Справа № 320/8837/25 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
11 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Черпака Ю.К.,
Штульман І.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.01.2025 №00022330702, №00022490702, №00022440702, №00022130702.
Позов обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в місті Києві від 13.01.2025 №00022330702, 00022490702, 00022440702, 00022130702.
Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки з березня по листопад 2022 року не відображувалось у звітності податок на прибуток та податок на додану вартість та податкові зобов'язання з ПДВ, внаслідок чого не було нараховано та не сплачено до бюджету податок на прибуток та податок на додану вартість.
Також апелянт наголошує на тому, що для виконання поточних ремонтів позивач мав договори з ТОВ «Юрай ЛТД», однак при проведеному аналізі відповідачем встановлено, що ТОВ «Юрай ЛТД» не могло виконувати роботи зазначені в актах, адже не мали необхідної кількості працівників.
Оскільки за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 позивачем завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість, тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, шо не підлягають скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що застосування до позивача відповідних штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) є неправомірним, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00022490702 від 13.01.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, так як позивачем надано всі первині документи для перевірки, а також у зв'язку з відсутністю правових підстав для подання звітності по відрахуваннях частини чистого прибутку, що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що у позивача не виникло обов'язку з нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими операціями з такими контрагентами (не платниками ПДВ), а тому, як правильно виснував суд першої інстанції, донарахування позивачу таких зобов'язань з ПДВ є безпідставним, таким, що не ґрунтується на відповідних нормах ПК України
До того ж, суд першої інстанції в обґрунтування визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 13.01.2025 року № 00022330702, № 00022490702, № 00022440702, № 00022130702 правомірно послався на висновок судового експерта № 25/04-2025 від 25.04.2025, зроблений за результатами судової економічної експертизи щодо документального підтвердження висновку Акту перевірки від 10.09.2024, який підтверджує неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82, підпункту 69.35-2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 та валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатами якої складено акт перевірки від 10.09.2024 №102581/Ж5/26-15-07-02-03-03/05465258 (далі акт перевірки).
Під час перевірки контролюючим органом зафіксовано наступні порушення:
- пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст. 9 Закону України № 996-XIV, п. 5 та п. 7 П (C) БO 15 «Дохід», п. 6 П(C)БO 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1898182 грн., в тому числі по періодах: за 2020 у сумі 960314 грн., за 2022 у сумі 937868 гривень;
- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу Украйни від 02.12.2010 року №2755- VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну 5547531 грн., в тому числі за вересень 2019 року у сумі 4207 грн., жовтень 2019 року у сумі 15256 грн., листопад 2019 року у сумі 199 грн., червень 2020 року у сумі 208521 грн., липень 2020 року у сумі 27922 грн., серпень 2020 року у сумі 8257 грн., жовтень 2020 року у сумі 4297 грн., листопад 2020 року у сумі 705863 грн., грудень 2020 року у сумі 393805 грн., березень 2021 року у сумі 709594 грн., квітень 2021 року у сумі 10982 грн., травень 2021 року у сумі 6743 грн., червень 2021 року у сумі 49750 грн., липень 2021 року у сумі 4791 грн., серпень 2021 року у сумі 6604 грн., вересень 2021 року у сумі 86456 грн., жовтень 2021 року у сумі 20521 грн., листопад 2021 року у сумі 48224 грн., грудень 2021 року у сумі 1714660 грн., вересень 2022 року у сумі 538308 грн., грудень 2022 року у сумі 617086 грн., грудень 2023 року у сумі 544676 гривень; лютий 2024 року у сумі 43809 грн. березень 2024 року у сумі 106998 гривень.
- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, зі змінами та доповненнями, а саме порушення термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року , жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, квітень 2019 року, травень 2019 року, червень 2019 року, липень 2019 року, серпень 2019 року, вересень 2019 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року, квітень 2020 року, червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року, грудень 2020 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, квітень 2021 року, травень 2021 року, червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, січень 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року, лютий 2024 року, березень 2024 року;
- п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зi змінами та доповненнями), п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №138 від 23.02.2011 року, Наказу №4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року «Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку» у зв'язку із неподанням розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, з III квартали 2023, зa 2023 рік, за 1 квартал 2024 року;
У подальшому, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято наступні рішення:
1) податкове повідомлення-рішення №00022330702 від 13.01.2025, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності на загальну суму - 1 898 182,00 гривень;
2) податкове повідомлення-рішення №00022440702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму 2 720,00 гривень, у зв'язку із неподанням первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів;
3) податкове повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму - 6 934 414,00 гривень;
4) податкове повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі - 6 092 110,00 гривень, за не реєстрацію податкових накладних.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем повністю доведено реальність господарських операцій з його контрагентами (ТОВ «Лівайн Торг», ТОВ «Юрай ЛТД») та правильність визначення податку на прибуток від здійснення господарських операцій із вказаними суб'єктами господарювання, на загальну суму 1 898 182,00 грн. за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, тому податкове повідомлення-рішення №00022330702 від 13.01.2025 підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивачем було надано всі первині документи для перевірки, а також що у позивача відсутні правові підстави для подання звітності по відрахуваннях, відтак податкове повідомлення рішення №00022440702 від 13.01.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З огляду на те, що у позивача були відсутні податкові зобов'язання зі сплати ПДВ, які відповідач помилково донарахував позивачу згідно податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 на загальну суму 5 547 531 грн., тому відповідач безпідставно нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 386 883,00 грн., відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, оскільки позивачем обґрунтовано доведено відсутність у нього діянь, які зумовили визначення у нього додаткових зобов'язань зі сплати ПДВ, та відповідно, підстав для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).
Оскільки податкове повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025 є похідним від податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 то також підлягає скасуванню, адже у позивача відсутній обов'язку нараховувати ПДВ за операціями з контрагентами, які не є платниками ПДВ за рахунок бюджетних коштів, не створює і обов'язку формувати відповідні податкові накладні та реєструвати їх у ЄРНП.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).
Згідно із п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
При цьому, Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Отже, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.
Як свідчать матеріали справи, 10.03.2022 між позивачем та ТОВ «Лівайн торг» було укладено договір поставки №01 ПП/В, у відповідності до якого ТОВ «Лівайн торг» прийняв на себе зобов'язання передати позивачу у власність товар Код ДК 021:2015- 09130000-9 «Нафта і Дистиляти» (дизельне паливо), а позивач зобов'язався сплатити і прийняти вказаний товар.
Вказаний Договір поставки №01 ПП/В від 10.03.2022, укладався між його сторонами на виконання Указу Президента Украйни від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022 року «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану».
У свою чергу, між позивачем та ТОВ «Лівайн Торг» на виконання умов договору поставки №01 ПП/В від 10.03.2022 ТОВ «Лівайн Торг» (постачальник) реалізував товар (дизельне паливо), а позивач прийняв товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:
- видаткова накладна від 16.03.2022 року №285 на суму 165000 грн., в тому числі ПДВ 27500 грн.;
- видаткова накладна від 30.03.2022 року № 312 на суму 180000 грн., в тому числі ПДВ 11775,70 грн.;
- видаткова накладна від 30.03.2022 року № 321 на суму 387720 грн., в тому числі ПДВ 25364,86 грн.; Загальна сума - 732 720,00 грн., в тому числі ПДВ 64 640,56 грн.
Факт оплати за поставлений товар сторонами не заперечувався.
Податковий орган наголошує на тому, що ТОВ «Лівайн Торг» при реалізації позивачу ТМЦ з березня по листопад 2022 року не відобразив в звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість доходи та податкові зобов'язання з ПДВ, внаслідок чого зазначеним суб'єктом господарювання, як контрагентом позивача, не нараховано та не сплачено до бюджету податок на прибуток та податок на додану вартість, а тому, як на думку відповідача, позивач повинен був віднести до складу доходів суму в розмірі 5 210 375 грн., в тому числі за 2022 рік у сумі 5 210 375 грн., яка є сумою виконаних останнім грошових зобов'язань за договором поставки №01 ПП/В від 10.03.2022, укладеного з ТОВ «Лівайн Торг».
При цьому, Актом перевірки від 06.01.2025 встановлено, що у бухгалтерському обліку позивача відображено зобов'язання перед ТОВ «Лівайн Торг» по оплаті на їх користь за придбані у них ТМЦ.
