Справа № 320/15129/25
11 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рівненської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, суддя Кушнова А.О., у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Будпостач" до Рівненської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-
Приватне підприємство «Будпостач» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рівненської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської митниці від 21.02.2025 №UA204150/2025/000019/1 про коригування митної вартості товарів.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товару, який було ввезено ним на територію України, оскільки відомості на підставі яких проведено аналогію товару, який розмитнювався є безпідставним, а документи, що надані декларантом є належними і дають можливість відповідачу визначити митну вартість товару за ціною, а саме за основним методом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської митниці від 21.02.2025 №UA204150/2025/000019/1 про коригування митної вартості товарів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненської митниці (ідентифікаційний код 43958370) на користь Приватного підприємства "Будпостач" (ідентифікаційний код 24267110) судовий збір у розмірі 7429,31 грн (сім тисяч чотириста двадцять дев'ять грн 31 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Рівненська митниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.11.2023 між Приватним підприємством "Будпостач" та компанією WEIFANG SHENGFENGYI MACHINERY MANUFACTURING CO., LTD (Китай) було укладено зовнішньоекономічний контракт №1712 на поставку сільськогосподарської техніки - ґрунтофрез для тракторів різних моделей (Ф-125, Ф-140, Ф-150, Ф-160) загальною кількістю 420 одиниць. Умови поставки визначені за правилом FOB порт Ціндао, Китай, відповідно до Інкотермс 2020.
21.09.2024 продавцем було виставлено комерційний інвойс №20240921 на загальну суму 114 540,00 доларів США. У вказаній сумі враховано всі витрати продавця до моменту передачі товару на борт судна в порту відвантаження. Доставка товару здійснювалась морським транспортом через порт Гданськ (Польща), що підтверджується коносаментом APU087827 від 27.12.2024.
05.12.2024 була оформлена експортна митна декларація країни відправлення №431020240000288133.
04.02.2025 експедитор ТОВ "Мерск Україна Лтд" видав довідку №40 про витрати на транспортування товару до митної території України, які склали 486 381,81 грн та 5 706,67 доларів США. Окремо було сплачено 4 800,00 доларів США за залізничне перевезення територією Польщі.
21.02.2025 позивач подав до Рівненської митниці митну декларацію №25UA204150000452U4, в якій визначив митну вартість товару за основним методом - за ціною договору, відповідно до статті 58 Митного кодексу України. До декларації було додано: контракт, інвойс, коносамент, платіжні документи, довідку про транспортні витрати, митну декларацію країни відправлення, а також інші документи, що підтверджують витрати на транспортування, навантаження, вивантаження та обробку товару. Загальна митна вартість, заявлена позивачем, склала 5 504 467,74 грн.
Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості посадовою особою Рівненської митниці (у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204150/2025/000047) було встановлено, що подані документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості. Зокрема, не було надано проформи-інвойсу, пакувального листа, сертифікатів якості, специфікації до інвойсу, перекладу митної декларації країни відправлення, а також платіжних документів, які б дозволили однозначно ідентифікувати оплату за конкретну партію товару.
21.02.2025 митницею було направлено позивачу електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України. У переліку запитуваних документів були: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, виписка з бухгалтерської документації продавця, пакувальний лист, проформа-інвойс, сертифікат якості, специфікація до інвойсу, переклад митної декларації країни відправлення.
У відповідь на зазначену вимогу позивач 21.02.2025 направив лист, в якому повідомив про відмову в наданні додаткових документів, вважаючи вимогу митниці необґрунтованою, а подані документи - достатніми для підтвердження митної вартості.
У зв'язку з відсутністю документального підтвердження заявленої митної вартості та неможливістю застосування основного та альтернативних методів визначення митної вартості (статті 58 - 63 МК України), Рівненська митниця 21.02.2025 прийняла рішення №UA204150/2025/000019/1 про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.
Урішенні відповідача зазначено, що підставою для коригування митної вартості стало неподання декларантом усіх додаткових документів, витребуваних митним органом відповідно до частин 2 - 4 статті 53 МК України. Зокрема, відповідач вказав на наявність розбіжностей та неповноти у поданих документах, що, на її думку, створює ризики заявлення недостовірних або неповних відомостей щодо умов придбання товару, у тому числі числових значень складових митної вартості.
Згідно з пунктом 1.2 контракту №1712 від 07.11.2023 найменування, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість, умови та строки поставки товару визначаються у проформах-інвойсах та інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту. Проте проформа-інвойс до митного оформлення не була надана.
Відповідно до пункту 3.4 контракту, партія товару мала супроводжуватися пакувальним листом, який також не був наданий. Крім того, пункт 2.1 контракту передбачає, що якість товару має підтверджуватися сертифікатами якості (відповідності) заводу-виробника, однак такі сертифікати до митного оформлення не подавалися.
