2017, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на суму 11 280 000 (одинадцять мільйонів двісті вісімдесят тисяч) грн.; позовної заяви ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за договором позики від 20.06.2017; договору про переведення боргу, укладеного 21.02.2022 між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 ; заяви ОСОБА_9 про заміну сторони у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; організував виготовлення завідомо підроблених документів, а саме: договору позики від 19.08.2019, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на суму 10 000 000 (десять мільйонів) грн.; претензії ОСОБА_7 до ОСОБА_12 про повернення боргу; відповіді ОСОБА_12 на вказану претензію ОСОБА_7 , відповідно до якої визнав наявність боргу у повному обсязі та неможливості повернути борг у зв'язку із скрутним матеріальним становищем; позовної заяви ОСОБА_7 до ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за договором позики від 19.08.2019; організував виготовлення завідомо підроблених документів на об'єкти нерухомого майна, що належали на праві власності громадянам, які померли, а саме договорів купівлі-продажу, до яких вносились особисті дані боржників у виконавчих провадженнях, відкритих на підставі виконавчих документів Макарівського районного суду Київської області за наслідком розгляду цивільних справ за позовами ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ; обіймаючи посаду начальника відділу Макарівського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київського відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), під час виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 забезпечив звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , квартиру АДРЕСА_3 , квартиру АДРЕСА_4 , квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 ; розподіляв грошові кошти, отримані від протиправної діяльності злочинної організації між її членами.
ОСОБА_9 .? як учасник злочинної організації відповідно до відведених йому функцій керівника цієї злочинної організації підозрюється у вчиненні наступних дій: брав участь у виготовлення завідомо підроблених документів, а саме: договору позики від 20.06.2017, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на суму 11 280 000 (одинадцять мільйонів двісті вісімдесят тисяч) грн.; позовної заяви ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за договором позики від 20.06.2017; договору про переведення боргу, укладеного 21.02.2022 між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 ; заяви ОСОБА_9 про заміну сторони у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
У зв'язку з чим, ОСОБА_5 , 28.04.2026 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28,
ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.
Слідчий у клопотанні вказує, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, вчинення кримінального правопорушення у складі злочинної організації та у злочинах, вчинюваних ним, а також в умовах військового стану, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні доводи клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є єдиним можливим заходом, що зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Захисник у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, мотивуючи необґрунтованістю підозри та відсутністю ризиків у кримінальному провадженні. Одночасно у разі наявності підстав для застосування запобіжного заходу просив застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Підозрюваний в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, мотивуючи необґрунтованістю підозри та відсутністю ризиків у кримінальному провадженні. Одночасно у разі наявності підстав для застосування запобіжного заходу просив застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовим розглядом встановлено, що Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000795 від 12.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
28.04.2026, о 06 годині 40 хвилин ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
Того ж дня, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Київ, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_7 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_8 , раніше не судимому, повідомлено про підозру, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, а саме: ч. 1 ст. 255 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 209 КК України.
З частини 2 статті 8 та частини 5 статті 9 КПК України слідує, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, жодна особа не може бути позбавлена свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом та судовим органом, створеним відповідно до закону.
Згідно з положеннями ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Пріоритет положень Конституції над законами та підзаконними актами є очевидним та не підлягає доведенню. Окрім іншого, це підтверджено у рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» та інших справах.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя не приймає доводи сторони захисту та погоджується з доводами сторони обвинувачення та вважає, що дані, які вказують на обґрунтовану підозру, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів та підтверджується долученими до матеріалів клопотання доказами, а саме: показаннями свідка ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (приватний нотаріус), ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; протоколами обшуків; документами судових справ Макарівського районного суду Київської області № 370/660/21 та № 370/370/21; документами нотаріальних та реєстраційних справ, вилученими у приватних нотаріусів; документами отриманими під час здійснення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та НОМЕР_3; висновками за результатами проведення оціночно-будівельних експертиз; речовими доказами; іншими матеріалами досудового розслідування у своїй сукупності.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих матеріалах, враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а стороною захисту вказаних доводів в судовому засіданні спростовано не було
Аналіз представлених доказів об'єктивно зв'язують підозрюваного з інкримінованим кримінальним правопорушенням, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення, вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року.