З метою підтвердження реального характеру наведених вище правочинів, що мали місце між позивачем та ТОВ «Лівайн Торг», комунальне підприємство надало суду копії таких документів, у тому числі первинних: договору та додатків до нього, видаткових та податкових накладних.
Також у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Юрай ЛТД» було укладено ряд договорів про закупівлю послуг за №№05 ПП від 29.09.2020, 117-ВТ від 13.10.2020, 130-ВТ від 28.11.2020, згідно яких ТОВ «Юрай ЛТД» як виконавець зобов'язуються виконати на свій ризик власними силами, засобами i способами послуги на об'єктах позивача послуги з поточного (середнього) ремонту тротуару по вул. Автозаводській (від вул. Полярної до вул. Дубровицька) в Оболонському районі м. Києва.
На виконання умов укладених договорів про закупівлю послуг №№05 ПП від 29.09.2020, 117-ВТ від 13.10.2020, 130-ВТ від 28.11.2020, ТОВ «Юрай ЛТД» надав позивачу будівельні послуги відповідно до актів виконаних робіт.
У свою чергу, контролюючий орган звертає увагу на те, що позивач занизив податок на прибуток під час здійснення господарських правовідносин з ТОВ «Юрай ЛТД» щодо виконання ремонтних робіт на об'єкті позивача, згідно укладеного договору про закупівлю послуг.
До такого висновку щодо встановленого порушення податкового законодавства позивачем, відповідач дійшов виходячи з того, що ТОВ «Юрай ЛТД» на підставі укладених з позивачем відповідних договорів про закупівлю послуг, отримало від останнього як від замовника грошові кошти за надані роботи (послуги), які не могли бути фактично виконані в силу відсутності необхідної кількості працівників та необхідних виробничих потужностей, а тому на думку відповідача такі роботи (послуги) не надавались, що вказує на нереальність господарських операцій у правовідносинах позивача ТОВ «Юрай ЛТД», в результаті чого позивачем, занижено податок на прибуток, на загальну суму 960314 грн.
В обґрунтування таких висновків відповідач, стверджує, що згідно інформації ЄРПН, лише протягом жовтня - грудня 2020 року працівники ТОВ «Юрай ЛТД» «виконали» різного роду роботи на 199 об'єктах в різних регіонах України без залучення сторонніх організацій, а тому останній не міг фактично виконати роботи (надати послуги) за замовленням позивача, згідно укладених договорів про закупівлю послуг, які підтверджуються відповідними первинно-бухгалтерськими документами.
Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого об'єму поставок, суд враховує неодноразово висловлену позицію Верховного Суду, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо.
Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Слід зауважити, що наявна в контролюючого органу податкова інформація про контрагентів позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 по справі №822/1602/13-а. від 27.04.2022 по справі №520/6607/21.
З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2020 КК «Київавтодор» був винесений наказ «Про виконання робіт з поточного ремонту покриття вулично-дорожньої мережі міста Києва» №33, в якому було закріплено працівників КК «Київавтодор» за комунальними підприємствами, що входять до складу корпорації. Ці працівники виконували технічний нагляд та підтверджували обсяги виконаних робіт з поточного (середнього) ремонту на об'єктах вулично-дорожньої мережі міста, які обліковуються на балансі та утримуються комунальними підприємствами.
При цьому, при здійсненні податкової перевірки у відповідача були відсутні будь-які зауваження до первинних бухгалтерських документів, що містять відомості про господарські операції за вище згадуваними договорами, укладених між позивачем та ТОВ «Юрай ЛТД».
У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи не долучено жодного належного і допустимого письмового доказу, який би підтверджував його висновки про нереальність та про нікчемність операцій з надання позивачу послуг з поточного (середнього) ремонту ТОВ «Юрай ЛТД».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14 норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Крім того, жодна норма законодавства не встановлює обов'язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов'язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил оподаткування, позивач не наділений правом вимагати від контрагента документи, що підтверджують факт придбання останнім товару або послуг по ланцюгу.
До того ж, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
При цьому, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.
Що ж стосується висновків контролюючого органу в частині відсутності джерела походження товару (робіт, послуг) у постачальників, суд зазначає, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та його використання в господарській діяльності.
Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.
