Справа № 367/7021/21
Провадження №2/367/2438/2026
Іменем України
11 травня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Шестопалової Я.В.,
при секретарі Пронченко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, а саме боргу (суми боргу, відсотків та 3% річних), зазначаючи що 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 передав у борг відповідачу - ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 86 400,00 доларів США. При отриманні від позивача вказаних вище грошових сум в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 27.02.2018 року. За змістом письмової розписки відповідач зобов?язався повернути позичені кошти, а саме 50000 доларів США у строк до 01.07.2018 року, 6400 доларів США - до 01.07.2018 року, 30000 доларів США - у строки обумовлені додатково. Умовами розписки передбачена сплата процентів у розмірі 2% від суми позики в місяць. Однак, відповідач всупереч умов розписки у встановлений строк грошові кошти не повернув, чим взяті на себе зобов?язання перед позивачем не виконав. Спроби досудового врегулювання спору бажаного результату не принесли. Враховуючи, що відповідачем у визначений у розписці строк грошові кошти повернуто не було, позивач вважає, що загальна сума грошового зобов?язання відповідача - ОСОБА_2 становить 60 912 доларів США, з яких 56 400 доларів США - основна сума боргу, 4512 доларів США - проуенти за користування грошовими коштами, а також 143 833,35 грн. - 3% річних.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 року головучою суддею по справі визначено суддю Шестопалову Я.В.
Ухвалою судді від 12.10.2021 року відкрито провадження про справі за правилами загального позовного провадження.
28.01.2022 року від представника позивача Тандира Д.В. надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути із відповідача: суму еквівалентну 84600 (вісімдесят чотири тисячі шістсот) доларів США - основного боргу; суму еквіваленту 29712 (двадцять дев?ять тисяч сімсот дванадцять) доларів США - відсотків за користування відповідною сумою коштів; суму в розмірі 337 998 грн. 30 коп. (триста тридцять сім тисяч дев?ятсот дев?яносто вісім гривень тридцять копійок), що становить загалом суму, еквівалентну 3 561 596 грн. 70 коп.
Ухвалою судді від 19.12.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
25.04.2024 року від представника відповідача Шепілова О.О. надійшли письмові пояснення по справі, у яких зазначив, що сторона відповідача не погоджується з позовом та заявою про збільшення позовних вимог. Представник відповідача вважає заявлені вимоги безпідставними та просить узадоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою судді від 25.04.2025 року визнати обов'язковою явку позивача та зобов'язано останнього надати оригінал розписки від 27 лютого 2018 року для огляду у судовому засіданні.
07.08.2024 року на виконання ухвали суду представник позивача Тандир Д.В. надав оригінал розписки від 27 лютого 2018 року.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. До суду представник позивача Тандир Д.В. подавав заяви про розгляд справи за відсутності строни позивача.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились. До суду представник відповідача Шепілов О.О. направив письмові судові дебати, у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об'єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 передав у борг відповідачу - ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 86 400,00 доларів США.
При отриманні від позивача вказаної вище грошової суми в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 27.02.2018 року.
За змістом письмової розписки відповідач зобов?язався повернути позичені кошти, а саме 50000 доларів США у строк до 01.07.2018 року, 6400 доларів США - до 01.07.2018 року, 30000 доларів США - у строки обумовлені додатково.
Вищевикладені факти підтверджуються оригіналом розписки, складеною ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що долучена до матеріалів справи.
У встановлені терміни ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 86 400,00 дол. США ОСОБА_1 не повернув.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
На підтвердження неповернутого відповідачем боргу за позикою, позивачем до матеріалів справи додано оригінал розписки від 27.02.2018 року.
Ця обставина, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчить про невиконання ОСОБА_2 боргового зобов'язання перед ОСОБА_1 .
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в розписці не погодили.
Разом з цим, позивач просить суд стягнути суму боргу в іноземній валюті.
Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Водночас у разі стягнення судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, в якому ВП ВС відступила від висновку, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, їх дійсність не спростована. Позову про визнання правочинів недійсними (удаваними) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемнимизаконом не визнаний, а відтак позов в частині стягненя суми позики еквівалентній 84 600 доларів США, підлягає задоволенню.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Перевіривши розрахунок відсотків за договором позики, зроблений представником позивача, суд погоджується із ним та вважає позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 відсотків за користування позикою в сумі 29 712 доларів США такими, що підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 143 833,35 грн. 3% річних.
Частиною першою ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, то він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягають також 3% річних від простроченої суми боргу згідно ст. 625 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19).
Згідно наведеного позивачем розрахунку 3% річних від простроченої суми боргу, 3% річних від простроченої суми за період з 14.09.2018 р. по 15.09.2021 р. в сумі 143 833,35 грн.
Відповідач власного контррозрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого позивачем, суду не надав.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» наведені позивачем розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку про їх правомірність, обґрунтованість та арифметичну вірність, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Разом із тим, суд не погоджується із стягненням із відповідача інфляційних втрат у сумі 194 164,95 грн., з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20.
Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов'язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 340/385/17.
Оскільки предметом грошового зобов'язання за вказаним договором позики є грошові кошти, визначені у доларах США, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики за період з 14.09.2018 року по 14.09.2021 року відсутні.
Ураховуючи наведене, позов ОСОБА_1 у частині стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики за період з 14.09.2018 року по 14.09.2021 року задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем 16 вересня 2021 року оплачено судовий збір в сумі 11 350 грн., що підтверджено квитанцією про сплату № МР_АВ2204980AL_21149983.
Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 10 731,42 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 142, 200, 206, 263-265, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-285, 354 ЦПК України, ст.ст. 202, 207, 545, 1046, 1047, 1049, ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), основний борг за договором позики в сумі еквівалентній 84 600 (вісімдесят чотири тисячі шістсот) доларів США, відсотки за користування коштами у сумі еквівалентній 29 712 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дванадцять) доларів США, 3% річних у розмірі 143 833 (сто сорок три тисячі вісімсот тридцять три) гривні 35 (тридцять п'ять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 10 731 (десять тисяч сімсот тридцять одна) гривня 42 (сорок дві) копійки.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я.В. Шестопалова