П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16445/25
Категорія: 102000000 Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:20.11.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 ПЗПРУ ДПСУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування рішення №1265 про відмову в перетинанні державного України від 25 травня 2025 року постановлене начальником групи віпс (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_3 НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким ОСОБА_1 , було відмовлено в перетинанні державного України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що суб'єктом владних повноважень 25 травня 2025 року необґрунтовано було відмовлено йому у перетинанні державного кордону, оскільки він має право на перетин кордону на підставі абз.13 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Позивач стверджує, що прибув до пункту пропуску "Старокозаче" Білгород-Дністровського району Одеської області, як супроводжуючий матері ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, з метою перетину кордону України супроводжуючи хвору матір ОСОБА_2 до держави Республіка Молдова, та надав на паспортний контроль всі необхідні документи. Однак, відповідачем не були вони взяті до уваги.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що абз.12 п.2-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (далі - Правила №57), яким визначено, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абз.абз.3-7,9, 10 цього пункту та п.2-2 цих Правил №57, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених п.2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених п.2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пу.2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил. Оскільки позивач прибув на пункт пропуску "Старокозаче" самостійно, без матері ОСОБА_2 , яку він супроводжує, представники в/ч НОМЕР_2 запитали у позивача відповідну довідку про перебування матері на консульському обліку, однак позивач даної довідки не пред'явив, отже йому було відмовлено в перетинанні державного кордону на підставі абз.12 п.2-1 Правил №57, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні.
На адресу суду першої інстанції надійшли пояснення третьої особи щодо позову, у яких ОСОБА_2 зазначила, що доводи відзиву на адміністративний позов не відповідають дійсності, так як 25 травня 2025 року на автомобілі марки BYD державний знак НОМЕР_3 вона разом зі своїм сином ОСОБА_1 , який був за кермом, та ще одним нашим знайомим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заїхали на територію п.пропуску "Старокозаче", отже до пропускного пункту позивач прибув разом з матір'ю.
Справу розглянуто в порядку загального позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 25 ПЗПРУ ДПСУ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Рішення №1265 про відмову в перетинанні державного України від 25 травня 2025 року, прийняте начальником групи віпс (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом ОСОБА_3 НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного України.
Стягнуто з 25 ПЗПРУ ДПСУ за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі 25 ПЗПРУ ДПСУ ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме - відмовою позивачу у перетині державного кордону;
- спірне рішення, окрім зазначених в ньому обставин, не має безпосереднього впливу, наслідкового зв'язку на подальші та інші суб'єктивні права та обов'язки позивача, тому у разі пред'явлення особою документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення не створить перешкод для такого перетину за наявності на те законних підстав. Також, спірне рішення не має безпосереднього впливу, наслідкового зв'язку на подальші та інші суб'єктивні права та обов'язки позивача, а тому його скасування також жодним чином не вплине на правовий статус та права позивача. У разі незмінності в період дії правового режиму воєнного стану в Україні законодавства, яке регулює спірні відносини, та за наявності у позивача вказаних документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду за кордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України. Відтак, враховуючи наведене, слід дійти висновку що вирішення даного спору не відповідає завданням адміністративного судочинства, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові;
- позивач прибув на пункт пропуску "Старокозаче" самостійно, без матері ОСОБА_2 , яку він супроводжує, а тому представники в/ч НОМЕР_2 запитали у позивача відповідну довідку про перебування матері на консульському обліку, однак позивач даної довідки не пред'явив, отже йому було відмовлено в перетинанні державного кордону на підставі абз.12 п.2-1 Правил № 57, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні;
- відтак, оскільки позивачем не надано документів, передбачених Правилами №57, то винесення спірного рішення здійснено представником в/ч НОМЕР_2 на підставі та в межах повноважень, встановлених законом. Указані дії були абсолютно правомірними та передбаченими чинним законодавством, а тому права позивача жодним чином не були порушені. Вч НОМЕР_2 зазначає, що вищевказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону. В/ч НОМЕР_2 вважає, що поняття "обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону" в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони в/ч НОМЕР_2 . Просимо звернути увагу шановного суду, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа право на перетин державного кордону оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби. З цих же підстав в/ч НОМЕР_2 зауважує, що право на відстрочку від мобілізації не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів. Позивачем не доведено, що він такі документи надав, і суд не має можливості встановити протилежне. Варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги 25 ПЗПРУ ДПСУ, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією його паспорту для виїзду за кордон № НОМЕР_4 .
25 травня 2025 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску "Старокозаче" Білгород-Дністровського району Одеської області, з метою перетину кордону України.
Як вказано у позові, перетин кордону позивач здійснював у супроводі матері ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 (другої) групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК Серії 12 ААГ №231152.
Позивач зазначив, що на паспортний контроль ним було подано наступні документи:
1) витяг з Резерв+ від 20 травня 2025 року, сформований на ім'я ОСОБА_1 ,
2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданий 15 червня 2020 року на ім'я ОСОБА_5 ,
3) витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
4) витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
5) довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №231152, видану на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
6) свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 08 грудня 1983,
7) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 , виданий 06 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_6 ,
8) пенсійне посвідчення серії НОМЕР_7 , видане на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
9) акт встановлення факту здійснення догляду №102 від 08 вересня 2023 року, виданий Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради.