Висновки відповідача по суті ґрунтуються на співставленні даних з інформаційних баз відповідача, припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки акта перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Оскільки позивачем повністю доведено реальність господарських операцій з його контрагентами (ТОВ «Лівайн Торг», ТОВ «Юрай ЛТД») та правильність визначення податку на прибуток від здійснення господарських операцій із вказаними суб'єктами господарювання, на загальну суму 1 898 182,00 грн. за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, тому податкове повідомлення-рішення №00022330702 від 13.01.2025 підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення №00022440702 від 13.01.2025, слід зазначити наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму 2 720,00 гривень, на підставі встановленого порушення п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (3i змінами та доповненнями), п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 23.02.2011 року, Наказу №4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року «Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку», у зв'язку із неподанням розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, з III квартали 2023, зa 2023 рік, за 1 квартал 2024 року.
Підставами для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), згідно податкового повідомлення-рішення №00022440702 від 13.01.2025, є обґрунтовані обставини вчинених правопорушень, які відображені в підпункті 3.1.1.2. (висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток) акту перевірки від 06.01.2025.
Так, у 2020 та 2021 роках позивач сплачував частину чистого прибутку, що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, проте, на думку контролюючого органу, за 2018-2019 роки позивач не сплачував частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями.
Відповідно, за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 позивачем задекларовано частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань) в сумі 163 620,00 гривень.
У зв'язку з неподанням розрахунку чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, за III квартал 2023, за 2023 рік, за 1 квартал 2024 року, відповідач дійшов до переконання, що позивачем недотримано п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 23.02.2011 року, Наказу № 4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року «Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку», а тому на підставі підпункту 54.4.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, застосовано відповідну штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 2 720,00 гривень.
Разом з тим, у відповідності до наданих до перевірки документів позивачу присвоєно код організаційно-правової форми 150-Комунальне підприємство, засновником якого є Київська міська рада (код ЄДРПОУ 0022527).
У відповідності до рішення Київської міської ради, останнє містить порядок та нормативи відрахувань комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями частини чистого прибутку (доходу) не нараховується.
Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Частиною другою статті 327 Цивільного кодексу України встановлено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно, у 2018, 2019, 2022, 2023 роках та 1 кварталі 2024 року позивач не декларував таку частину прибутку через відсутність відповідних рішень КМДА.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів.
Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Оскільки позивачем до перевірки була надана вся первинна документація, а у позивача, тому у позивача відсутні правові підстави для подання звітності по відрахуваннях, відтак податкове повідомлення рішення №00022440702 від 13.01.2025 є безпідставним та підлягає скасуванню.
Стосовно податкового повідомлення рішення №00022490702 від 13.01.2025 слід звернути увагу на наступні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 6 934 414,00 грн. Це сталося на підставі встановлених порушень, які викладено у пункті 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями).
Так, у відповідності до висновків Акту перевірки за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 на основі наданих документів було встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 5 547 531 грн, у тому числі по місяцях: вересень 2019 року - 4 207 грн., жовтень 2019 року - 15 256 грн., листопад 2019 року - 199 грн., червень 2020 року - 208 521 грн., липень 2020 року - 27 922 грн., серпень 2020 року - 8 257 грн., жовтень 2020 рок - 4 297 грн., листопад 2020 року - 705 863 грн., грудень 2020 року- 393 805 грн., березень 2021 року - 709 594 грн., квітень 2021 року - 10 982 грн., травень 2021 року - 6 743 грн., червень 2021 року - 49 750 грн., липень 2021 року - 4 791 грн., серпень 2021 року - 6 604 грн., вересень 2021 року - 86 456 грн., жовтень 2021 року - 20 521 грн., листопад 2021 року - 48 224 грн., грудень 2021 року - 1 714 660 грн., вересень 2022 року -538 308 грн., грудень 2022 року - 617 086 грн., грудень 2023 року - 544 676 грн., лютий 2024 року - 43 809 грн., березень 2024 року - 106 998 грн.
Позивач є комунальним підприємством, яке здійснює свою діяльність відповідно до статутних завдань, та здійснює оплату за товари та послуги по господарським операціям з контрагентами за рахунок бюджетних коштів з казначейського рахунку за кодом програмної класифікації видатків та кредитування бюджету 1917442 «Утримання та розвиток інших об'єктів транспортної інфраструктури» (КЕКВ 2610).
