12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 620/2616/25
адміністративне провадження № К/990/2101/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №620/2616/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, Управління, орган Пенсійного фонду), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та невиплати з 01.01.2025 позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік);
зобов'язати відповідача здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік).
2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Мньов Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач вважає, що має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком.
4. Позивач має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1980-1993 роках, категорії 3 серії НОМЕР_1 , видане 25.06.2003.
5. Відповідно до довідки виконавчого комітету Мньовського старостинського округу Михайло Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 24.02.2025 №69 позивач дійсно з 10.12.2013 по теперішній час зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1 , яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення.
6. Відповідач у відповідь на звернення позивача листом від 03.02.2025 повідомив, що оскільки відповідно до Реєстру позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 10.12.2013, з 01.01.2025 останньому проведено перерахунок пенсії щодо зміни права на встановлення доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.
7. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно зі статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, позивач звернулася до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 06.05.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування, з 01.01.2025, та виплати щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_1 , що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року. Зобов'язав Управління з 01.01.2025 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
9. Задовольняючи позов у визначеній судом частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
10. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.12.2025 апеляційну скаргу відповідача задовольнив, скасував рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 та ухвалив нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив.
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що передбачені Законом №796-XII пільги, компенсації та гарантій, в тому числі й компенсація у вигляді підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, визначена статтею 39 цього Закону, надаються громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак позивач не є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
12. Підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
13. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX (далі - Закон №4059-IX) і не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, та висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 12.02.2025 у справі №320/11200/22 щодо застосування частини першої статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-III (далі - Закон №796-III).
14. Одночасно, як на підставу касаційного оскарження, скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 45 Закону №4059-IX у взаємозв'язку з приписами статті 39 Закону 796-ХІІ.
15. Позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції, що право на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат гарантується непрацюючим пенсіонерам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживають на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII. Факт того, що позивач постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи підтверджується посвідченням, яке міститься у матеріалах справи і не оспорюється сторонами, а факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується відповідною довідкою.
16. У касаційній скарзі скаржник окрім наведеного покликається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України і зауважує, що ця справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача який є пенсіонером та особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки доплата передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ, є суттєвою частиною засобів для існування людини у похилому віці.
17. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правомірність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
18. Відповідач вважає, що позивач не має права на отримання доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, оскільки зазначена пільга була скасована змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII).
19. Також відповідач зазначає про відсутність доказів того, що позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
21. Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
22. 01.01.2015 набрав чинності Закон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.
23. Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
24. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
25. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суду України цим рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
26. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
27. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
28. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.
29. Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
30. Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
31. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 03.11.2021 у справі №9901/378/20.
32. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 №4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
33. З урахуванням принципу дії закону в часі у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
34. З набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
35. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
36. Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, що суб'єктивне право на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
37. Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №240/2236/23 з аналогічних правовідносин наголосив, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).
38. Ураховуючи зазначені правові норми та встановлені судами обставини, які підтверджуються матеріалами справи, зокрема, що позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає на території радіоактивного забруднення, на нього розповсюджується дія статті 39 Закону №796-XII, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
39. Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та доводами скаржника про відсутність доказів в підтвердження того, що позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 з тих підстав, що суд першої інстанції установив, що позивач має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1980-1993 роках, категорії 3 серії НОМЕР_1 , видане 25.06.2003 і відповідно до довідки виконавчого комітету Мньовського старостинського округу Михайло Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 24.02.2025 №69 позивач дійсно з 10.12.2013 по теперішній час зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1 , яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення.
40. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
41. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
42. У зв'язку із чим, Суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 необхідно скасувати, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 - залишити в силі.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 скасувати.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі №620/2616/25 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб