Справа № 367/2175/24
Іменем України
05 лютого 2026 рокуБородянський районний суд
Київської області в складі: головуючої судді - Герасименко М.М.
за участю секретарів - Слухай А.А., Боярської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування збитків,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником приватного двоповерхового садового (житлового) будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОК СГТ «Ясна поляна». Орієнтовно 03 березня 2022 року ворожі снаряди збройних сил РФ влучили у вказаний будинок, що призвело до масштабної пожежі та руйнування будинку. Оскільки пожежа тривала під обстрілом, підрозділи Державної служби України з надзвичайних ситуацій на місце події не виїжджали. В результаті пожежі був знищений зазначений будинок і 100% майна, що знаходилось у ньому. Підтвердженням руйнування будинку є такі документи: фотографії з місця події; акт про пожежу від 08 серпня 2022 року; акт обстеження об'єктів нерухомого майна, зруйнованих (пошкоджених) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією РФ № 18 від 27 червня 2022 року. Також суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Адаміл» було проведено обстеження технічного стану будівельних конструкцій зазначеного житлового будинку та складено звіт про оцінку розміру реальних збитків, що нанесені нерухомому майну, які станом на 31 січня 2024 року становлять 109 057,00 доларів США або 4 130 490 грн. Враховуючи викладене, просив стягнути з Російської Федерації на його ( ОСОБА_1 ) користь збитки, завданні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у розмірі 109 057,00 доларів США, що є еквівалентом 4 130 490 грн та понесені судові витрати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2024 року справу передано на розгляд судді ОСОБА_2 .
За ухвалою судді Бородянського районного суду Київської області ОСОБА_2 від 03 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді Бородянського районного суду Київської області ОСОБА_2 від 19 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2025 року № 784/0/15-25 суддя ОСОБА_2 була звільнена з посади судді у відставку.
На підставі розпорядження керівника апарату суду № 76 від 22 квітня 2025 року, вказана цивільна справа за повторним автоматизованим розподілом справ передана судді Герасименко М.М.
За ухвалою судді Бородянського районного суду Київської області Герасименко М.М. від 01 травня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зубчук О.Р. позов підтримали і просили його задовольнити.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.
На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3221055900:03:002:0189, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с. 16-17).
Як вбачається з копії декларації про готовність до експлуатації від 23 березня 2018 року та технічного паспорту на садовий будинок в ОК СГТ «Ясна поляна» за адресою: АДРЕСА_1 , який виготовлений 12 листопада 2017 року, на земельній ділянці з кадастровим номером 3221055900:03:002:0189 розташований огороджений двоповерховий будинок загальною площею 93,3 кв.м, з яких: перший поверх 46.3 кв.м, до якого входять такі приміщення - коридор, кухня, дві кімнати, санвузол, тераса; другий поверх 47,0 кв.м, до якого входять такі приміщення - дві кімнати. Фундамент садового будинку і тераси - цегла; стіни - дерев'яний брус; перекриття - дерево; підлога - дошка; покрівля - метало черепиця (а.с.205-211).
З копії наказу № 1104 від 24 лютого 2016 року Управління поліції охорони в Київській області Національної поліції України та акта звірки взаємних розрахунків за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2023 року вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 21 січня 2016 року під охорону прийнято приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Охоронне спостереження здійснювалося з 01 січня 2019 року по лютий 2022 року (а.с.18, 19-20).
Відповідно до копії акта обстеження об'єктів нерухомого майна, зруйнованих (пошкоджених) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією РФ № 18 від 27 червня 2022 року, ОСОБА_1 15 квітня 2022 року подав заяву про проведення обстеження садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , СТ «Ясна поляна». Комісією у складі: заступника селищного голови Корнієнка М.В., секретаря ради Хоружи І.М. , головного спеціаліста Артюх Л.В., головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лавриненко Т.К. , головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Леоненко К.В., депутата Немішаївської селищної ради Шабельного М.А. встановлено, що орієнтовна дата руйнації (пошкодження) майна 03 березня 2022 року; пожежа спричинена внаслідок обстрілів; фундамент, стіни, дах/покрівля, підлога, вікна, двері комунікації - знищені; кількість поверхів об'єкта зруйнованого (пошкодженого) майна - два. За результатами обстеження комісія дійшла висновку про знищення об'єкту нерухомого майна; майно не відновлено (а.с.23-24).
Як вбачається з копії акта обстеження об'єктів нерухомого майна, що були зруйновані внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією РФ, керівництвом СТ «Ясна поляна» в особі голови Гривцова С.Є., за участі свідків, що є членами садового товариства: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 27 червня 2022 року було засвідчено факт пожежі внаслідок обстрілу та повного знищення житлового будинку разом з побутовою технікою та усім майном, що знаходився по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3221055900:03:002:0189. До вказаного акта додано письмові пояснення ОСОБА_5 (а.с.21-22, 25).