Відтак, на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування до ОСОБА_5 одного із запобіжних заходів, передбачених ст.176 КПК України.
У відповідності до положень ст. ст. 176-178, 183 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
- переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України).
Цей ризик є реальним зважаючи на те, що у разі визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, у яких підозрюється, і призначення навіть мінімального покарання, зважаючи на те, що злочини, передбачені ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 та ч. 1 ст. 255 КК України, є особливо тяжкими кримінальними правопорушеннями, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, позбавить суд можливості, у випадку визнання останнього винуватим, звільнити його від кримінальної відповідальності чи звільнити від відбування покарання з випробуванням.
За таких обставин, у разі доведення вини ОСОБА_5 , до останнього може бути застосоване лише реальне покарання у вигляді позбавлення волі. Наведена обставина у виді безальтернативності та тяжкості, може бути підставою та мотивом вчинити дії для переховування від органів досудового розслідування та суду для уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.
Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, набувши після повідомлення йому про підозру відповідно процесуального статусу - підозрюваний, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, як зазначено у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду», важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного.
Знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Цей ризик є реальним з огляду на те, що на даний час, в повному обсязі не встановлене місцезнаходження договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_4 , квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 , договору позики від 20.06.2017, укладеного між позикодавцем ОСОБА_10 та позичальником ОСОБА_9 на суму 11 280 000,00 грн., договору про відступлення прав вимог від 24.10.2021, укладеного між ОСОБА_10 , як первісним кредитором та ОСОБА_8 як новим кредитором, договору про переведення боргу від 21.02.2022 укладеного між ОСОБА_9 , як боржником та ОСОБА_14 , документів виконавчих проваджень, а саме: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
Незаконно впливати на свідків та потерпілих (п.3 ч.1 ст. 177 КПК України).
Цей ризик існує у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 , тривалий час працював в органах прокуратури України, тобто правоохоронному органі, має відповідні зв'язки з працівниками правоохоронних органів та через співробітників правоохоронних органів або особисто з метою уникнення кримінальної відповідальності може здійснювати на свідків протиправний вплив та узгоджувати зі свідками позицію захисту. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як працівник правоохоронного органу у минулому, маючи певну підтримку серед інших правоохоронців, використовуючи своє матеріальне становище та соціальні і професійні зв'язки, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків, неупередженість, самостійність і незалежність слідчого і прокурора у кримінальному провадженні.
Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, в яких підозрюється, може умисно симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування та судового розгляду.
У відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Наряду з вказаним, у п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відтак, вирішуючи питання про застосування підозрюваному запобіжного заходу, суддя враховує не тільки положення, які передбачені КПК України, а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Клоот проти Бельгії (Cloot v. Belgium, § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
Слідчий суддя приймає до уваги, що, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії», не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Стороною обвинувачення в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану, обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_5 із вчиненням кримінальних правопорушень, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
З метою запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, знищити або спотворити речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, виникла необхідність у застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованих кримінальних правопорушень, зокрема особливо тяжких злочинів, за які кримінальним законом передбачено покарання у виді позбавлення на строк понад десять років, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, керуючись ст.ст. 36, 40, 176-178, 182, 183, 184 КПК України, клопотання підлягає задоволенню.
Питання щодо доведеності вини ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дії слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.
Крім того, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177, 178 цього Кодексу, вважаю за необхідне не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні, оскільки наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є суттєвими та такими, що не можуть бути усунуті шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу або визначення застави.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 202, 205, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, у межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000795 від 12.09.2024 року, строком до 26.06.2026 року включно.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1