Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/6891/2026
м. Київ Справа № 373/1756/24
19 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Римар Наталії Святославівни на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хасанової В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-
У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 07.07.2016 року. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06.10.2020 року їх шлюб розірвано. Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначала, що відповідач протягом багатьох років участі у становленні та вихованні дітей не брав і не бере, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, аліменти не сплачує, у зв'язку із чим виникла заборгованість; дочка та син перебувають на повному її утриманні.
Відповідач постійно нехтував сімейними цінностями, вихованням дітей не займався, безвідповідально ставився до виконання своїх батьківських обов'язків, із дітьми не спілкувався і не спілкується. Під час шлюбу дозволяв собі образи відносно неї, погрози на її адресу, через що притягувався до адміністративної відповідальності, перебував на обліку у поліції за категорією «Кривдник».
Усі її спроби вийти на зв'язок із відповідачем, щоб все ж таки переконати його допомагати власним дітям, були безуспішними.
Виконувати свої батьківські обов'язки та надавати дітям матеріальну допомогу відповідач має можливість і за станом здоров'я, і за рівнем доходів, але не має бажання цього робити. Фактично відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та ухиляється від їх виконання.
Позивач вказувала, що вона звернулася до Органу опіки та піклування для отримання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, на що отримала ствердний висновок від 16 липня 2024 року, затверджений рішенням Виконавчого комітету Переяславської міської ради від 16.07.2024 року №284-12. Згідно вказаного висновку орган опіки і піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_3 просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покладено на Орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ним батьківських обов'язків стосовно дітей.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Римар Наталія Святославівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 відповідач у справі ОСОБА_2 двічі притягався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство по відношенню до дружини.
З'ясовуючи думку дитини - ОСОБА_4 , за відсутності в судовому засіданні сторін, останній вказав, що не бажає спілкуватись з батьком ОСОБА_6 , для нього він став чужою людиною і він не бажає носити його прізвище.
Останнє повноцінне спілкування дітей з відповідачем відбувалось за п'ять років до дня подачі ОСОБА_1 позову до суду.
При цьому, суд першої інстанції не врахував позиції третьої особи - Органу опіки та піклування, представник якої - начальник Служби у справах дітей та сім'ї Переяславської міської ради Борисюк Л.М. в судовому засіданні не заперечила проти задоволення позовних вимог. Пояснила, що Службою двічі на засіданні розглядалося питання щодо цієї сім'ї. Влаштовували зустріч психолога з дітьми. Встановлено, що мама жодних перешкод не чинила, батько і бабуся були обізнані про зустріч з психологом. Зустріч узгоджувалася з обома батьками. Батько прийшов вже під кінець зустрічі, повідомив комісії, що часу на спілкування з дітьми більше не матиме, оскільки він працює.
Також орган опіки і піклування надав суду висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей.
Сторона позивача вважає, що активна позиція відповідача по запереченню вимог у судових засіданнях, на яку посилається суд першої інстанції, пов'язана з бажанням завдати незручностей та морального болю саме позивачу, а не з реальним інтересом до своїх біологічних дітей. Це підтверджується й тим, що після винесення рішення відповідач так і не звернувся з приводу спілкування з дітьми ні до позивача, ні до Служби усправах дітей. Відповідач не проявляє до них навіть щонайменшої батьківської уваги та турботи.
Також, суд першої інстанції не врахував при ухваленні рішення позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 459/341 1/18. У цій постанові Верховний Суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року - без змін.
Зазначає, що позбавлення батьківських прав є виключним (крайнім) заходом, який тягне тяжкі наслідки, як для батька, так і для дітей (ст. 166 СК України). Саме тому вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть грунтуватися на припущеннях, загальних оцінках або конфлікті між батьками.