Згідно з пунктом 1.5 «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 12.03.2012 №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 за № 456/20769 (далі - Інструкція №333), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за кодом видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».
Пунктом 1.6 Інструкції №333, визначено, що: субсидії - це усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств; трансфертні платежі - невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.
Підпунктом 2.4.1 Інструкції №333, передбачено, що до коду 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» відносяться: субсидії підприємствам (установам та організаціям), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів; дотації сільськогосподарським товаровиробникам; субсидії на покриття збитків підприємств, фінансову підтримку підприємств на безповоротній основі, а також інші субсидії; відшкодування відсотків за користування кредитами; державна підтримка громадських організацій; поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).
У свою чергу, надання відповідних субсидій не пов'язане з компенсацією вартості товарів і послуг, в обмін на проведені платежі, тобто, не є операцією з оплати товарів/послуг, та у разі придбання товарів/послуг, відповідно до п. 2.2 Інструкції №333, застосовується код бюджетної класифікації 2200 «Використання товарів і послуг», за якою здійснюється оплата поточних видатків, оплата послуг, придбання матеріалів і предметів, які не беруться на облік як основні засоби (код 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар», код 2220 «Медикаменти та перев'язувальні матеріали», код 2230 «Продукти харчування», код 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)», код 2250 «Видатки на відрядження», код 2260 «Видатки та заходи спеціального призначення», код 2270 «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв», код 2280 «Дослідження і розробки, окремі заходи по реалізації державних (регіональних програм»).
У відповідності до норм п. п. 196.1.6 п.196.1 ст. 196 ПК України, виплати у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Таким чином, за приписами п. п. 196.1.6 п.196.1 ст.196 ПК України, будь-які субсидії, які надаються за кодом бюджетної класифікації « 2610», не є об'єктами оподаткування податком на додану вартість.
Таке твердження кореспондує з тим, що законодавчо визначений термін «субсидія» не передбачає платності у вигляді компенсації вартості товарів/послуг, що були придбані у суб'єктів господарювання, у тому числі платників податку на додану вартість, та є фінансуванням поточних бюджетних видатків. Облік поточного бюджетного фінансування в податковому обліку здійснюється у складі доходів платника податку в повному обсязі.
Суть наведеного полягає у тому, що при отриманні вказаних субсидій і трансфертних платежів, платник не визначає податкові зобов'язання з ПДВ, оскільки відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість.
Згідно з п. 17П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 № 860/4153, отримане цільове фінансування (у тому числі кошти, вивільнені від оподаткування у зв'язку з наданням пільг з податку на прибуток підприємств) визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.
Позиція позивача полягає в тому, що відносини як з розпорядником бюджетних коштів так і з постачальниками послуг/товарів існували в рамках виконання бюджетної програми, а отримані позивачем з міського бюджету грошові коштів за кодом бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)», передбачалися їх використанням виключно на цілі обумовлені цією програмою, тобто, мають ознаки невідплатності і безповоротності у розумінні вимог Інструкції № 333, і за своїм характером для позивача не є компенсацією вартості товарів/послуг, що постачався.
Крім того, відносини які виникають між позивачем і органом місцевого самоврядування в частині надання субсидій, є бюджетними а не цивільно-правовими та не є об'єктом оподаткування ПДВ, за нормами п. 185.1 ст. 185 ПК України.
Відтак, з метою визначення об'єкта оподаткування ПДВ, слід встановити, чи є правовідносини між позивачем та органом місцевого самоврядування в частині надання субсидій постачанням товарів або послуг.
Так, відповідно до приписів п. п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого повару, а також постачання товарів за рішенням суду. За підпунктом 14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Отже, наведене в ПК України визначення постачання товарів/послуг відноситься до сфери цивільно-правових відносин які регулюються нормами цивільного законодавства, та виникає з підстав визначених ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, як то з договорів та інших правочинів, разом з тим, Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
При цьому, укладання договору на виконання робіт з програм благоустрою з подальшим підписанням акту виконаних робіт/наданих послуг між розпорядником та одержувачем коштів не передбачено, що дає підстави суду для висновку про те, що бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно на цілі обумовлені планом їх використання.