Також відповідач зазначив, що у графі 24 транспортних накладних УМВС від 09.02.2025 №2151564484, №2151564591, №2151564674 та №2151564740 зазначено, що відправником додано специфікацію до інвойсу, однак вона також не була надана. Подані платіжні інструкції від 04.10.2024 №253 та від 18.12.2024 №312 містили лише реквізити контракту, без посилання на конкретні інвойси, що, на думку митного органу, унеможливлює їх зв'язок із оцінюваним товаром. Крім того, копія митної декларації країни відправлення (Китай) від 05.12.2024 №431020240000288133 була подана без перекладу, що унеможливило перевірку її змісту.
У зв'язку з виявленими обставинами, митниця витребувала у декларанта додаткові документи, зокрема: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; виписку з бухгалтерської документації продавця; пакувальний лист; проформу-інвойс; сертифікат якості (відповідності); специфікацію до інвойсу; переклад митної декларації країни відправлення.
Оскільки зазначені документи не були надані, відповідач дійшов висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості, а також альтернативних методів, передбачених статтями 59 - 63 МК України. Зокрема, було зазначено, що відсутня прийнятна інформація щодо ідентичних або подібних товарів, достовірна інформація для застосування методу віднімання вартості (стаття 62 МКУ), а також дані виробника для методу додавання вартості (стаття 63 МКУ).
У зв'язку з цим митна вартість товару була визначена за резервним методом відповідно до статті 64 МК України. Як джерело інформації митниця використала дані про митне оформлення ідентичного товару за митною декларацією від 30.07.2024 №UA902080/2024/802747, де митна вартість становила 2,2053 дол. США/кг. Враховуючи загальну вагу товару 86 720,0 кг, митна вартість була визначена на рівні 191 243,62 дол. США, що за курсом НБУ на дату подання митної декларації становило 7 980 902,25 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
За приписами частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Частиною 7 ст. 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
У відповідності до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Отже, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Таким чином, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
При здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
За приписами частини 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частини третя-четверта статті 57 Митного кодексу України).
Аналіз вищезазначених положень статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
При цьому, повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.
Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Вказаний висновик викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №804/4365/16 та від 04.11.2021 у справі 120/2634/19-а.
Окрім того, право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.
З аналізу приведених норм також вбачається наявність у митного органу обов'язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв'язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов'язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв'язку.
Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Аналіз викладених статей свідчить про обов'язок митниці зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №808/1411/17, від 18.08.2021 у справі №821/1050/17.
При цьому, у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Як убачається із матерілів справи та вірно зазначено судом першої інстанції, декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митною декларацією, за якою відповідачем було прийнято спірне рішення.
При цьому, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1/380/2019/002016 від 04.11.2021, №480/3558/19 від 17.11.2021, в яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (далі - Правила №598), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 23.10.2020 у справі №820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (стаття 53) заборонено.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Так, дослідивши надані позивачем документи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частини 1 статті 58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.
Разом з тим, аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи зобов'язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив низку обставин, які, на думку відповідача, свідчили про неможливість визнання митної вартості, заявленої позивачем.
Так, є безпідставними посилання відповідача на пункт 1.2 контракту №1712 від 07.11.2023, згідно з яким проформа-інвойс є невід'ємною частиною договору та містить найменування, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, умови та строки поставки, оскільки проформа-інвойс є попереднім документом, який використовується на етапі погодження умов поставки і не є обов'язковим для митного оформлення, якщо надано остаточний комерційний інвойс. У даному випадку позивач надав інвойс №20240921 від 21.09.2024, який містить усі істотні умови поставки, включаючи кількість, ціну, загальну вартість, умови FOB, реквізити сторін та дату. Відповідно до частини 2 статті 53 МК України інвойс є належним документом для підтвердження митної вартості. Відсутність проформи-інвойсу не є підставою для сумніву в достовірності заявленої вартості, якщо остаточний інвойс відповідає умовам контракту.
Також є безпідставними твердження відповідача про те, що згідно з пунктом 3.4 контракту партія товару повинна супроводжуватися пакувальним листом.
Разом з тим, суд встановив, що надані документи (інвойс, коносамент, транспортні накладні) містять повну інформацію про кількість, вагу, найменування та маркування товару. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.01.2021 у справі №826/11112/17, відсутність пакувального листа не є безумовною підставою для відмови у визнанні митної вартості, якщо інші документи дозволяють ідентифікувати товар. У даному випадку митниця не довела, що відсутність пакувального листа унеможливила перевірку заявлених відомостей.
При цьому, як зауважено судом першої інстанції, сертифікати якості підтверджують відповідність товару технічним вимогам, але не є документами, які прямо впливають на визначення митної вартості. Відповідно до частини 2 статті 53 МК України сертифікати якості не входять до переліку обов'язкових документів для підтвердження митної вартості. Відтак, їх відсутність не може бути підставою для сумніву в достовірності заявленої вартості, якщо інші документи підтверджують ціну договору.