З огляду на дії позивачки, яка постійно та безперервно створює відповідачу перешкоди в спілкуванні з дітьми та відкрито показує свою байдужість у забезпеченні його прав, як батька в розвитку дітей, вважає за необхідне в судовому порядку вирішувати питання щодо порядку участі батька у вихованні дітей. З метою збереження належного психологічного стану дітей він чекав на порозуміння з боку позивачки, однак з огляду на все це, вимушений ініціювати позов до суду про усунення перешкод в спілкуванні з дітьми, оскільки позивачка відмовляється налагоджувати спільну взаємодію та спілкування дітей з ним. Він впевнений, що конфлікт між ним та позивачкою, як між колишнійм подружжям, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Щодо тверджень позивача про наявність висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, вважає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів у справі, який підлягає оцінці судом нарівні з іншими доказами за правилами ЦПК України.
Він у відзиві прямо вказував, що орган опіки не перевірив його умови проживання, не встановив причин конфлікту між батьками та не дав процесуального інструменту для врегулювання комунікації, попри його звернення про визначення порядку спілкування. Це ставить під сумнів повноту висновку і пояснює, чому суд першої інстанції обгрунтовано не поклав його в основу судового рішення.
Відповідач вважає, що умежах справи про позбавлення батьківських прав позивач формувала негативне уявлення про нього, як про батька, зосереджуючись не на вирішенні питань виховання дітей, а на створенні конфліктного фону навколо ситуації. Такий підхід не сприяє забезпеченню стабільного психологічного середовища для дітей та не відповідає їх найкращим інтересам.
Звертає увагу суду на те, що між сторонами існували повноцінні сімейні відносини, у яких народилися двоє дітей. Протягом спільного життя відповідач брав участь у їх вихованні та забезпеченні. Подальші зміни у особистому житті позивача не можуть бути підставою для обмеження права батька на участь у вихованні дітей.
Конфлікт між батьками не повинен впливати на право дітей підтримувати зв'язок з обома батьками. Його метою не є загострення спору, однак, з урахуванням неможливості вирішити питання щодо спільного виховання дітей з ОСОБА_7 мирним шляхом, він вимушений звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі батька у їх вихованні.
Вважає апеляційну скаргу позивача необгрунтованою та такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Кожуховський Олег Вікторович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи Органу опіки і піклування Виконавчого комітету Переяславської міської ради в судове засідання не з'явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку.
18 березня 2026 року керівник Виконавчого комітету Переяславської міської ради Саулко В.В. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій просить суд проводити судове засідання у відсутності представника третьої особи Органу опіки і піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради у зв?язку з зайнятістю.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_2 та представника Органу опіки і піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради.
У поданому до Київського апеляційного суду письмовому клопотанні від 12 березня 2026 року (вхідний номер суду 33613 від 18 березня 2026 року) відповідач ОСОБА_2 просить суд долучити до матеріалів справи та врахувати під час розгляду справи по суті письмові докази: довідку з місця роботи від 11 березня 2026 року, характеристику з місця роботи від 11 березня 2026 року, копії платіжних документів від 23 листопада 2025 року, від 02 грудня 2025 року, від 27 грудня 2025 року на підтвердження придбання подарунків для дітей.
Заслухавши думку сторони позивача, яка заперечувала проти задоволення клопотання відповідача, колегія суддів протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відмовила у прийнятті нових доказів з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства України, якими передбачено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та прийняття судом апеляційної інстанції доказів, що не були подані до суду першої інстанції. Так, відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання стороною у справі таких доказів.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та її представника, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2016 року.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2020 року (справа №373/951/20) шлюб, зареєстрований між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , 07 липня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 144, розірвано (а.с. 14-16).
Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (серії НОМЕР_1 ), та ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 (серії НОМЕР_2 ), їх батьком є ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_10 (а.с. 9, 10).
Згідно з копіями довідок про реєстрацію місця проживання особи від 23 листопада 2020 року за № 1988 та від 31 липня 2018 року за №20-07-06-866, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та, відповідно, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12).
Згідно з копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , виданого 10 листопада 2022 року, ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 і її прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_10 (а.с. 13).
З копії постанови про відкриття виконавчого провадження № 64658826 від 01 березня 2021 року вбачається, що на примусовому виконанні у Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває судовий наказ №373/126/21, виданий 16 лютого 2021 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_10 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (а.с. 18-19).