08 серпня 2022 року комісією у складі: головного інспектора ВОНР Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту Мариць І.П., головного фахівця ВОЦЗ Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту Остапчука Р.М. складено акт про пожежу, що виникла орієнтовно 03 березня 2022 року у приватному двоповерховому садовому (житловому) будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; пожежу виявлено 08 серпня 2022 року за заявою ОСОБА_1 від 02 липня 2022 року; сили та засоби пожежно-рятувальних підрозділів до ліквідації пожежі не залучались у зв'язку з проведенням активних бойових дій; пожежею знищено: двоповерховий (житловий) будинок повністю, а також електропобутова техніка, меблі, холодильник, мікрохвильова піч, пральна машина, бойлерний електроводонагрівач, телевізор, електрична плита, посуд, документація, речі та майно домашнього вжитку та інші матеріальні цінності, які знаходились у цьому будинку; причина пожежі: виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків, внаслідок бойових дій (а.с.26-27).
Як вбачається зі звіту про оцінку розміру реальних збитків, що нанесені нерухомому майну, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю громадянина України ОСОБА_1 , у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, розмір реальних збитків станом на 31 січня 2024 року становить 109 057 доларів США або 4 130 490 гривень (а.с.28-95).
На дослідженому у судовому засіданні відеозаписі зафіксовані бойові дії та пожежа житлового будинку (а.с. 233).
Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та на момент вторгнення РФ у березні 2022 року перебувала за вказаною адресою. Зазначила, що позивачу належав добудований двоповерховий будинок, перекритий червоною черепицею, який був забезпечений меблями та побутовою технікою. Із початком повномасштабного вторгнення РФ територією населеного пункту пересувалися російські танки та БТР, здійснювалися ракетні обстріли. Свідок особисто спостерігала влучання ракети в будинок позивача, унаслідок чого виникла пожежа, оскільки будинок був дерев'яний. Увечері того ж дня, прибувши до будинку позивача, вона побачила, що будинок повністю згорів.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України до 08 березня 2022 року перебував за адресою: АДРЕСА_2 . 03 березня 2022 року через населений пункт рухалася колона танків, після чого відбувалися ракетні обстріли, і одна з ракет влучила в будинок позивача. Перебуваючи у котельні свого будинку, він (свідок) побачив пожежу в будинку позивача, однак можливість її гасіння була відсутня. Увечері того ж дня, підійшовши до будинку позивача, він побачив, що будинок повністю знищений. До початку бойових дій будинок позивача був повністю придатний для проживання, оснащений меблями та сантехнікою.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що будинок позивача був двоповерховим, дерев'яним, повністю облаштованим для проживання, у тому числі в зимовий період, та обладнаний сигналізацією. У березні 2022 року у дачному чаті побачив фотозображення, на якому зафіксоване значне полум'я позаду будинку. Під час спілкування з дружиною позивача остання повідомила, що горів саме їхній будинок. Крім того, зі слів сусідів свідку стало відомо, що російські військові пересувалися вздовж парканів та здійснювали обстріли вікон; унаслідок обстрілу у будинок позивача було влучання і він згорів.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Він (свідок) особисто бачив, що будинок позивача був облаштований для проживання. 03 березня 2022 року близько 14 години територією населеного пункту пересувалася значна кількість російської військової техніки, зокрема приблизно 27 БТР. У зазначений час він (свідок) перебував у будинку сусідів, до якого під'їхала техніка з гарматою та здійснила постріли у будинок сусідів і будинок позивача. Після цього, вийшовши назовні, він побачив, що будинок позивача охоплений вогнем.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної шкоди в результаті збройної агресії РФ, внаслідок чого було знищено житловий будинок.
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року, забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також, відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території України, у зв'язку з чим Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на підставі Указів Президента України неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, з викладеного можна дійти висновку, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, або майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до РФ про відшкодування збитків, завданих йому внаслідок збройної агресії РФ на території України.
Як було зазначено вище, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у даній справі, суд врахував те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих фізичній особі, громадянину України, внаслідок знищення житлового будинку громадянина України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц).
Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що внаслідок збройної агресії РФ було знищено житловий будинок позивача.
З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки, завданні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 109 057 доларів США, що є еквівалентом 4 130 490 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору № 1035 про надання правової (правничої) допомоги від 21 лютого 2024 року, копію кошторису до вказаного договору, копію платіжної інструкції № @2L601711 від 28 лютого 2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 30 000,00 гривень (а.с.96, 97-101, 102-104).
З огляду на виконані адвокатом Зубчук О.Р. роботи, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн не відповідає обсягу виконаних робіт, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 19 000,00 грн (складення позовної заяви, участь у судових засіданнях 27.01.2025, 19.03.2025, 03.07.2025, 15.09.2025, 21.10.25, 05.02.2026).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140 гривень.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування збитків задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 збитки, завданні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в розмірі 109 057 (сто дев'ять тисяч п'ятдесят сім) доларів США, що є еквівалентом 4 130 490 (чотири мільйони сто тридцять тисяч чотириста дев'яносто) гривень.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000 (дев'ятнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з Російської Федерації в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення суду складено 11 травня 2026 року.
СуддяМарина ГЕРАСИМЕНКО