Цільове фінансування (грошові кошти) надходить підприємству від розпорядника бюджетних коштів на рахунок казначейства, яке спрямовується згідно плану використання, на: заробітну плату та нарахування на заробітну плату; придбання предметів, обладнання та інвентарю; оплату водопостачання та водовідведення; оплату електроенергії; оплату послуг крім комунальних; на інші поточні видатки.
У той же час, по спірним у цій справі питаннях/операціях у позивача не виникало об'єкта оподаткування та обов'язку відображення у податковій декларації з ПДВ отримання бюджетних коштів, які не передбачають компенсації вартості поставлених товарів/послуг, відповідно, позивач не мав правових підстав у цьому випадку для визначення податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з відсутністю об'єкта оподаткування податком на додану вартість.
Помилковість правової позиції контролюючого органу у цій справі фактично виникла з підстав не розуміння існування двох випадків отримання бюджетних коштів на виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, а саме: 1) шляхом компенсації вартості наданих (виконаних) послуг (робіт); та 2) шляхом цільового фінансування, що суттєво розрізняється між собою.
Так, у першому випадку для цілей оподаткування ПДВ отримані кошти вважаються оплатою (компенсацією) наданих (виконаних) послуг (робіт) одержувачем бюджетних коштів в межах таких програм, а тому їх сума має бути включена таким платником до бази оподаткування вартості виконаних ним робіт/послуг на дату їх отримання (пункту 187.7 статті 187 ПК України).
У другому випадку, отримання бюджетних коштів цільового фінансуванням в рамках певної програми, коли кошти за необоротні активи надходять до постачальника з бюджетного рахунку підприємства (одержувача бюджетних коштів), то при їх отриманні останнім об'єкта оподаткування ПДВ не виникає, оскільки в такому випадку, у нього навіть відсутній факт постачання товарів, робіт, послуг, а отримані в рамках певної програми бюджетні кошти не є компенсацією вартості товарів/послуг для одержувача бюджетних коштів.
Стаття 91 Бюджетного кодексу України визначає перелік видатків місцевих бюджетів, зокрема на виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів.
Згідно з п. 38 ст. 1 Бюджетного кодексу України, одержувачем бюджетних коштів є суб'єкт господарювання або громадська організація, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти з бюджету.
У силу вимог приписів п.п. 3) п. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути лише місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (зокрема секретаріат Київської міської ради), а також структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевих рад, в особі їх керівників. У випадку, коли місцева рада не створює виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої ради.
Головний розпорядник бюджетних коштів позивача Департамент транспортної інфраструктури м. Києва (виконавчого органу КМДА) затверджує плани використання бюджетних коштів одержувачів. Одержувач бюджетних коштів (позивач) використовує ці кошти відповідно до плану, який містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі головного розпорядника (п. 5, 6 ст. 22 БК України).
Фінансування виконання бюджетних програм позивачу здійснюється на підставі заявок на фінансування, які подаються головному розпоряднику бюджетних коштів Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Отже, бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно для цілей, обумовлених планом їх використання.
Цільове фінансування, тобто грошові кошти, надходять підприємству від розпорядника бюджетних коштів Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради на рахунок казначейства. Використовуються вони згідно з планом використання на такі цілі, як заробітна плата та нарахування на неї, придбання предметів, обладнання та інвентарю, оплата водопостачання та водовідведення, оплата електроенергії, комунальні послуги та інші поточні видатки.
Таким чином, враховуючи, що всі господарські операції які були здійснені позивачем щодо придбання товарів/послуг у контрагентів, які не є платниками ПДВ, за рахунок бюджетних коштів, перерахованих для оплати таких товарів/послуг розпорядником таких коштів - Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, у позивача не виникло обов'язку з нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими операціями з такими контрагентами (не платниками ПДВ), а тому донарахування позивачу таких зобов'язань з ПДВ є безпідставним, таким, що не ґрунтується на відповідних нормах Податкового кодексу України.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 386 883,00 грн., згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 глави 4 розділу II Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.
Вказаний штраф у розмірі 1 386 883,00 грн., становить 25% від розміру нарахованого зобов'язання зі сплати ПДВ на загальну суму 5 547 531 грн.