Із відповідіПереяславського ВДВС у Бориспільському районі Київської області від 22 січня 2024 року за № 5040 слідує, що заборгованість ОСОБА_5 по аліментам станом на 01 листопада 2022 року становить 80809,55 грн, станом на 19 січня 2024 року заборгованість не погашена(а.с. 20-21).
Відповідно до копії довідки № 661 від 08 листопада 2023 року, виданої Виконавчим комітетом Переяславської міської ради, ОСОБА_1 разом з трьома дітьми та чоловіком ОСОБА_11 зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с. 22).
Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2018 року (справа №373/465/18) ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 23-24).
10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдник АА № 018554(а.с. 35).
Відповідно до повідомлення начальника ВП № 1 Бориспільського РУП від 22 травня 2024 року за № 109/1201/14/01-2024 ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства повторно, у 2020 році перебував на обліку ІП «Кривдник». Станом на даний час ОСОБА_2 на профілактичному обліку не перебуває (а.с. 45).
З матеріалів ІТС ІПНП вбачається, що звернення ОСОБА_1 до ВП № 1 Бориспільського РУП за № 4594 від 15.08.2022 року, № 5330 від 11.09.2020 року, № 5310 від 10.09.2020року; № 1308 від 06.03.2021рокущодо домашнього насильства ОСОБА_2 розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», ознак складу адміністративного правопорушення або злочину в діях ОСОБА_2 не встановлено (а.с. 31-44).
Також судом досліджено Акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 09 лютого 2024 року; Акт обстеження житлових та побутових умов проживання ОСОБА_1 від 20лютого 2024 року (а.с. 25-27, 28).
Із довідки ЗДО № 8 «Золотий ключик» від 16 лютого 2024 року за № 06 вбачається, що батько дитини ОСОБА_13 - ОСОБА_2 жодного разу дитину не відвідував (а.с. 29).
Про те, що батько дитини ОСОБА_4 участі у вихованні сина не бере підтверджено довідкою Переяславської гімназії № 5 від 16 лютого 2024 року за № 719 (а.с. 30).
Відповідно до висновку Виконавчого комітету Переяславської міської ради № 284-12 від 16 липня 2024 року, Орган опіки та піклування Переяславської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 46-48).
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Вказував, що його вини у тому, що не відбуваються зустрічі з дітьми немає. Саме колишня дружина завжди знаходить причини для того, щоб діти не зустрічалися з батьком. Він не може домовитись з колишньою дружиною про нормальне спілкування з дітьми. Батьківські збори та інші заходи він не відвідує, оскільки про них не знав, його про такі заходи не повідомляли. Як тільки починав цікавитись навчанням дітей, позивачка одразу переходила на крики. Твердження позивачки про перебування дітей виключно на її утриманні не відповідають дійсності, дані про наявність заборгованості по аліментах є застарілими. Ухилятися від сплати аліментів наміру у нього немає. Висновок органу опіки вважає необґрунтованим. Своїх дітей любить та бажає налагодити з ними зв'язок, а відсутність спілкування між ними є наслідком неприязних відносин з позивачкою.
Із наданих відповідачем письмових доказів судом встановлено, що 28 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернувся із заявами до директора ЗДО № 8 «Золотий ключик» та до директора Переяславської гімназії № 5 з проханням про залучення його до заходів групи і класу за участю батьків(а.с. 75-77).
Того ж дня, ОСОБА_2 подав заяву до виконавчого комітету Переяславської міської ради (органу опіки та піклування) про визначення порядку спілкування із своїми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 79-81).
Довідкою ТОВ «ІКЕА РІТЕЙЛ Україна» підтверджено здійснені відрахування аліментів щодо ОСОБА_2 за період з січня 2024 року по 30 вересня 2024 року (а.с. 95).
З повідомлення Переяславського ВДВС у Бориспільському районі Київської області від 04листопада 2024 року за № 87 слідує, що станом на 04листопада 2024 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів відсутня (а.с. 101, 119).
Судом досліджено копію довідки від 01 листопада 2024 року з місця роботи ОСОБА_2 ; характеристику на ОСОБА_2 з місця роботи від 04 червня 2024 року; довідку з місця роботи ОСОБА_2 від 04 червня 2024 року; оглянуто фото відповідача з дітьми за період шлюбу з позивачкою; копію чека на суму 1798,00 грн. на підтвердження здійснених ОСОБА_2 витрат на дітей (а.с. 82, 83, 102, 116-118).
