П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1196/26
Суддя П'ятого апеляційного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 р. у справі № 420/1196/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 31.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд відстрочити сплату судового збору.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, за приписами ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено пільги щодо сплати судового збору, та ч.1 цієї ж статті визначені особи, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке відстрочення застосовується, обумовлені ст.8 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.1 цієї статті, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити, звільнити від сплати або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 ст.8 Закону України «Про судовий збір» закріплено те, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч.1 цієї статті.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас, конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
Більше того, щодо сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря тих судових витрат, яких зазнає сторона.
Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини стосовно її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень зменшити тягар судових витрат щодо сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Суд, що розв'язує питання про відкриття провадження (взяття до провадження заяви або скарги), встановивши за результатами розгляду відповідного клопотання наявність встановленої законом підстави для зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, та дійшовши висновку про потребу реалізації такого свого повноваження, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є прерогативою відповідного суду.
Разом із тим, підстави для задоволення клопотання відповідача, у даному випадку, відсутні, оскільки наведені ним обставини не є поважними підставами для відстрочення сплати судового, а заявник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 18.03.2020 у справі № 420/3173/19, ухвалах від 30.12.2020 у справі № 560/3049/20, від 28.04.2022 у справі № 240/12834/21, у справі № 560/8944/20, у справі № 300/3392/21, у справі № 240/10120/21, у справі № 380/6677/21, ухвалі від 04.05.2022 у справі № 120/4055/21-а, ухвалі від 12.05.2022 у справі № 620/7674/21, ухвалі від 09.06.2022 у справі № 380/12274/21 та ухвалі від 20.06.2022 у справі № 380/7161/21.
При прийнятті таких висновків, суд враховує положення ст. 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Таким чином, обставини пов'язані з внутрішньою процедурою виділення та погодження коштів на сплату судового збору, а також обставини щодо фінансування суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для цієї мети, не можуть вважатися достатніми для відстрочення такої сплати.
Обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно. Застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Щодо суми судового збору, слід зазначити наступне.
У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору складає - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги - 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (п.3 ч.2 цієї статті).
Станом на 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3328,00 грн.
Отже, враховуючи немайновий характер позовних вимог, за подання цього позову до суду першої інстанції позивач повинен був сплатити судовий збір у сумі - 1331,20 грн. (3328 грн. х 0,4). Відповідно, ставка судового збору за подання апеляційної скарги у даному випадку, становить 1996,80 грн. (1331,20 грн. х 1,5).
При цьому, суд звертає увагу, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Виявлені недоліки мають бути усунені шляхом надання до суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1597,44 грн.
Разом з тим, апелянт надав разом з апеляційною скаргою клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обгрунтування клопотання зазначено, що вказане рішення суду представником військової частини отримано лише 25.04.2026, оскільки протягом тривалого часу у військовій частині був відсутній доступ до мережі Інтернет та відповідно до ресурсу «Електроний суд». Поштовим зв'язком до військової частини будь-які документи по даній справі не надходили.
Вирішуючі вказане клопотання суд виходить з таких міркувань.
Частиною 1 статті 295 КАС України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.295 КАС України учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом встановленого строку з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до п.8 ч.2 ст.296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.
Згідно п.4 ч.5 ст.296 КАС України до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.
Повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції складено 31.03.2026.
Отже, враховуючи строки, встановлені ч.1 ст.295 КАС України, останнім днем для подання апеляційної скарги є 30.04.2026.
Апеляційну скаргу було подано у через підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" 06.05.2026, тобто поза межами строку, встановленого ч.1 ст. 295 КАС України.
При цьому, суд зауважує, що апелянтом не надано суду будь-яких доказів отримання копії оскаржуваного рішення саме 25.04.2026, як і не надано доказів відсутності доступу до мережі Інтернет та кабінету "Електронного суду"
Відтак, апеляційна скарга подана поза межами законодавчо встановленого строку апеляційного оскарження.
Відповідно до ч.3 ст.298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу (в даному випадку ч.4 ст.286 КАС України), і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга на підставі ч.2 та ч.3 ст. 298 КАС України підлягає залишенню без руху для надання апелянту строку для надання до суду доказів сплати судового збору, а також заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із поясненням підстав та наданням доказів поважності пропуску строку.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.169, ст. 296, ст.298, ст.299 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
В задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без руху.
Надати апелянту строк протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, для усунення недоліків апеляційної скарги.
Роз'яснити апелянту, що у разі не виконання зазначених вимог, відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України апеляційна скарга буде повернута скаржнику.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В.А. Голуб