Справа № 120/8226/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
12 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 1967 року народження, є матір'ю ОСОБА_2 1990 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії від 22.04.2025 була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в України в Донецькій області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням від 29.04.2025 №025050007658 відмовив позивачу у призначенні дострокової пенсії.
У рішенні про відмову зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Страховий стаж позивача становить - 31 рік 10 днів. Відмовлено у зв'язку з тим, що у висновку ЛКК не зазначено, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно абз.4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які народили та виховали дитину - інваліда з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
Крім того, однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону України №875-XII, а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі Закон №2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно абз.3 ст.1 Закону України №2961-IV дитина-інвалід-особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого, держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), згідно якої визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України №875-XII, ані в Законі України №2109-III. При цьому за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абз.4 п.3 розд.XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно ч.12 ст.7 Закону України №2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п.2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням ст.17 Закону України №1788-XII та ст.26, абз.4 п.3 розд.VIII "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.11 пп.5 п.2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Так, п.2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до пенсійного фонду з заявою про призначення дострокової пенсії як матері дитини-інваліда з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Згідно Виписки з акту огляду МСЕК від 24.12.2013, від 03.12.2015 від 14.12.2017 р. в причині інвалідності зазначено «Інвалідність з дитинства».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 призначено державну соціальну допомогу як інваліду з дитинства ІІІ групи.
Окрім того, довідкою про отримання допомоги № 2344(1) від 01.04.2025, яка видана управлінням соціального захисту населення Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області, також підтверджується, що ОСОБА_2 перебував на обліку в зазначеному управлінні та отримував державну допомогу особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Згідно висновку ЛКК № 61 від 07.04.2025 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має діагноз F70.1. Дане захворювання і патологічний стан, згідно Переліку медичних показів, відповідає тому, що ОСОБА_2 був визнаний інвалідом дитинства віком до 18 років; захворювання наступило у віці до 6-ти років.
Тобто, з наведеного вище, можна зробити висновок, що хвороба дитини позивача, була в неї від народження і постійно розвивалась.
Матеріали справи свідчать, що позивач досягла необхідного віку (50 років), у неї наявний необхідний страховий стаж (не менше 15 років) та вона надала разом із заявою всі необхідні документи, які передбачені пунктом 2.18 Порядку №22-1, а отже, позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV.
Встановлені обставини справи, в їх сукупності, дають підстави для висновку, що відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області, прийнявши рішення №025050007658 від 29.04.2025 про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а вказане рішення не відповідає критеріям правовірності, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України та є протиправним.
Як встановлено судом, вік позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії становив 57 років, позивач з відповідною заявою про призначення пенсії за віком звернулася до пенсійного органу 22.04.2025, за таких обставин, пенсію позивачу необхідно призначити з дня звернення із заявою про призначення пенсії.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області (як суб'єкта який здійснював розгляд заяви та прийняв спірне рішення) призначити з 22.04.2025 ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.