Судом задоволені клопотання сторін про допит свідків.
Свідок ОСОБА_14 в суді пояснила, що позивачка - її племінниця. ОСОБА_2 , з яким вона перебувала у шлюбі, зловживав алкогольними напоями, поводився агресивно щодо ОСОБА_1 , в адекватному стані вони ніколи ОСОБА_2 не бачили. Після 2020 року з ОСОБА_1 вони спілкуються разів три на тиждень, проте батька дітей свідок ніколи з ними не бачила. Знає, що діти боялися ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_15 пояснила, що коли відповідач перебував в стані алкогольного сп'яніння, він ставав неадекватним, діти і ОСОБА_16 його боялися, він бив ОСОБА_17 . Коли свідок була в гостях у них, то він міг підійти до неї і просто вдарити при дітях. Діти ховалися від нього, старший хлопчик досі його боїться і не хоче бути з ним.
Свідок ОСОБА_18 в суді пояснила, що є сусідкою позивачки, їхні діти разом гуляють. Вона сім років проживає по сусідству з ОСОБА_1 . Знає, що спочатку сторони у справі жили з батьками, сварок тоді не було. Коли батьки померли в 2020 році, вони почали сваритися, але сама вона цього не чула. Знає про це, оскільки бачила, що приїжджала поліція, разів п'ять. Останнього разу, коли приїжджала поліція, то вона бачила побиті вікна і потрощені меблі. ОСОБА_16 говорила, що це зробив ОСОБА_2 , оскільки був п'яним, у зв'язку з цим ОСОБА_16 просила його з'їхати з будинку. Діти тоді були перелякані. Після того, як ОСОБА_2 залишив місце проживання, то діти жодного разу при ній не згадували його. Вона не бачила, щоб відповідач з того часу приїжджав до дітей. Відповідач неодноразово піднімав руку на ОСОБА_17 , вона взагалі розказувала багато про такі моменти. Після того, як почалися сварки, діти стали більше заляканими. Їй відомо, що відповідач дітьми не цікавиться.
Свідок ОСОБА_19 в суді пояснила, що коли жила по сусідству з сторонами у справі (до 2019 року), вона чула неодноразово сварки між ними, як ОСОБА_2 залякував дітей. Вона чула постійні скандали, крики - кричав ОСОБА_2 , обзивав ОСОБА_17 нецензурними словами, приходив п'яним додому, і йому в такому стані все не подобалося. Таке відбувалося по пару разів на тиждень.
Свідок ОСОБА_20 в суді пояснила, що є кумою позивачки, хрестила її найменшу доньку, ОСОБА_21 знає заочно. З 2020 року з ОСОБА_1 спілкується дуже часто, майже кожного дня, приїжджає до неї декілька разів на місяць. Знає, що останній раз ОСОБА_2 приїжджав до дітей в 2020 році, коди свідок була з їхніми дітьми одна вдома в позивачки, ОСОБА_16 тоді займалася розлученням. З того часу діти про батька не згадують зовсім. Свідку діти показували отвори від пострілів зброї у вікнах і дверях та розповідали, що їх тато прийшов незадоволений на маму і почав так себе поводити, здійснив постріли. На свята ОСОБА_5 до дітей не приходив, не вітав їх, і телефоном також. Коли вона перебувала з дітьми та приїхав ОСОБА_5 , він привіз їм якісь солодощі. Реакції у дітей як на батька не було, вони поводили себе нейтрально, більш вираженою була реакція на солодощі, ніж на батька. Яскравої взаємодії між ними не було.