У свою чергу, статтею 123 Податкового кодексу України, передбачено нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання
Пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 123.2. статті 123 Податкового кодексу України, діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Враховуючи, що у позивача були відсутні податкові зобов'язання зі сплати ПДВ, які відповідач помилково донарахував позивачу згідно податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 на загальну суму 5 547 53 грн., відповідач безпідставно нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 386 883,00 грн., відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, оскільки позивачем обґрунтовано доведено відсутність у нього діянь, які зумовили визначення у нього додаткових зобов'язань зі сплати ПДВ, та відповідно, підстав для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), що вказує про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025.
Стосовно податкового повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025, колегія суддів зауважує наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивачу нараховано штраф на загальну суму 6 092 110,00 грн., у зв'язку з встановленими в акті перевірки від 06.01.2025 порушеннями пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010, зі змінами та доповненнями, а саме у зв'язку з порушенням термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, квітень 2019 року, травень 2019 року, червень 2019 року, липень 2019 року, серпень 2019 року, вересень 2019 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року, квітень 2020 року, червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року, грудень 2020 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, квітень 2021 року, травень 2021 року, червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, січень 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року, лютий 2024 року, березень 2024 року.
У свою чергу, відповідачем у зв'язку з не реєстрацією позивачем податкових накладних в ЄРНП за операціями з контрагентами за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, без врахування ПДВ, складено податкове повідомлення-рішення, щодо допущення позивачем пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що є підставою для застосування штрафу, у відповідності до положень статті 120-1 Податкового кодексу України, у розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, з урахуванням того, що порушення строку реєстрації становить 366 і більше календарних днів.
Відповідно до пункту 1 статті 120-1 Податкового кодексу України, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою; податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" цього пункту, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 і 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Пунктом 201.1 ст. 201 встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Одночасно, вимогами п. 201.7 ст. 201 Кодексу визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
У разі, якщо частка товарів/послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної відповідно до порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Згідно з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку (продавець товарів/послуг) зобов'язаний у встановлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати її покупцеві.
Тобто, вимогами чинного законодавства передбачено порядок складення податкових накладних та їх реєстрацції в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Враховуючи, у позивача був відсутній обов'язку нараховувати ПДВ за операціями з контрагентами, які не є платниками ПДВ за рахунок бюджетних коштів, вказане не створює і обов'язку формувати відповідні податкові накладні та реєструвати їх у ЄРНП.
Оскільки податкове повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025 є похідним від податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025, тому останнє також підлягає скасуванню.
До того ж, колегією суддів враховано висновок судового експерта №25/04-2025 від 25.04.2025 року, яким за результатами судово-економічної експертизи встановлено наступні питання, які були поставлені експерту:
1) чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо заниження КП «ШЕУ Оболонського району» суми податку на прибуток у сумі 1 898 182 грн., внаслідок порушення пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст.9 Закону України №996-XIV, п. 5 та п. 7 П(С)БО 15 «Дохід», п. 6 П(С)БО 16 «Витрати»?
2) чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м.Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо заниження КП «ШЕУ Оболонського району» податку на додану вартість у сумі 5547531 грн., що підлягає сплаті в бюджет та як наслідок - нарахування штрафних санкцій у сумі 1 386 883 грн. (25%), внаслідок порушення п.44.1 ст.44 п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.7 ст.187, п.198.1 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями)?
3) чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за несвоєчасну реєстрацію (відсутність реєстрації) податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН в сумі 6 092 110 грн (50%), нарахованих як порушення пп.54.3.2 п.54.3 ст. 54, ст.58, ст.120, п.201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями)?
У відповідності до висновків вказаної експертизи, документально не підтверджується висновок Акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва.
Згідно з частиною першою статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.
Вказаний експертний висновок є належний, допустимий, достовірний та достатній доказ у розумінні статтей 73, 76 КАС України, оскільки він відповідає вимогам законодавства, складений уповноваженим експертом, містить обґрунтовані відповіді на поставлені питання, ґрунтується на досліджених документах та даних, що наявні в матеріалах справи.
Враховуючи наведене, наявні підстави для врахувння висновку експерта як доказу, що підтверджує неправомірність податкових повідомлень рішень №00022330702, №00022440702, №00022490702, №00022130702 від 13.01.2025.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді Ю.К. Черпак
І.В. Штульман