Також судом встановлено, що комерційний інвойс містить деталізований перелік товарів із зазначенням типу, кількості, вартості кожної одиниці, загальної суми, умов поставки. Ці дані збігаються з інформацією в коносаменті та транспортних документах. Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 10.06.2021 у справі №640/17410/19), специфікація не є обов'язковим документом, якщо інвойс містить повну інформацію. Відтак, відсутність окремої специфікації не є підставою для коригування митної вартості.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що платіжні інструкції не містять посилань на конкретні інвойси, то вони є безпідставними, оскільки платіжні документи містять реквізити контракту, суму платежу, дату, реквізити сторін, що дозволяє ідентифікувати платіж як такий, що здійснений у межах відповідного зовнішньоекономічного договору. Відповідно до частини 2 статті 53 МК України платіжні документи є належним доказом сплати, навіть якщо не містять номера інвойсу, за умови, що інші документи підтверджують зв'язок між оплатою та товаром. Відповідачем не доведено, що надані платіжні документи є фіктивними або не стосуються цієї поставки.
Також є безпідставними доводи відповідача стосовно того, що подана копія митної декларації КНР не була перекладена. Відповідно до частини 6 статті 53 МК України декларант має право, а не обов'язок подавати додаткові документи. Якщо митний орган вважав переклад необхідним, він мав право витребувати його окремо або здійснити переклад самостійно. Відсутність перекладу не є підставою для автоматичного невизнання митної вартості, якщо інші документи є достатніми.
Щодо посилання митного органу на неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення, слід зазначити таке.
Згідно з частиною 3 статті 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.
Водночас, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі №810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.
Таким чином, твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткові документи, то воно є безпідставним, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини 3 статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №804/150/16.
При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
При цьому, декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа №803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.
Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару, зазначену позивачем, та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.
Щодо застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (частина п'ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).
При цьому частиною 1 статті 64 МК України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина 2 статті 64 МК України).
Згідно з частиною 3 статті 64 МК України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7)довільної чи фіктивної вартості.
Як свідчать матеріали справи, зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення про коригування митної вартості товару №UA204150/2025/000019/1 від 21.02.2025 вбачається, що джерелом інформації для визначення скоригованої митної вартості слугували дані про митне оформлення товарів, які вже були здійснені іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, у рішенні митного органу зазначено, що митна вартість товару була визначена на підставі інформації, отриманої з митної декларації №UA902080/2024/802747 від 30.07.2024, де митна вартість товару зі схожими характеристиками становила 2,2053 дол. США за кілограм.
Водночас з метою належного обґрунтування застосування резервного методу відповідно до вимог статті 64 та пункту 4 частини 2 статті 55 МК України, митний орган зобов'язаний не лише вказати джерело інформації, на підставі якого здійснено коригування митної вартості, а й надати порівняльний аналіз характеристик оцінюваного товару та товару, ціна якого взята за основу. Такий аналіз повинен включати, зокрема: технічні характеристики товару (тип, модель, функціональне призначення); умови поставки (FOB, CIF, EXW тощо), які безпосередньо впливають на склад митної вартості; обсяг партії, оскільки ціна за одиницю товару може змінюватися залежно від кількості; країну походження товару, що має значення для митної оцінки; комерційні умови, включаючи наявність або відсутність зв'язку між продавцем і покупцем, а також можливість застосування знижок.
У рішенні про коригування митної вартості №UA204150/2025/000019/1 від 21.02.2025 Рівненська митниця обмежилася лише посиланням на митну декларацію №UA902080/2024/802747 від 30.07.2024 як джерело інформації, не надавши жодного аналізу вищезазначених параметрів. Відсутність такого аналізу свідчить про формальний підхід до застосування резервного методу та порушення принципу обґрунтованості адміністративного акта. Такий підхід суперечить вимогам пункту 4 частини 2 статті 55 МК України, згідно з яким рішення про коригування митної вартості має містити обґрунтування числового значення скоригованої вартості та фактів, які вплинули на її визначення.
Таким чином, митний орган не виконав обов'язку з належного порівняльного аналізу, що є самостійною підставою для визнання рішення про коригування митної вартості протиправним.
Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.09.2022 по справі №1.380.2019.004890, від 21.12.2018 по справі №815/1670/17.
Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості є протиправним.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вказані митним органом недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не може бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.
Колегія суддів зазначає, що обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Крім цього, в постанові від 10.12.2020 у справі №380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2 і 4 частини 2 статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Як свідчать матеріали справи, оскаржуване рішення митного органу не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Так, відповідно до частини 1 статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Проте, відповідачем не було вчинено жодних дій, що передбачені частиною 1 статті 45 Митного кодексу України.
З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість задекларованих товарів визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що оскаржуване рішення митного органу було прийняте з порушенням вимог статей 53, 54, 57 та 64 МК України, без належного обґрунтування та з перевищенням повноважень щодо витребування документів, не передбачених законом. Митниця не довела наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, не здійснила належного аналізу комерційних умов поставки, не навела джерел інформації, які б підтверджували застосовану ставку 2,2053 дол. США/кг, та не забезпечила дотримання принципу пропорційності при втручанні у права декларанта.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірності коригування митної вартості товару позивача, а тому оскаржуване рішення Рівненської митниці від 21.02.2025 №UA204150/2025/000019/1 про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Рівненської митниці залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Файдюк В.В.