Свідок ОСОБА_22 - брат відповідача у справі в суді пояснив, що ОСОБА_2 справно сплачує аліменти на дітей. Ніколи не бачив і не чув, щоб він ображав дітей. Разів три був у них вдома, коли сторони ще проживала разом, і він жодного разу не бачив, щоб між ними були якісь напружені стосунки. Приблизно в 2020 чи 2021 році він бачив їх останнього разу, коли ОСОБА_16 приїжджала з дітьми. Знає, що сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були у той час, коли вони розлучалися, тоді ОСОБА_16 телефонувала йому вілька разів, щоб він заспокоїв ОСОБА_2 , оскільки той не хотів розлучатися. Років п'ять він вже не спілкується з ОСОБА_1 та дітьми, а тому не знає які між ними та ОСОБА_2 відносини. ОСОБА_2 неодноразово повідомляв йому, що йому не дають спілкуватися з дітьми і це найбільший його біль.
Свідок ОСОБА_23 в суді пояснив, що сторони у справі - це його куми. За період з 2015 по 2022 роки, поки позивачка з відповідачем не розвелися, він не спостерігав за ними якийсь негатив. З 2015 по 2017 рік він із сторонами жив по сусідству, між ними були звичайні сутички як між подружжям, з дітьми сварок він не бачив. Знає, що відповідач інколи телефонує і питає що купити до школи. Від відповідача свідок не бачить негативу до дітей. ОСОБА_5 турбує те, що він не бачить їх, йому не дають з ними бачитись, оскільки у матері дітей немає часу.
Свідок ОСОБА_24 - мати відповідача в суді пояснила, що її син любить своїх дітей, він жив тільки заради них, це єдине, що у нього було. Зазначила, що внук ОСОБА_25 заблокував на телефоні її номер і номер телефона її сина - його батька. Зв'язатися з ним було неможливо. ЇЇ син ніколи не уникав спілкування з дітьми, спілкуванню з дітьми перешкоджає її невістка - ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 , допитана судом як свідок пояснила, що проживала з ОСОБА_2 два роки у фактичних шлюбних відносинах. Коли вона завагітніла і вже був великий термін, вони розписалися. Проживали по АДРЕСА_2 у матері відповідача. Коли його мати і сестра переїхали на проживання в Крим, їх з відповідачем життя налагодилось, але коли відповідач випивав, вів себе дуже погано. Коли його мати повернулася до Переяслава , в них почалися скандали, і позивачка з дитиною переїхала до своєї матері, з ними переїхав і ОСОБА_2 , однак, коли він випивав, між ними відбувалися скандали. Зарплату, яку заробляв ОСОБА_2 , якщо вона не встигала купити необхідне дітям, ОСОБА_2 витрачав виключно на себе, переважно на алкоголь і цигарки. Про родину він не піклувався. Дозволяв собі агресивну поведінку з образами в присутності дітей. Щодо блокування номера телефона ОСОБА_2 сином відзначила, що дійсно деякий час він був у нього заблокований, однак потім сам його ж і розблокував. Жодних спроб зв'язатися з сином, ОСОБА_2 з моменту розлучення не робив. Після розлучення ОСОБА_2 взагалі бажання спілкуватися з дітьми не проявляв, дітей ніколи не вітав з Днем народження, ні з іншими святами. Питання про позбавлення батьківських прав постало тому, що син почав цікавитись чому у нього не таке прізвище як у мами і повідомив, що хотів би носити таке ж прізвище.
Суд першої інстанції надав можливість висловити свою думку малолітньому ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який повідомив суду, що проживає з папою ОСОБА_11 і мамою ОСОБА_1. ОСОБА_28 до нього не приїжджав 5 років, не дарував подарунки, не цікавився ним, не дзвонив йому. Він дуже хоче нове прізвище - ОСОБА_10 , він так вирішив для себе. Батько багато разів при ньому вживав алкогольні напої, зламав його іграшкову шаблю, чотири рази до них приїжджала поліція. Найщасливіший момент для нього - коли батька немає. Найстрашніший - це якщо батько забере його. Зустрівшись через п'ять років у залі судових засідань, батько його не обійняв, не привітався, не виявив своєї любові до нього.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що після розірвання шлюбу між сторонами не склалося доброзичливих відносин і ними спільно не вирішувались проблеми дітей. Відносини між батьками не зазнали змін й наразі, останні мають обопільні образи та між ними відсутній конструктивний діалог, всі питання щодо спільних дітей викликають болючі реакції, що вони неодноразово демонстрували в ході судового провадження. Останнє повноцінне спілкування дітей з відповідачем відбувалось п'ять років назад від дня подачі ОСОБА_1 позову до суду.