Надання позивачем вказаного вище пакету документів відповідач не заперечує.
25 травня 2025 року начальником групи віпс (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " старшим лейтенантом Рапацьким Дмитром НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України постановлено Рішення №1265 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 на підставі Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в України гр. України", Правил №57, п.2-1 абз.12.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі необхідні документи для перетину державного кордону України. Крім того, в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретні причині відмови позивачу у перетині кордону 25 травня 2025 року.
Суд першої інстанції зазначив, що вже у відзиві відповідач зазначив, що позивач прибув на пункт пропуску "Старокозаче" самостійно, без матері ОСОБА_2 , та довідку про перебування матері на консульському обліку не надав.
Суд першої інстанції вказував, що належних доказів відсутності ОСОБА_2 разом з позивачем на пункті пропуску "Старокозаче" Білгород-Дністровського району Одеської області 25 травня 2025 року відповідач не надав. Пред'явлення, окрім інших документів, паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 Чернієнко Галини не заперечував.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Закону України "Про прикордонний контроль", Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно ст. 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання".
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382-IV (далі - Закон №1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абз.2 ст. 3 Закону №1382-IV термін "свобода пересування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до абз.3 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" термін "вільний вибір місця проживання чи перебування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абз.6 ч.1 ст. 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому, ч.3 ст. 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України від 21.01.1994 №3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами ч.1 ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Нормами ч.1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого ст. 12 цього Закону; стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною 3 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 8 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу №64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Пунктом 7 Указу №64/2022 Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз'яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02 березня 2022 року направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ №65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента №342/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктами 4 та 5 Указу №65/2022 постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відповідно ст.1 Закону України №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов'язків.
Так, ч.1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану:
- запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та захисту критичної інфраструктури і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та захисту критичної інфраструктури і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
- запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;
- встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
- встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
- забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
За приписами ч.2 ст.3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України "Про правовий режим воєнного стану" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Правилами №57 (із змінами та доповненнями), якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (п.п.2-1 - 2-17).
Пункт 2 Правил №57 визначає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 згаданих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Згадана норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частин третьої 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 згаданих Правил.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів, наданих для перетину державного кордону.
Відповідно абз.12 п.2-1 Правил №57, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього п.та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього п.та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Аналіз вищевказаних положень Правил перетинання державного кордону свідчить про те, що дійсно обов'язковою умовою для перетину особою державного кордону у таких випадках є супроводження одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводження одного із таких батьків для виїзду за межі України; або ж самостійний перетин кордону без осіб з інвалідністю на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені в абз.4 п.2-1 Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
При цьому, суд зазначає, що особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи мають право на перетин кордону у супроводі і одного із таких батьків за наявності, зокрема, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, документів, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання. Жодних інших документів, зокрема військово-облікових, а також наявність статусу особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації для осіб, зазначених у п.2-1 Правил №57, нормами чинного законодавства не передбачено.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що позивач прибувши 25 травня 2025 року до пункту перетину державного кордону України, надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , витяг з Резерв+ від 20 травня 2025, сформований на ім'я ОСОБА_1 , витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , витяг з реєстру Одеської територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №231152, видану на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 08 грудня 1983 року, паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 , виданий 06 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 , пенсійне посвідчення серії НОМЕР_7 , видане на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , акт встановлення факту здійснення догляду № 102 від 08 вересня 2023 року, виданий Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач надав усі необхідні документи для перетину державного кордону України.
Крім того, ч.1 ст.2 Закону України "Про прикордонний контроль" №1710-VI (далі - Закон №1710-VІ) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України (ч.1 ст.3 Закону №1710-VІ).
Згідно ч.3 ст. 6 Закону №1710-VІ пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно ч.4 ст. 6 Закону №1710-VІ прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
За ч.ч.1, 2 ст. 14 Закону №1710-VІ іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року №457 затверджено форму Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, відповідно до якої в рішенні обов'язково зазначається причина відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі спірного рішення 25 ПЗПРУ ДПСУ №1265 від 25 травня 2025 року, позивачу було відмовлено в перетинанні державного кордону України з посиланням на Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правила №57.
Колегія суддів констатує, що у вищевказаному рішенні не міститься посилань на конкретні норми Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правил №57, які, на думку відповідача, були порушені позивачем при перетинанні кордону. Також, в спірному рішенні відсутні посилання на фактичні обставини, які унеможливлюють перетин позивачем державного кордону України.
Щодо доводу апеляційної скарги про те, що при перетинанні державного кордону України позивач прибув на пункт пропуску "Старокозаче" самостійно, без матері ОСОБА_2 , та довідку про перебування матері на консульському обліку не надав, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належних доказів відсутності ОСОБА_2 разом з позивачем на пункті пропуску "Старокозаче" Білгород-Дністровського району Одеської області 25 травня 2025 року відповідач не надав. Крім того, пред'явлення, окрім інших документів, паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 Чернієнко Г. не заперечував.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення посадової особи 25 ПЗПРУ ДПСУ №1265 від 25 травня 2025 року не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб'єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ст. 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 травня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.