Оцінюючи усі обставини у справі, судом першої інстанції встановлено, що активна позиція відповідача під час судового розгляду позову про позбавлення його батьківських прав, зокрема, щодо погашення заборгованості по аліментах, звернення до навчальних закладів з проханням про залучення його до заходів за участю батьків, а також до органу опіки і піклування про визначення порядку спілкування з дітьми свідчить про наявність у відповідача інтересу до своїх дітей та до спілкуватися з ними.
Та обставина, що після розірвання шлюбу матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто, свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дітей, враховуючи, що фактично батько з дітьми спілкувались п'ять років тому, суд першої інстанції вважав, що висловлене ОСОБА_29 небажання спілкуватись з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у його житті та житті його сестри.
Висновок Органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав або відмови у цьому та враховується судом у сукупності з усіма об'єктивними обставинами, встановленими у справі.
В ході розгляду справи відповідач неодноразово стверджував, що не втратив інтересу до дітей, бажає налагодити з ними відносини та пояснював відсутність між ними спілкування протягом тривалого часу небажанням позивачки досягти домовленостей щодо зустрічей з дітьми.
За встановлених судом першої інстанції обставин справи в даному випадку позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дітьми, про що він неодноразово повідомляв в судовому засіданні та про це повідомляли свідки, допитані судом, не втратив інтересу до дітей, участі у їх вихованні та має намір на відновлення з ними відносин, не відповідатиме інтересам малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_13 .
Поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дітей та не бажає розривати зв'язки з дітьми, а позбавлення його батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Крім того, характер відносин між батьками не може ставитись в залежність від гарантованих державою прав дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та забезпечення її найкращих інтересів.
При цьому, висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини; факти домашнього насильства щодо матері дітей).
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Разом з тим, враховуючи обставини справи, зокрема, факти притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вважав за необхідне попередити відповідача про обов'язок зміни ставлення до виховання дітей та роз'яснити, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача, як батька, щодо дітей протягом розумного строку після ухвалення оскаржуваного судового рішення, позивач може знову ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права, з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Водночас, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми (стаття 18 Конвенції).
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те що, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дітей, зокрема, батько дітей (відповідач у справі) не бере участі у вихованні сина і доньки та протягом тривалого часу не спілкується з ними, що свідчить про втрату відповідачем інтересу до дітей.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини (дітей) може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти, тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення одного з батьків від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
За обставинами цієї справи судом встановлено, що малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу залишились проживати разом з матір?ю ОСОБА_7 . Останнє повноцінне спілкування дітей з відповідачем ОСОБА_2 відбувалось п'ять років тому.
З пояснень відповідача встановлено, що така його поведінка була зумовлена тим, що саме позивачка завжди знаходить причини для того, щоб діти не зустрічалися з батьком. Він не може домовитись з колишньою дружиною про нормальне спілкування з дітьми. В той же час, позивачка це заперечує і пояснює таку поведінку відповідача його небажанням займатись вихованням дітей.
Суд першої інстанції зауважив, що після розірвання шлюбу між сторонами не склалося доброзичливих відносин і ними спільно не вирішувались проблеми дітей. Відносини між батьками не зазнали змін й наразі, останні мають обопільні образи та між ними відсутній конструктивний діалог, всі питання щодо спільних дітей викликають болючі реакції, що вони неодноразово демонстрували в ході судового провадження.
Отже, такі пояснення сторін свідчать про існування між ними триваючого конфлікту і небажання піти на поступки один одному, зокрема, в інтересах дітей.
Разом з тим, особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
Сімейні стосунки мають складний характер і сім'я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
Активна позиція відповідача під час розгляду справи про позбавлення його батьківських прав, надання своїх пояснень та заперечень щодо доводів, викладених позивачкою, свідчить про можливість і готовність батька відновити психологічний та емоційний зв'язок зі своїми дітьми.
Надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам у їх сукупності, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Зокрема, з огляду на те, що ОСОБА_2 заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, про що він вказував у відзиві на позовну заяву та у своїх поясненнях під час судового розгляду справи, суд не встановив обставин, які характеризують відповідача як особу, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров'я та психічного розвитку.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, бажання батька дітей ОСОБА_2 спілкуватись та бачитись з дітьми, про що він неодноразово повідомляв в судовому засіданні та про це повідомляли свідки, допитані судом, не втратив інтересу до дітей, участі у їх вихованні та має намір відновити стосунки з дітьми, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для врахування висновку Виконавчого комітету Переяславської міської ради № 284-12 від 16 липня 2024 року, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на його необґрунтованість. У зазначеному висновку містяться посилання на пояснення позивачки, відповідача та малолітніх дітей, однак, у висновку не підтверджено вжиття достатніх заходів з метою коригування поведінки батька, надання йому допомоги у виконанні батьківських обов'язків. Висновок носить формальний характер, наданий без об'єктивного дослідження всіх обставин і не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та його відповідність найкращим інтересам дітей.
Згідно з частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу й на те, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка малолітньої дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона, в силу малолітнього віку, неспроможна надавати правильну оцінку чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховуючи, що фактично батько з дітьми спілкувались п'ять років тому, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що висловлене малолітньою дитиною ОСОБА_29 небажання спілкуватись з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у його житті та житті його сестри.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд першої інстанції помилково не врахував думку дитини - ОСОБА_4 , який вказав, що не бажає спілкуватись з батьком ОСОБА_6 , для нього він став чужою людиною і він не бажає носити його прізвище, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
За обставинами цієї справи малолітній син сторін ОСОБА_31 наполягав на тому, що він не бажає спілкуватись з батьком ОСОБА_6 посилаючись, зокрема на те, що він до нього не приїжджав 5 років, не дарував подарунки, не цікавився ним, не дзвонив йому.
Суд першої інстанції враховував висловлену думку дитини системно, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та ухвалив судове рішення всупереч думці дитини, оскільки цього вимагають її інтереси.
У контексті наведеного колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наявність у дитини образи на батька та, відповідно, негативне ставлення до нього, не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення його батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки, а тому ухвалення судом першої інстанції судового рішення всупереч думці дитини є виправданим.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Отже, встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зроблені судомпершої інстанціївисновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Отже, вирішуючи спір про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повнийта всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Переяславської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Суд першої інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні, з покладенням на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контролю за виконанням ним батьківських обов'язків стосовно дітей.
Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки зроблені за інших фактичних обставин, ніж у справі, яка переглядається.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки усправах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що судом першої інстанції не враховано, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 відповідач у справі ОСОБА_2 двічі притягався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство по відношенню до дружини, були предметом перевірки судом першої інстанції, їм надана належна оцінка, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2018 року (справа №373/465/18) ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 23-24).
10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника АА № 018554(а.с. 35).
Відповідно до повідомлення начальника ВП № 1 Бориспільського РУП від 22 травня 2024 року за № 109/1201/14/01-2024 ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства повторно, у 2020 році перебував на обліку ІП «Кривдник». Станом на даний час ОСОБА_2 на профілактичному обліку не перебуває (а.с. 45).
З матеріалів ІТС ІПНП вбачається, що звернення ОСОБА_1 до ВП № 1 Бориспільського РУП за № 4594 від 15.08.2022 року, № 5330 від 11.09.2020року, № 5310 від 10.09.2020року; № 1308 від 06.03.2021 року щодо домашнього насильства ОСОБА_2 розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», ознак складу адміністративного правопорушення або злочину в діях ОСОБА_2 не встановлено (а.с. 31-44).
Отже, надані стороною позивача матеріали свідчать про наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками дітей. Обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку батька по відношенню до дітей, що може зашкодити розвиткові дітей, судом не встановлено, позивачкоюне доведено, та матеріали справи таких доказів не містять.
Відхиляючи вказані доводи та докази позивачки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що характер відносин між батьками та наявність конфліктної ситуації між ними не може ставитись в залежність від гарантованих державою прав дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та забезпечення її найкращих інтересів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Римар Наталії Святославівни.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Римар Наталії Святославівни залишити без задоволення.
Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: